2. Види самофінансування. Приховане самофінансування.

Основним внутрішнім джерелом фінансування є самофінансування, пов’язане з реінвестуванням (тезаврацією) прибутку у відкритій чи прихованій формі.

Відмічу, що амортизаційні відрахування не належать до самофінансування (як це досить часто можна зустріти у вітчизняній економічній літературі). Ефект самофінансування проявляється з моменту одержання чистого прибутку до моменту його визначення, розподілу та виплати дивідендів, оскільки отриманий протягом року прибуток вкладається в операційну та фінансово-інвестиційну діяльність.

Рішення власників про обсяги самофінансування є одночасно і рішенням про розмір дивідендів, які підлягають виплаті.

У світовій економічній літературі, залежно від способу відображення прибутку в звітності, зокрема в балансі, виокремлюють:

• приховане самофінансування:

• відкрите самофінансування (тезаврація прибутку).

Приховане самофінансування – це форма фінансування, що пов’язана з використанням прихованого прибутку. Таке приховування за розумінням західних фахівців здійснюється у результаті створення прихованих резервів. Оскільки приховані резерви проявляються лише при їх ліквідації, приховане самофінансування здійснюється за рахунок прибутку до оподаткування. Отже, відбувається відстрочка сплати податків і дивідендів.

Приховані резерви – це частина власного капіталу підприємства, яка жодним чином не відображена в його балансі, отже, обсяг власного капіталу в результаті формування прихованих резервів буде меншим, ніж це є насправді.

Є 2 способи формування прихованих резервів у балансі:

1) недооцінка активів (передчасне списання окремих активів, застосування прискореної амортизації, незастосування індексації, використання методу ЛІФО при оцінці запасів (передбачає, що запаси використовуються у послідовності, протилежній їх надходженню на підприємство) та ін.);

2) переоцінка зобов’язань (наприклад, за статтями „Забезпечення наступних витрат і платежів”, „Поточні зобов’язання із внутрішніх розрахунків” тощо).

Підприємства можуть формувати зазначені резерви як вимушено, так і за власними розрахунками. У першому випадку приховані резерви утворюються, якщо законодавство не дозволяє здійснювати індексацію або якщо вона пов’язана з невиправдано високим оподаткуванням.

Величина прихованих резервів в активній стороні балансу = різниці між балансовою вартістю окремих майнових об’єктів підприємства та їх реальною (вищою) вартістю. Досить часто величину прихованих резервів акціонерних товариств, акції яких котируються на біржі, розраховують як різницю між ринковим курсом акцій та їх балансовим курсом.

Балансовий курс показує величину чистих активів, які припадають на 1 акцію і дорівнює вираженому у відсотках відношенню між власним і статутним капіталом:

БК = ВК/СК * 100%

Балансовий курс характеризує структуру власного капіталу підприємства.

Скоригований БК = (ВК + приховані резерви) / СК * 100%

Балансовий курс досить часто стає основою для встановлення ринкового курсу.

Мобілізація прихованих резервів здійснюється:

- шляхом реалізації окремих об’єктів основних та оборотних засобів;

- у результаті індексації балансової вартості майнових об’єктів, які неможливо реалізувати без порушення нормального виробничого циклу (даний метод реструктуризації активів не пов’язаний з реальним поліпшенням платоспроможності, однак безпосередньо впливає на підвищення кредитоспроможності підприємства).

Формування прихованих резервів може здійснюватися в межах реалізації певного типу дивідендної політики з метою відстрочення податкових платежів чи з інших фінансово-політичних мотивів підприємства. Грамотно використовуючи облікову політику, за допомогою інструментарію прихованого самофінаансування можна забезпечити стратегію стабільних дивідендів.

Наявність у підприємства прихованих резервів з погляду кредиторів є позитивним чинником, зокрема в тих випадках, коли як кредитне забезпечення приймається майно, реальна вартість якого є вищою, ніж це відображається у звітності.

До суттєвого недоліку прихованого самофінансування слід віднести порушення принципу достовірності при складанні звітності та підвищення рівня невідповідності в інформаційному забезпеченні її зовнішніх користувачів.