Глава 3. Історико-культурна характеристика країни

Історію Індії ведуть з протоиндийскую або хараппської цивілізації, що склалася до середини 3-го тисячоліття до н.е. в долині річки Інд.Однак є чимало свідчень того, що Індія була заселена ще в більш ранній період. Сліди хараппської цивілізації були виявлені в результаті розкопок в 20-х роках XX століття. Велику популярність здобули два стародавні міста, які представляли найвищий її розквіт - Хараппа і Мохенджо - Даро, що знаходяться тепер на території Пакистану. Міста були добре сплановані, їхні вулиці перетиналися під прямими кутами, там була система каналізації. Досить чіткі відмінності в місці розташування і типах будинків свідчили про поділ суспільства на вищі і нижчі шари. Відомо, що представники хараппської культури поклонялися чоловічим і жіночим божествам і, можливо, священним деревам.Вважається, що Шива шанувався вже в той час.

До 1700 р. до н.е. хараппська цивілізація прийшла в занепад. Близько XV століття до н.е. до Північної Індії вторглися племена аріїв, відтіснивши дравидов на південь. У сучасній Індії населення, яке проживає в південних штатах Керала, Тамілнаду, Карнатака належать до дравідійськой мовної сім'ї. Арії належали до кочових племен та займалися скотарством, але, осідаючи на завойованих землях, вони стали переймати навички землеробства. Прихід індоарійських племен, прабатьківщиною яких вважають Середню Азію чи південноруські степи, відкрив в історії Індії ведійську епоху, що отримала назву по ведів - найдавнішим пам'яткам духовної культури індоаріїв.

Офіційна назва сучасної держави - ​​Бхарат веде походження від назви арійського племені Бхаратія, жерці якого створили древній збірка ведійських гімнів "Рігведа". Корінням індуїзм, послідовниками якого вважають себе 83% населення Індії) йде в епоху вед.

У ведійську епоху почалося поступове розподіл суспільства на чотири стани (варни): 1) жерці - брахмани, 2) військова знать - кшатрії, 3) вільні общинники, землероби, торговці - вайшья, 4) слуги, що займають найнижче положення в соціальній ієрархії - шудри. Існували й численні касти (джати) - замкнуті групи, пов'язані із спадково закріпленою професією і становищем у суспільстві. У Ведах людям давалися приписи щодо їх становища в суспільстві, поділу за каст. З часом склалися чотири веди - Рігведа, Адхарваведа, Самаведа, Яджурведа, які передавалися усно. Писемність з'являється до IV ст. до н.е.

У кінці 1-го тисячоліття до н.е. - Перших століттях н.е. отримали остаточне оформлення безсмертні епічних твори - Махабхарата іРамаяна, що дають яскраву картину соціально-культурного життя давньої Індії.

У VII-VI ст. до н.е. в Північній Індії, переважно в долині Гангу, з'явилися перші держави з монархічною і республіканською формами правління. У IV ст. до н.е. поступово зміцнюється держава Маур'їв. Спочатку воно локалізувалося в районі Магадхи (південна частина сучасного штату Біхар), але вже в третьому столітті до н.е. підпорядкував собі майже весь півострів Індостан, за виключенням його південного краю. Особливої ​​могутності держава досягла при імператорі Ашоке. Прийнявши буддизм у 262 р. до н.е., Ашока сприяв його широкому поширенню в Індії. Його син і дочка стали місіонерами буддійського вчення.

На півдні субконтиненту в цей час існувала держава Чола, яке вело активну торгівлю з Римською імперією, продаючи перли, слонову кістку, золото, рис, перець, павичів і навіть мавп. У північно-західній Індії в 1 столітті, складається займала величезні території імперія Кушан. У II столітті в складі імперії вже були Афганістан, Середня Азія, вся Північна Індія і частину Центральної. Після дезінтеграції Кушанской імперії кілька століть спостерігалася державна роздробленість.

У 320-540 роки виникла держава - імперія Гуптів, яке об'єднало під своєю владою майже всю Індію. Період Гуптів - це становленняіндуїзму, індуїстів традицій, культури. У цей час відбувся значний прогрес у розвитку ремесел, науці, літературі. Офіційною мовою при дворі Гуптів був санскрит. Поезія і драма пережили пору найвищого розквіту завдяки творчості великого поета і драматурга Калідаса створив свої безсмертні твори. Ряд відкриттів в області астрономії зробив вчений Ар'я-Бхат, з великою точністю розрахував число "пі". Склалася традиційна система індійської медицини - Аюрведа. Посилився кастовий розподіл суспільства, виникла каста недоторканних.

Що почалося в середині V ст. навала в Індію племен гунів-ефталітів підірвало міць і єдність імперії Гуптів, обумовило її падіння. У Північній Індії настав період роздробленості який тривав з VI по XI століття. Прийшла в занепад внутрішня і зовнішня торгівля, але продовжився прогрес у сільському господарстві. У той же час на півдні і в Шрі-Ланці посилювалося могутність династії Чола, досягла апогею в XI столітті.

З початку XI століття Індія починає піддаватися набігам тюркських завойовників-мусульман з метою грабежу, потім носять характерсвященної війни з "невірними". Завершилися походи створенням на початку XIII ст. держави з мусульманським правителем, що отримало назву. У середині XIV ст. під його владою виявилася вже вся Індія, крім крайнього півдня і Кашміру. Починається проникнення ісламської культури. У цей час Суфійські поет і письменник Кабір проповідував ідеї зближення ісламу і індуїзму.

На початку XVI століття виникла релігія Сіхізм, що стала синтезом традицій Індуїзму та Ісламу. У XV-XVI століттях на півдні Індії процвітали індуська Віджайнагарская імперія і мусульманська імперія Бахманідов.

У XVI ст. в північній Індії виникає нова могутня Могольськой імперія, заснована нащадком Чингісхана і Тимура - Бабуром. У цей час посилилася централізація державного апарату, була проведена реформа земельних відносин. Моголи увійшли в історію як цінителі культури.Кілька правителів були поетами, вивчали філософію. Головну роль під час правління моголів зіграла політика віротерпимості, що проводилася правителем Акбаром (1556-1605). Під час його правління і при Шаху-Джаханом розгорнулося будівництво монументальних будівель і архітектурних комплексів, вінцем якого було спорудження мавзолею Тадж-Махал в Агрі. На противагу своїм попередникам Аурангабез (1658-1707) був мусульманським фанатиком і наказав руйнувати індуїстські храми і будувати з їх каменів мечеті. Саме цей період ознаменувався початком падіння. Імперія формально проіснувала до 1858 року, але після правління Аурангабеза почалася торгова, а пізнішекультурна і військова інтервенція європейців.

Першими до Індії прийшли португальці в 1498 році. Проте їх територіальні володіння обмежилися Гоа і ще двома невеликими територіями. Англійці ж - разом з голландцями та французами - з'явилися тільки в XVII ст. Боротьба за панування в Індії відбувалася між англійською і французькою Ост-Індської компанії. У 1757 році англійці здобули перемогу над французами в битві при Плессі і з цього моменту почали поширювати свій вплив на південь і захід країни. До середини 19 століття майже вся Індія знаходилася під контролеманглійців. Жорстока і грабіжницька політика компанії спровокувала масові виступи індійців у 1857-1859 роках. Вони були придушені.Англійці в 1858 році скасували Ост-Індської компанії і проголосили Індію колонією Британської корони. Після встановлення англійського володарювання основним джерелом колоніального доходу став земельний податок, що стягується з селянства. З першої половини XIX століття, в міру зміцнення в Англії промислової буржуазії, Індію починають експлуатувати новими, тонкими і витонченими методами. Ця країна поступово перетворюється на сировинний придаток метрополії і ринок збуту її промислових товарів, а потім на арену програми англійських капіталів.

З 70-х рр.. XIX століття почався підйом національно-визвольного руху. Особливо посилився рух за незалежність на початку 20-х років, коли його очолив М.К. Ганді (прозваний у народі Махатма - "велика душа"). Він розробив методику масових ненасильницьких дій - сатьяграху (завзятість у істині), спрямованих проти встановлених колонізаторами порядків і законності. У 1920-1922, 1930, 1942 роки відбулися масові компанії протесту проти англійського панування. Почали виникати заворушення в армії і на флоті. У результаті 15 серпня 1947 вийшов закон про незалежність Індії, за яким створювалися два домініони - Індія і Пакистан. Розділ країни і масові переселення індусів і сикхів Пакистану до Індії, а мусульман - до Пакистану, породили загострення релігійно-общинних відносин по обидва боки кордону. Розділ країни призвів до економічних труднощів. Уряд Дж. Неру взялося за подолання відсталості країни, створення багатогалузевої економіки.

Однак не збулася мрія Ганді та Дж. Неру про мирне співіснування мусульман та індусів. У період незалежності відбулося кілька озброєних конфліктів Індії з Пакистаном і Китаєм. Індія стала одним з організаторів руху неприєднання. Спадкоємиця Дж.Неру - Індіра Гандіпродовжила політику батька щодо посилення ролі держави в економіці. Була проведена "зелена революція", яка перетворила фермерів-орендарів у землевласників і супроводжувалася модернізацією сільського господарства.

З 1984 року (вбивство І. Ганді) на чолі уряду Індії стояв син Індіри - Раджів Ганді, до 1992 року обстановка в Індії була досить напруженою. Екстремісти в Пенджабі домагалися незалежності штату від Індії, загострилася ситуація в Кашмірі та ряді інших штатів.

В останнє десятиліття 20 століття в Індії почалася децентралізація управління економікою. Країна досягла великих успіхів у розвитку атомної енергетики та реалізації космічних програм, створенні "високих технологій", в області програмування і комп'ютерів. Тим не менше до сих пір зберігається проблема бідності чверті населення країни і екологічна.

У 1974 році Індія провела підземні випробування ядерної зброї, ставши новим членом «ядерного клубу». У 1998 році Індія продовжила випробування серією п'яти нових вибухів. Реформи, що почалися в 1991 році, перетворили економіку країни в одну з найбільш швидко розвиваються у світі. У 1996 р. до влади прийшов уряд Атала Біхарі Ваджпаї, продовжити реформи. Після виборів до парламенту навесні 2004 року перемогу здобула партія Індійський національний конгрес на чолі з Сонею Ганді. 22 травня 2004 прем'єр-міністром став Манмохан Сінгх. Президент - Пратібха Патіл.

Індія - демократична держава. Серед владних органів центральне місце займають парламенти і Президент. Члени парламенту Народної палати (Лок сабха) обираються населенням прямим, загальним і таємним голосуванням строком на 5 років. Велика частина членів Ради Штатів (Раджу сабха) обирається виборними членами законодавчих органів штатів за системою пропорційного представництва строком на 6 років.

Президент Індії є главою держави і головнокомандувачем збройними силами. Він обирається колегією виборців, складеною з членів парламенту і законодавчих органів штатів.

Конституція Індії набула чинності 26 січня 1950 року. Вона проголошує основні права всім громадянам незалежно від расової, релігійної приналежності, переконань, статі. Проголошуються свобода слова, совісті, зборів, організацій, пересування, набуття власності та вибору професії.

Індія - федерація в складі Співдружності, очолюваної Великобританією. Індія є союзом штатів, до якого входять 25 штатів і 7 керованих централізовано союзних територій. Кожен штат має законодавчі збори, деякі - другу палату. Керівники штатів - губернатори. Вони призначаються президентом і зазвичай мають ті ж повноваження в своїх штатах, які президент має в центральному уряді. Як у центральному уряді, в штатах існує кабінет, очолюваний головним міністром, який несе відповідальність перед виборним законодавчим органом штату.

Індія - президентсько-парламентська республіка. Президент призначає прем'єр-міністра, а потім по його рекомендації призначає інших міністрів. Прем'єр-міністр займає свій пост до тих пір, поки він користується підтримкою більшості в парламенті. Судові органи не залежать від виконавчої влади. Верховний суд є вищою судовою інстанцією, що стоїть на чолі єдиної і загальної для всієї країни системи [9].

Таблиця 1

Основні історичні дати