1 Джерела права. Первинні та похідні, основні та додаткові джерела права. Джерела права України.

Джерело (форма права) - офіційний спосіб зовнішнього до­кументального виразу та закріплення правових норм.

Сучасна теорія юриспруденції виділяє різні джерела права. Найбільш поширеними у світі є норматив­но-правовий акт, правовий прецедент, правовий звичай, норма­тивний договір.

Найбільшу кількість існуючих у суспільстві норм закріплено саме у нормативно-правових актах. Вони є найбільш поширени­ми, навіть домінуючими джерелами права. Ця ситуація є типовою і для України - держави, яка розвивається за принципами романо-германської правової сім'ї.

Нормативно-правовий акт — це офіційний документ, прийня­тий компетентним уповноваж еним органом держави або безпо­середньо народом у суворо встановленому порядку, що містить правові норми, виконання яких у разі необхідності забезпечуєть­ся силою державного примусу.

Особливість норм.-правового акта як джерела права - він має конкретний зміст, тобто чітко встановлює моделі належної, дозволеної та забороненої поведінки суб'єктів, та абстрактний адресат, тобто поширює свою дію на невизначене коло суб'єктів, не є персоніфікованим. .

Правовий прецедент — рішення суду, державного органу або по­садової особи, яке стає зразком при подальшому розгляді інших питань аналогічної категорії

Виділяють два види прецедентів: судовий та адміністративний. Прецеденти активно використовуються в країнах англосаксонсько­го права. Найбільш по­ширеним видом прецедентів є судовий.

Правовий звичай - це санкціоноване державою правило поведінки, яке склалося в результаті тривалого використання, завдяки чому закріпилося як стійка норма. Звичай - одна з най­давніших соціальних норм. Звичай стає правовим лише у тому разі, якщо законодавець підносить його по­ложення до рангу загальнообов'язкових. У цьому разі його виконання може бути забезпеченим примусовою силою держави.

Нормативний договір — результат домовленості двох або біль­ше суб'єктів, нормативні положення якого набувають загально­обов'язкового значення в результаті їх офіційного визнання держа­вою.

Процес санкціонування норм міжнародного договору називається ратифікацією (ВР).

Правова доктрина - документ, що містить концептуально оформлені правові ідеї, принципи, розроблені вченими з метою вдосконалення законодавства та визнані державою як загаль­нообов'язкові.Правова доктрина визнається джерелом права в англосак­сонській правовій сім'ї (посилання на праці вчених при вирішенні юридичних справ), а також у державах релігійних правових сис­тем (іслам, індуїзм, іудаїзм).

Релігійні тексти — документи, що містять церковні канони та інші релігійні норми, які визнані державою та забезпечуються нею(мусульм.право)

Загальні принципи права — керівні ідеї, базисні засади, на яких ґрунтується правова діяльність. Безпосередня регулятивна роль правових принципів найбільше відчувається при застосуванні права за аналогією.

Основною формою права в Україні є нормативно-правовий акт.

Залежно від юридичної сили, соціального значення і ступеня поширеності вирізняють первинні та вторинні джерела права. Первинними джерелами в усіх країнах романо-германського права є нормативні акти і звичаї з безсумнівною перевагою перших. Іноді первинними джерелами вважаються також загальні принципи права. Первинні джерела завжди мають обов'язкову юридичну силу, відіграють значну роль у соціальному житті, закріплюють найважливіші норми романо-германського права. Вторинні джерела можуть мати певну юридичну вагу лише тоді, коли відсутні первинні джерела або ж коли вони є неповними чи неясними. їх використання не є юридично обов'язковим. До вторинних джерел романо-германського права належать судові прецеденти, наукові роботи відомих учених-юристів (доктрина) й інші неформальні джерела права.

Основними джерелами є первинні джерела, чинність кожного з яких не виводиться з інших юридичних джерел.