2.15 Соціологічна концепція самогубства Дюркгейма

Одним із промовистих свідчень моральної дезорганізації суспільства, його переходу до стану неупорядкованості (тобто відходу від нормального стану соціальності) виступає зростання кількості самогубств у провідних західноєвропейських країнах.

Самогубство розглядається Дюркгеймом як соціальний факт, тобто насамперед як об’єктивно існуючий, незалежний від індиві­дуальних психологічних мотивів процес зміни станів колективної свідомості, який піддається статистичному аналізу. Про це свідчить стабільність відсотку самогубств у різних народів (це число стабіль­ніше, аніж відсоток загальної смертності). Дати раціональне пояснення цьому факту і мусить соціологія, об’єктом якої виступають саме соціальні факти суїцидної поведінки. Не заперечуючи всієї складності та багатоманітності комплексу причин, котрі зумовлюють факт суїцизму, Дюркгейм водночас указує на стан соціального середовища як головний детермінуючий фактор; відсоток самогубств кардинально змінюється всякий раз, коли різко змінюються умови соціального середовища. “… Якщо індивід так легко схиляється під тиском життєвих обставин, то це відбу­вається тому, що стан суспільства, до якого він належить, уже перетворив його на легку здобич, готову для самогубства”.

2.16. Предмет та завдання розуміючої соціології Вебера.

М. Вебер був енциклопедично освіченою людиною, громадським і політичним діячем. З його ім’ям зв’язана передусім так звана «розуміюча соціологія», (що здатна зрозуміти), згідно з якою за вихідний пункт береться поведінка людини чи групи людей. Поведінка цікавить соціолога, тому що люди вкладають у свої дії певний сенс. Оскільки такі дії є усвідомленими, соціологія має бути «розуміючою» наукою, тобто розуміти як дії, так і, що особливо важливо, їхню суть. За Вебером, соціологія — це наука не тільки про розуміння поведінки (усвідомленої людиною), а й про соціальну дію, яка для Вебера рівнозначна людській поведінці. Адже соціальна дія — не лише «самоорієнтована», вона орієнтована і на інших. Орієнтацію на інших М. Вебер називає «очікуванням», без чого дію не можна вважати соціальною.

Визначаючи сутність соціального явища, учений виходив з індивідуальної свідомості. М. Вебер стверджував, що не всяка поведінка є соціальною, а лише та, що має внутрішнє значення для суб’єкта і орієнтована на поведінку інших індивідів. Найважливішим завданням соціології, на думку М. Вебера, є розуміння значення мотивів, що спричиняють певні дії. Отже, предметом «розуміючої соціології» стає усвідомлена соціальна дія.Учений уважав, що соціологія має досліджувати мотиви вчинків людей і значення, якого вони надають власній поведінці й діям іншого. М. Вебер вирізняв традиційні, емоційні, ціннісно-раціональні та інструментальні соціальні дії і стверджував, що найбільш чистим емпіричним взірцем ціннісно-раціональної дії є економічна поведінка людини.

2.17 Теорія соц дії м.Вебера

Поняття «соц дія» уперше вжив і обгрунтував Вебер. Соц дією Вебер назвав дію з орієнтацією на відповідну ситуацію та реакцію інших учасників взаємодії, тобто на очікування чогось, на передбачування поведінки цих учасників. на думку Вебера, соц дія має принаймні дві осо­бливості: по-перше, вона має бути раціональною, усвідомленою, а, по-друге, орієнтованою на поведінку інших людей.

Соц дії зумовлюються невдоволеністю, тобто невідповідні­стю між тим, чого потребує людина й тим, що вона має. Невдоволеність виявляється в різних формах: голод, матеріаль­ний дискомфорт, тривога, творчий неспокій. Рівень невдоволеності зміниться, якщо досягнуто мети.

Формування особистої мети, спрямованої на задоволення власної потреби з урахуванням можливої реакції оточення, є мотивом соці­альної дії.

У реальному житті за Вебером наявні різні типи дій: цілераціональні, що побудовані на свідомому виборі з визна­ченням усіх можливих наслідків дій і засобів досягнення усвідомле­ної мети. Вони характеризуються досконалим розумінням, чого са­ме хоче людина, якими засобами буде цього досягати, які можуть бути наслідки; ціннісно-раціональні, що зв'язані з вірою у певну самодостат­ню цінність власних переконань про суть понять гідності, добра, обов'язку, честі та ін.; традиційні, що базуються на звичках людей: вони частіше пе­ребувають на межі, або й за межами неусвідомленого і є автоматич­ною реакцією на звичні подразники згідно з певною установкою. афективні, що грунтуються на емоціях і є реакцією на неспо­дівані, незвичні подразники, однак нерідко виступають як свідома емоційна розрядка, їм притаманний потяг до негайного задоволення пристрасті, прагнення негайної помсти тощо.

Зазвичай, цілеспрямовані дії створюють найбільше шансів для ефективного розв'язання проблем. Проте ймовірність реалізації того чи іншого типу мотивації соц дії залежить як від особливос­тей індивіда, його культури, освіти, інтелектуальних можливостей, так і від типу суспільства, соціокультурного середовища, масовості поширення певних видів мотивацій. Мотиви стимулюють одні дії та стримують інші. Кожній своїй дії людина надає певного сенсу, мо­тиву. Який сенс людина бачить, на які цінності орієнтується, такий світ вона творить.