Відапелятивні прізвища з твірними прізвищевими основами з неособовим значенням (nomina impersonalia):

Прізвища, похідні від назв тварин та птахів

Деякі дослідники (М.Л. Худаш, М.О. Демчук, Г.Є. Бучко) схиляються до думки, що відзоонімні прізвища утворювались від давніх слов'янських імен дохристиянської доби. В той час назви тварин чи птахів охоче використовувалися в ролі особових імен. Вважалось, що такі імена могли надати дитині певних рис або захистити її від негативних впливів. Наприклад, називаючи сина Медведем, Вепром, Туром чи Буйволом, сподівалися, що він буде сильним, міцним. Після прийняття українцями християнської віри і запровадження нових церковно-календарних імен давні слов’янські імена не зникли безслідно, а поступово стали виконувати роль прізвиськ, від яких потім утворювались прізвища. Звичайно, такі пояснення вчених варті уваги, але, на нашу думку, не можна однозначно виводити аналізовані прізвища лише від давніх слов’янських імен. Найбільш імовірним видається припущення, що прізвища цієї групи виникли на основі метафоризації за асоціативною зовнішньою чи внутрішньої подібністю з їх носіями: прізвище Вовк первісно могло позначати злу людину, Ведмідь – сильну тощо.

Поширеними є прізвища, в яких відображено назви різних птахів: горобець / воробей > Воробйов, Горобець; сокіл > Соколов, балабан «сокіл» > Балабан; орел > Орлов; ворона / ґава > Воронін, Гава; соловей > Соловйов; сорока > Сорокін; голуб > Голуб; чайка > Чайка; дрозд > Дроздов; сич > Сичов; деркач > Деркач; шпак / скворець > Скворцов, Шпак; пугач > Пугач; зозуля > Зозуля. У таких прізвищах відбито символи українства, серед яких актуальними є назви горобця, сокола, орла, ворона, солов’я тощо.

Прізвища, похідні від назв рослин і плодів

З давніх часів культ природи утворював основу життя людей. Тому цілком логічним є те, що лексеми на позначення назв рослин міцно «проросли» в українську етнокультуру. Пізніше флористична лексика широко відобразилася у прізвищах.

Висока продуктивність прізвищ із номенклатури рослинного світу тісно пов'язана з міфологічними віруваннями наших пращурів, з культом дерев, злаків та кущів. Народні знання та уявлення українців знайшли своє відображення у таких рослинних символах: дуб – священне дерево, символ міці та сили; верба – прадерево життя; символ опечаленої матері або вдови; калина – символ любові, щастя, здоров’я, багатства, краси, надії; рожа – символ краси, ласки; барвінок – символ шлюбу; яблуня – символ кохання і родючості; явір – символ смутку; береза – символ чистоти, дівочої ніжності тощо.

Учені не мають одностайного погляду на походження прізвищ цієї групи. Так, М.Л. Худаш, І.Д. Фаріон вважають, що вони утворилися «від давніх слов'янських автохтонних імен або вуличних прізвиськ за асоціативною зовнішньою, внутрішньою чи гаданою подібністю між зіставлюваними референтами», наприклад: Буряк, Береза, Явор, Дуб. В.О. Кравченко зазначає: «Назви плодових і овочевих культур відображають зв'язок іменованої особи з цими культурами як предметом діяльності – особа вирощує чи продає рослини, плоди, овочі», інші ж прізвища виникли як наслідок образної номінації чи випадкового називання». На думку Л.М. Щетиніна, флоризми потрапили в основи прізвищ через місцеві топоніми: «Дерева і кущі передовсім дали свої імена річкам і джерелам, балкам і байракам, на яких пізніше з'явилися хутори і слободи, що сприйняли назви найбільш прикметних місцевих орієнтирів. Такі топоніми склали широку базу для утворення відповідних прізвищ у мешканців хуторів Арєшкіних, Березових і т. д.».