3.3. Напрями розвитку системи нетарифного регулювання зовнішньоторгівельної діяльності в Україні

Більшість нетарифних обмежень в міжнародній торгівлі застосовується сьогодні на чіткій міжнародно-правовій основі, центральною ланкою якої є СОТ. Очевидно, що у найближчі роки міжнародна торгівля товарами та послугами, а також її регулювання, у тому числі використання нетарифних обмежень, здійснюватимуться в межах правових норм, зафіксованих передусім положеннями даної міжнародної організації¹.

Україна не стоїть осторонь від глобальних світових політичних та економічних процесів і активно формує торговельно-політичний режим відповідно до загальновизнаної світової практики. Це означає, що в найближчі роки система нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі в Україні будуватиметься та розвиватиметься в рамках правових норм СОТ, основним напрямом такого розвитку для України є:

1. удосконалення вже існуючих нетарифних інструментів регулювання зовнішньої торгівлі, які є, по суті, заходами внутрішньої економічної політики, спроектованими на торговельно-економічні відносини з іншими країнами;

2. застосування незаборонених нормами СОТ, що не використовуються або використовуються сьогодні в Україні недостатньою мірою.

До другої групи слід віднести насамперед так звані захисні заходи, що встановлюються з метою запобігання шкоди національному виробнику, що викликана швидким зростанням імпорту, та для обмеження недобросовісної ділової практики з боку іноземних експортерів.

Основними перевагами, що може отримати Україна від приєднання до СОТ, можна вважати такі²:

1. Ставши членом СОТ, однієї з найбільших та найвпливовіших міжнародних економічних організацій, Україна отримає можливість не тільки брати участь у нових формах світових зовнішньоторговельних зв’язків, а й одночасно впливати на їх формування з урахуванням своїх національних інтересів.

2. Україна (її експортери та імпортери) отримають вихід до уніфікованого правового простору, а також рівноправну можливість користуватися міжнародно-правовим захистом, що гарантується принципами та заходами ГАТТ.

3. Приєднання до СОТ створить сприятливі можливості міжнародній виробничій кооперації, бо включення у коопераційні зв’язки, на наш погляд, є найнадійнішим способом втрутитися до світового виробничого процесу та розвивати на цій основі нові перспективні сектори вітчизняної промисловості з урахуванням їх зовнішньоекономічної орієнтації (високі технології, послуги).

4. Збільшується можливість імпорту сучасних технологій виробництва та управління, зростає потік іноземних інвестицій у формі прямого інвестування, приватного кредитування інвестиційних проектів, отримання акцій вітчизняних промислових підприємств.

5. Існує ще одна важлива проблема – вирішення суперечок та конфліктних ситуацій у зовнішній торгівлі, перешкоджання торговим війнам та пошук компромісів. Механізм консультацій та пошук рішень у цьому разі розвивався в рамках ГАТТ протягом більше ніж сорока років. Він дає можливість знаходити рішення у таких складних питаннях, як неправомірне застосування торговельних заходів, несправедливе використання антидемпінгових заходів при експорті товарів та ін. Вступивши до СОТ, Україна отримає можливість використовувати для захисту своїх зовнішньоторговельних інтересів цей механізм¹.

Наразі внесено необхідних змін до Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 р., що не містить цілої низки обов’язкових елементів різних угод системи СОТ та інших законів. ² Переглянуто низку положень: умови введення кількісних обмежень експорту та імпорту; умови видачі ліцензій та розподілу квот; умови і процедури прийняття захисних заходів; перелік заборон та обмежень експорту-імпорту товарів; положення про відповідність товарів, що ввозяться, технічним та іншим вимогам; випадки та порядок уведення відповідних заходів¹.

При розробці або зміні принципів та норм правового регулювання зовнішньоторгівельної діяльності слід звернути увагу на²:

• забезпечення єдності та однаковості усієї національної правової системи;

• встановлення жорсткої правової системи, головний принцип якої – чіткість у формулюваннях;

• уніфікацію формальностей, процедур, технічних сторін;

• ліквідацію усіх невідповідностей з міжнародним законодавством;

• підвищення зацікавленості з боку потенційних учасників зовнішньоекономічної діяльності по обидва боки кордону України (регулювання іноземних інвестицій, створення адаптованої правової системи для ведення міжнародної торгівлі товарами та послугами, захист довкілля, удосконалення правил та процедур регулювання торговельних суперечок тощо)³.

Ринкові реформи в Україні, лібералізація та активізація зовнішньоекономічної діяльності зумовили масовий доступ на український ринок імпортних товарів, при цьому різко загострилася проблема якості таких товарів. Разом з тим, в умовах економічної кризи та глибокого спаду виробництва в Україні вітчизняні виробники стали приділяти менше уваги якості отриманої продукції. Відповідно постало питання стандартизації та сертифікації продукції як заходу нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі. З іншого боку, українські експортери при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності зіткнулися з низкою проблем щодо подолання технічних бар’єрів, пов’язаних зі стандартизацією та сертифікацією своєї продукції при реалізації її на зовнішніх ринках. Таким чином, проблема забезпечення якості та безпеки товарів на внутрішньому ринку, а також прагнення успішного виходу українських експортерів на зовнішні ринки, інтеграції до світового господарства заклали основи формування в Україні національної системи стандартів і сертифікації товарів, що відповідає світовим правилам та нормам.

Система застосування технічних бар’єрів в Україні за умов відсутності державної монополії на зовнішню торгівлю та орієнтування на забезпечення контролю за ввезенням товарів незалежними імпортерами вже сформувалася. Основою застосування технічних бар’єрів при імпорті є законодавство у сфері сертифікації продукції та послуг¹. Можливості удосконалення механізму застосування технічних бар’єрів можуть бути пов’язані з:

• поступовим підвищенням жорсткості екологічних стандартів, санітарних та ветеринарних норм і правил, правил безпеки, з підвищенням технічного рівня та технічних можливостей вітчизняних підприємств;

• розвитком міжнародної співпраці у сфері охорони довкілля та контролю за торгівлею та використанням шкідливих речовин і відходів;

• розширенням використання міжнародних стандартів та норм міжнародних угод;

• застосуванням більш жорстких правил контролю за якістю продукції, що поставляється, (схем сертифікації) – наприклад, інспекція підприємств та умов виробництва;

• введенням правил щодо схем надання гарантій та технічного обслуговування складних технічних виробів;

- застосуванням вимог до безпеки, що більше відповідають особливостям технологій, які використовуються вітчизняними підприємствами.

Вітчизняна сертифікація спрямована на досягнення таких основних цілей²:

• створення умов для діяльності підприємств, установ, організацій та підприємців на єдиному товарному ринку України, а також для участі у міжнародній економічній, науково-технічній співпраці та торгівлі;

• сприяння споживачам у компетентному виборі продукції;

• сприяння експорту та підвищенню конкурентоспроможності продукції;

• захист споживача від недобросовісності виробника (продавця, виконавця);

• контроль безпеки продукції для довкілля, життя, здоров’я та майна людей;

• підтвердження показників якості продукції, заявлених виробником.

Лібералізація міжнародної торгівлі та прагнення України до подальшої інтеграції у світове господарство, до скасування дискримінаційних заходів, які застосовуються закордонними країнами щодо українського експорту, до нарощування українського експорту передусім готової продукції ставить завдання вступу України до СОТ в розряд пріоритетних¹. У зв’язку з цим розвиток українського механізму нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності у найближчі роки повинен проходити, на нашу думку, на основі загальновизнаної світової практики, тобто з урахуванням правових норм ГАТТ².

Проведений аналіз міжнародного досвіду використання засобів, що регулюють зовнішню торгівлю, свідчить, що в їх загальному обсязі практично в усіх країнах дедалі більше зростає роль нетарифних обмежень. В умовах глобалізації та лібералізації міжнародної торгівлі, стійкої загальносвітової тенденції зниження митно-тарифного захисту, участі країн в економічних угрупування на перший план вийшли нетарифні методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Ця обставина зумовлена низкою притаманних нетарифним обмеженням рис. Насамперед тим, що нетарифні обмеження можуть глибоко, оперативно, а головне безпосередньо або опосередковано впливати на обсяг, структуру, напрямок експорту та імпорту, тобто вирішувати широкий спектр завдань зовнішньої та внутрішньої економічної політики держави. При цьому нетарифні методи регулювання зовнішньоторгівельної діяльності мають вищий протекціоністський потенціал, ніж митно-тарифні заходи¹.

В умовах ринку, з точки зору благополуччя суспільства у світовому масштабі обмеження зовнішньої торгівлі є заходами з від’ємною сумою переваг. Разом з тим, на національному рівні застосування нетарифних заходів забезпечує оптимальне для національної економіки країни співвідношення переваг та втрат від здійснення зовнішньоекономічної діяльності та від втручання держави в цю діяльність, що, в результаті, позитивно позначається на стані національного господарства та добробуті суспільства даної країни. У зв’язку з цим, застосування країною заходів нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі має базуватися на балансі переваг та втрат для економіки цієї країни як у короткотерміновому, так і у довготерміновому аспектах з урахуванням насамперед національних інтересів. Таке застосування повинно мати тимчасовий та вибірковий характер для забезпечення нормального функціонування національної економіки. Наприклад, для вирішення завдань захисту традиційних галузей народного господарства на період їх адаптації до умов жорсткої конкуренції, захисту нових галузей на період їх формування, захисту від нечесної конкуренції з боку іноземних експортерів, забезпечення інтересів споживачів та т. ін., з одного боку, і водночас – для створення оптимальних умов для ефективної торгівлі.