Відапелятивні прізвища з твірними прізвищевими основами зі значенням особи (nomina personalia): Прізвища, похідні від назв осіб за родом їх діяльності чи професією

Прізвища цієї групи дають багатий матеріал для аналізу державно-адміністративного устрою та економічного життя людей у часи формування української прізвищевої системи. Окреслена лексична група прізвищ є цінною для вивчення розвитку матеріальної і духовної культури народу, церковного, військового життя, класового розшарування суспільства.

Найбільш поширеними були ремесла та промисли, пов’язані з виробництвом посуду, обробкою дерева та будівництвом дерев’яних споруд, обробкою металів та шкіри. Поширеність цих ремесел доводять прізвища: Гончаренко, Гончар < гончар «майстер, що виготовляє посуд та інші вироби з глини». У XVII ст. спостерігався розвиток шкіряних промислів: вичинка хутра й шкіри та пошиття з них різноманітного одягу, побутового приладдя. У прізвищах відобразилися такі назви кожевників: Кушнір < кушнір «хто вичиняє і шиє хутро та хутрові вироби»; Шкірей < шкірей «той, хто вичиняв шкіру». Виготовленням ремінної зброї для козаків займалися лимарі. Звідси беруть своє походження прізвища Лимаренко < лимар «майстер, який виготовляє ремінну збрую». Залізо використовувалося для виготовлення різноманітних знарядь праці й предметів побуту, необхідних у господарстві, тому професія коваля була однією з найпопулярніших. Антропонімний матеріал підтверджує це, оскільки прізвища Коваленко, Ковальов, Коваль є найбільш поширеними.

Прізвища, похідні від назв осіб за їх внутрішніми ознаками

О.Ю. Карпенко зазначає, що прізвищам значно більшою мірою, ніж апелятивам, властивий національно-культурний компонент. Зокрема, виразна перевага лексем із позитивною семантикою (гордий, добрий, швидкий, розумний, чуйний тощо) дає змогу «намалювати» етнопсихічний портрет українця, де домінуючими є природні позитивні риси: доброта, ніжність, ласкавість, чуйність (Добряк, Чуйний, Лагода). У прізвищевій семантиці відобразилися й інші позитивні ментальні особливості українців: господарські вміння (працьовитість, моторність, вправність), специфіка мовленнєвої діяльності (балакучість, галасливість), темперамент (лагідність і врівноваженість), високі моральні якості (щирість, вірність) тощо.

Сучасні прізвища, у минулому прізвиська, відбили й негативні риси, які засуджувалися у народі: пияцтво, лінощі, скупість. На думку М.Л. Худаша, первісно такі імена надавалися з профілактичною метою, тобто були спрямовані на відвернення від дитини злої сили, а відтак і негативних рис (П′яниця, Поган, Скупий, Жадько). Вони могли виникати як іронічні прізвиська, виражаючи ознаку, протилежну названій.

Серед прізвищ на позначення психічних ознак людини зустрічається багато композитів (складаються з двох основ). Вони можуть характеризувати особу за її вдачею: «тихий мир» > Тихомиров, «добра баба» > Добробаба; звичками: «дурно (даремно) стукати» > Дурностук, «добре лежати» > Добролежа; розумовими здібностями: «скоро (швидко) думати» > Скородумов, «добре думати» > Добродумов, «любов до мудрості» > Любомудров. Цікаво, що найбільш частотним прикметниковим компонентом цих прізвищ є добрий, дієслівним – думати.

Жартівливі прізвища свідчать про природні ментальні особливості українців: доброзичливо-глузливе ставлення до людей, здатність помічати смішний бік речей, уміння зобразити певні риси у комічному вигляді, кмітливість: Нечитайло, Неумивако, Нечипай.