30.Історичні обставини міжнародно-правового поділу України між Росією і Польшею.

Війни між Лівобережжям і Правобережжям за активної участі в них Польщі, Росії, Туреччини і Криму набули затяжного, надзвичайно складного і трагічного характеру, супроводжувалися все більшим втручанням польського і російського урядів у внутрішнє життя України.

Врешті-решт, Росія і Польща ЗО січня 1667 р. уклали Андрусівське перемир'я на 13,5 років - визнавалося входження Лівобережної України до складу Росії, а Правобережної України - до складу Польщі, Київ на два роки залишався за Росією, Запорізька Січ мала перебувати під владою обох держав.

«Вічний мир» між Росією і Річчю Посполитою у 1686 р. Росія і Річ Посполита підписали в Москві трактат «Вічний мир», який підтвердив права першої на Лівобережну Україну, Київ і Запорожжя. Правобережжя залишалося за Польщею. Туреччина зберегла за собою завойоване нею Поділля. За угодою 1686 р. Росія і Річ Посполита зобов'язувалися допомагати одна одній в разі війни з Туреччиною або Кримським ханством. «Вічний мир» стабілізував політичне становище у Східній і Південній Європі, на якийсь час пом'якшив стосунки між Росією і Річчю Посполитою.

Розчленування українських земель було закріплено системою договорів між цими державами. Єдиний народ був розколотий і опинився в сферах впливу різних держав.

31. Причини поразки, наслідки та історичне значення Укр. Нац. Революції 1648-1676рр.

Основними причинами поразки національно-визвольної революції українського народу були:

– боротьба між окремими старшинськими групами за владу, пріоритет особистих або групових інтересів над державними;

– зародковий стан національної державної ідеї;

– слабкість центральної влади, відсутність досвіду державного будівництва;

– слабкість соціально-економічної політики українських урядів, що врешті-решт зумовило громадянську війну;

– зрада національним інтересам з боку панівного стану українського суспільства, переважна більшість якого після смерті Б. Хмельницького відразу перейшла на бік Речі Посполитої і взяла найактивнішу участь у боротьбі проти власного народу;

– постійні агресії з боку сусідніх держав, скеровані на ліквідацію будь-яких виявів самостійності Української держави.

Але разом з тим національно-визвольна революція другої половини XVII ст. мала й чимале значення в історії України:

– вона зумовила створення національної Української держави – Гетьманщини, частина якої на теренах Лівобережжя проіснувала у складі російської імперії до останньої чверті XVII ст.;

– під час  її розвитку формується національна державна ідея, розвівається в українському народові почуття національної самосвідомості, які згодом відіграли важливу роль у боротьбі за незалежність;

– зміцнила традиції боротьби проти національно-релігійного та соціального гніту, пробудила волю народу до самоутвердження й самовираження у формі національної держави;

– зумовила закріплення за витвореною державою назви „Україна“ й започаткувала зміну назви „руський народ“ на „український народ“.

32. Укр землі наприкінці 17 – на початку 18 ст. Іван Мазепа. Пилип Орлик.

Іван Степанович Мазепа (близько 1644-1709) походив з правобережної української шляхти. Він належав до найосвідченіших людей свого часу, навчався у Києво-Могилянській колегії та Падуанському університеті. З дипломатичними дорученнями від польського короля Яна Казиміра Ма­зепа побував у Франції, Німеччині, Нідерландах. В 1669 р. Мазепа приєднався до правобережного гетьмана Петра До­рошенка, пройшов шлях від ротмістра до генерального писаря. Під час однієї з дипломатичних поїздок до Туреччини та Кримського ханства його захопили в полон запорожці. Оскільки під охороною татарського загону Мазепа віз полонених козаків, що їх надсилав Дорошенко в дарунок султанові, запорожці вирішили покарати його смертю. Але завдяки крас­номовству Мазепа врятувався — кошовий Сірко послав його до лівобережного гетьмана Самойловича, щоб він поінформував про плани Дорошенка. Мазепа став служити у козацькому війську на Лівобережжі, дослужився до посади генерального осавула. В липні 1687 р. в оточенні московського війська відбулася козацька рада на р.Коломак, на якій Мазепу обрано новим гетьманом (1687-1708). Внутрішня політика Мазепи характеризувалася піднесенням госпо­дарства на Лівобережжі, розвитком науки, освіти та культури. Мазепа був великим меценатом (за його підтримки споруджено храми в Києві, Чернігові, Переяславі тощо). Сам гетьман був відомий як поет, збереглося кілька на­писаних ним віршів. В той же час, вперше після Визвольної війни Мазепа в 1701 р. видав універсал, яким ввів дводенну панщину для селян. Вже на початку Північної війни лівобережні козаки брали участь у бойових діях. Козаки Ніжинського, Чернігівського, Київського і Старо-дубського полків відбивали напади шведів на Печорський монастир, втра­тивши при цьому більше 50% особового складу. Приблизно з 1704 р. Мазепа веде таємні переговори із союзником шведів польським королем Станіславом Лещинським, а згодом і з самим Карлом XII. В 1708 р. переговори закінчилися укладенням таємноїугоди, яка була спрямована на відокремлення України від Москви. В середині 1708 р. шведська армія вирушила на Україну. Мазепа обіцяв підтримати шведську армію силами 50 тисяч козаків. 24 жовтня він з трьома тисячами козаків виступив назустріч Карлу XII. Але вже 6 листопада в Глухові обрано нового гетьмана—стародубського полковника Івана Ско­ропадського. Царськими військами було зруйновано гетьманську столицю Батурин та Січ. П ісля Полтавської битви Карл XIІ і Мазепа втекли до турецької фортеці Бендери. Незабаром у вигнанні Мазепа помирає. Невдовзі після смерті І.Мазепи повстало питання про обрання нового гетьмана.У квітні 1710 р. гетьманом в еміграції став П.Орлик.У день виборів П.Орлик уклав угоду з козацькою старшиною та козацтвом, що здобула назву «Пакти і Конституція прав і свобод війська Запорозького». Ця угода (своєрідна конституція України) складалася зі вступу і 16 пунктів. Основні положення Конституції:проголошення незалежності України від Польщі та мокви; встановлення козацького парламенту, який мав скликатися тричі на рік;крім генеральної старшини до нього мали входити представники від Запорожжя та по одному представникові від кожного полку;конституція обмежувала права гетьмана на користь старшини і встановлювала, якими прибутками він може користуватися;повернення Запорозькій Січі традиційних вольностей і прав та гарантія запорожцям гетьманської підтримки;ревізія захоплених старшиною земель, відміна обтяжливих для народу оренд, викупів, військових постоїв;визначення Української держави згідно зі Зборівським договором 1649 р.;визнання шведського короля протекторатом України. Ця конституція носила демократичний характер, мала на меті консолідацію українського суспільства. В той же час Конституція 1710 р. була маніфестом державної волі української нації перед усім світом і є важливою пам’яткою вітчизняної політичної та правової думки