50. У чому полягає сутність стратегічного фінансового менеджменту?

Стратегічний фінансовий менеджмент — сфера діяльності, спрямована на реалізацію довгострокових перспективних рішень у галузі управління капіталом, що дає змогу визначити зміни у його складі та структурі, форми управління процесом фінансування розширеного відтворення виробництва.

Стратегічний фінансовий менеджмент якраз і полягає у прогно-зуванні напрямків фінансової діяльності на майбутнє, моделюванні параметрів розвитку фінансових процесів з урахуванням прогнозних змін факторів зовнішнього середовища.

Фінансову стратегію можна визначити як формування системи довгострокових цілей фінансової діяльності підприємства і вибір найбільш ефективних шляхів їх реалізації.

У розробці стратегії фінансового управління фінансовий менеджер орієнтується на необхідність забезпечення самофінансування підприємства, тобто накопичення капіталу, достатнього для фінансування розширеного відтворення. Отже, в процесі стратегічного управління фінансами здійснюється пошук шляхів нагромадження капіталу і перерозподілу фінансових ресурсів у найбільш перспективні сфери бізнесу або в розширення масштабів діяльності підприємства.

Залежно від досягнутого рівня фінансової стійкості суб'єкти господарювання можуть обирати орієнтиром одну з трьох базових стратегій фінансового розвитку:

Стратегія подолання нестійкості фінансової системи підприємства, або стратегія виживання, до якої вдаються в умовах економічної кризи, нестабільності та інфляції, і у випадку, коли показники фінансово-господарської діяльності підприємства набувають стійкої тенденції до погіршення.

Стратегія підтримки фінансової стійкості або стабілізації, що застосовується в умовах нестабільних обсягів продаж і прибутку, переважно у галузях зі стабільною економікою.

Стратегія розвитку або стійкого зростання, що свідчить про прагнення підприємства до збільшення обсягів реалізації, підвищення рентабельності та покращання інших показників фінансового стану.

51. У чому полягає суть ринку цінних паперів?

Об'єктами фінансового розподілу або інструментами фінансового ринку виступають грошові кошти та цінні папери.

Цінні папери – це основний товар фінансового ринку, який виступає предметом купівлі-продажу на цьому ринку.

Ринок цінних паперів — це особлива сфера ринкових відносин, де завдяки продажу цінних паперів здійснюється мобілізація фінансових ресурсів для задоволення інвестиційних потреб суб'єктів економічної діяльності. Ринок цінних паперів ще називають фондовим ринком. Це пов'язано з тим, що цінні папери за своєю економічною суттю є відображенням певних фондів — матеріальних або грошових.

Головним завданням ринку цінних паперів України є створення умов для нормального розміщення інвестицій.

За економічною суттю ринок цінних паперів — це форма розподілу й перерозподілу фінансових ресурсів у державі з метою повнішого забезпечення потреб економіки в ресурсах та їхнього ефективного використання.

Ринок цінних паперів не є окремим самостійним інститутом ринкової економіки, а є частиною фінансового ринку країни.

Ринок цінних паперів — це вигідна система розміщення вільних коштів юридичних і фізичних осіб із метою одержання доходу, тобто перетворення власних накопичень у капітал.

Ринок цінних паперів структурується за двома ознаками:

1. За стадіями торгівлі

- первинний ринок являє собою випуск цінних паперів в обіг (емісію)Торгівля ведеться між емітентами з одного боку та інвесторами і фінансовими посередниками – з іншого;

- вторинний ринок -операціями перепродажу цін. паперів, які здійснюються між окремими інвесторами, інвесторами і фін. посередниками та між фінансовими посередниками.

2. За місцем торгівлі

- біржовий включає угоди, що укладаються на фондовій біржі, й охоплює вторинний ринок, хоча в окремих випадках і первинне розміщення цінних паперів може здійснюватись через фондову біржу;

- позабіржовий відображає угоди, які укладаються і здійснюються поза біржею. Він стосується первинного ринку, однак позабіржові операції можуть здійснюватись і на вторинному ринку.

Основними учасниками фондового ринку є:

- емітенти цінних паперів — юр., а у випадках, перед-бачених законодавством, і фіз. особи, які від свого імені випускають цінні папери й гарантують виконати обов'язки, які випливають із умов їхнього випуску.

- інвестори — фіз.та юр. особи, в тому числі інвестори, пенсійні й поштові фонди, страхові компанії, торгові та фінансові будинки, трастові компанії, інвестиційні фонди тощо, які мають вільні кошти і бажають вкласти їх у цін.папери з метою одержання доходу або приросту ринкової вартості цін. паперів;

- посередники — юр. особи — підприємства, банківські, фінансово-кредитні установи, інвестиційні компанії, діяльність яких тісно пов'язана з наданням проф. послуг щодо опосеред-кування діяльності на фондовому ринку емітентів та інвесторів.

- держава, яка за допомогою прийняття закон. актів і створен-ня відповідних державних органів визначає умови правового регулювання діяльності фондового ринку з метою підтримання його ефективного функціонування та захисту його учасників.

Регулювання ринку цінних паперів умовно можна поділити на: - саморегулювання; - державно-правове регулювання.

Саморегулювання може бути індивідуальним і колективним. Індив. саморегулювання передбачає дотри-мання встановлених правил поведінки кожним з учасників операцій на ринку цін. паперів. Колективне саморегулюван-ня пов'язано з відпрацюванням правил і положень, які мають дотримуватись групами учасників ринку. До колективного саморегулювання можна віднести створен-ня фондової біржі як окремого інституту, що об'єднує осіб, які займаються торгівлею цін. паперами, а також представ-ників різних організацій, створених як на біржовому, так і на позабіржовому ринках.

Державно-правове регулювання ринку цінних паперів в Україні представлене законами України “Про господарські товариства”, “Про власність”, “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про депозитарій”, “Про цінні папери та фондову біржу”, Указом Президента України “Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії” та іншими нормативно-правовими актами.