17. Політичні цінності. Їx структура.

У системі соціокультурних засад стабільного і безпечного розвитку суспільства важливе місце належить цінностям політичного життя українського соціуму. У сфері політики вирішуються питання управління суспільством на принципах, що відображають ті або ті політичні ідеали і цінності.

Завдання забезпечення безпеки особи, суспільства, держави, регіону та людства є одним з найактуальніших у політиці. Виконання його багато в чому визначається ціннісними основами, на які орієнтуються політичні сили і воля народу України. В. Андрущенко визначає політичні цінності як політично значущі явища, процеси, предмети, основи, сторони політичного життя, феномени політичної свідомості. Такими цінностями він вважає демократію, гуманізм, солідарність, суверенітет, волю, рівність, справедливість, гідність тощо. На переконання М. Головатого, політичні цінності відображають найвищі принципи, які забезпечують злагоду в суспільстві, або окремих соціальних групах, стосовно основних напрямів розв'язання проблем, віру в бажаний і найкращий тип політичної системи, у політичну мету, засоби її досягнення та уявлення про них. Розглянемо політичні цінності в контексті забезпечення безпеки та стабільності українського суспільства.

Однією із системоутворюючих ціннісних основ цивілізованого існування людства є влада, котру розуміють як спроможність соціального суб'єкта підкоряти своїй волі об'єкт впливу. Традиція інтерпретації влади через волю походить від античної філософії. Ірраціональний аспект рефлексії влади як прояву волі й бажання розкривають у своїх роботах Ф.Ніцше, М.Фуко, Л.Делаза. Воля — це екзистенціальний феномен, що є основою влади. Найбільш системно проблему влади, панування дослідив М. Вебер, який виокремив її легітимний, традиційний і харизматичний види.

Під політичними цінностями розуміються не лише ідеали, але й чітко змальовані норми, узаконенні установлення, яких слід дотримуватись. При усій своїй значимості політичні цінності не можуть бути пізнаними безпосередньо. Вираженням політичних ідеалів і цінностей з різним ступенем адекватності слугують зафіксовані с політичній сфері життя предметні втілення – політичні символи.

18. Політико-правовий нігілізм, його суть I форми прояву.

Правовий нігілізм (нігілізм - від лат. nihil - ніщо, нічого) - крайній прояв правового невігластва, відкидання або ігнорування права, юридичних норм і загальноприйнятих правових цінностей, зневажливе ставлення до правових принципів і традицій. Як антипод правової культури правовий нігілізм породжує правопорушення навіть кримінального характеру.

Однією із цілей правової освіти є подолання правового нігі­лізму — антипода правової культури.

Правовий нігілізм — це деформований стан правосвідомості особи, суспільства, групи, який характеризується усвідомленим ігноруванням вимог закону, цінності права, зневажливим став­ленням до правових принципів і традицій, однак виключає зло­чинний намір.

Ігнорування закону зі злочинною метою — самостійна фор­ма деформації правосвідомості. Разом з тим правовий нігілізм породжує правопорушення, у тому числі кримінальні злочини.

Існують наступні види правового нігілізму:

- абсолютний (повне невизнання права як соціальної цінності) та відносний (сумнів, скептичне ставлення до окремих правових інститутів та сфер правового регулювання);

- конструктивний (націлений на створення більш досконалих регуляторів суспільних відносин, ніж право) та деструктивний (руйнівний, такий, що не має ніякої позитивної програми, не пропонує ніякої прийнятної альтернативи);

- теоретичний (право втрачає свою цінність для суб’єкта, але він, в силу різних причин, продовжує вести себе правомірно) та практичний (негативне ставлення до права знаходить свій прояв у поведінці людей);

- активний (проявляється у скоєні правопорушень, у свавіллі чиновників) та пасивний (коли громадяни не приймають участь у виборах, референдумах, не звертаються за допомогою до державних органів);

- “гедонічний” (його носій отримує задоволення від свого нігілізму, він використовує кожну нагоду для того, щоб порушити правові приписи) та “аскетичний” (він полягає у демонстративному невикористанні своїх прав навіть тоді, коли вони є цілком доступними);

- первинний (виникає як безпосередня реакція на певні юридичні явища) та похідний (його коріння - у негативному ставленні до будь-яких соціальних цінностей - до культури, моралі, релігії);

- стійкий (заснований на глибокому внутрішньому переконанні суб’єкта у відсутності цінності права) та нестійкий (негативне сприйняття права обумовлюється зовнішніми обставинами, має епізодичний характер);

- явний (відкритий, свідомий) та потайний (що приховується під показною повагою до закону або навіть не усвідомлюється самим індивідом);

- конформістський (нігілізм, що формується під впливом існуючих у найближчому оточенні стереотипів і забобонів) та принциповий (нігілізм опозиції);

- раціональний (формується у результаті дії аналітико-синтетичного апарату мислення) та емоційний (грунтується на афективно-почуттєвих оцінках правової дійсності);

- нігілізм сили (виникає у суб’єкта, який досяг певного рівня у соціальній ієрархії та який має потреби більші, ніж це може бути досягнуто за допомогою правових засобів) та нігілізм слабкості (нігілізм особи, що не знайшла гідного місця у житті, нігілізм відчаю та пригнічення).

На цей час причинами прояву правового нігілізму в Україні можна вважати:

— невпорядкованість законодавства, його нестабільність і суперечливість;

— низьку правову культуру;

— слабість механізму приведення в дію прийнятих законів та ін.

Механізм подолання правового нігілізму має складатися з трьох комплексних блоків заходів:

1) комплекс спеціально-юридичних заходів, спрямованих на формування якісно нової, ефективної правової системи;

2) комплекс загальносоціальних заходів, спрямованих на поліпшення об’єктивних умов життя суспільства, на формування нового соціального середовища;

3) комплекс виховних заходів, спрямованих на виправлення деформацій правосвідомості і підвищення рівня правової культури населення.