3.3. Вивчення кредитоспроможності та фінансового стану позичальника

Першим і одним з найголовніших етапів процесу бан­ківського інвестиційного кредитування є аналіз кредитоспромож­ності та фінансового стану позичальника. Мета аналізу — оцінка результатів фінансової діяльності позичальника, на підставі якої банк приймає рішення щодо можливості надання інвестиційного кредиту або припинення кредитних відносин з клієнтом.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлю­ються кожним банком самостійно його внутрішніми положення­ми щодо проведення активних операцій (кредитних) та методи­кою проведення оцінки фінансового стану позичальника (контр­агента банку) з урахуванням вимог Положення НБУ «Про по­рядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями» від 6 липня 2000 р. № 279, в яких мають бути визначені ґрунтовні, технічно виражені критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників (контрагентів банку) на підставі аналізу їх балансів і звітів про фінансові результати в динаміці тощо.

Комерційний банк повинен щоквартально проводити оцінку фінансового стану позичальника. Сам факт визначення кредито­спроможності та фінансового стану клієнта має стимулювати підприємство-позичальника підвищувати ефективність своєї фі­нансово-господарської діяльності.

Для здійснення оцінки фінансового стану і кредитоспромож­ності позичальника — юридичної особи слід враховувати чітко визначені об'єктивні показники його діяльності, такі як: обсяг реалізації, прибуток та збитки, рентабельність, коефіцієнти ліквід­ності, грошові потоки (надходження коштів на рахунок позичаль­ника) для забезпечення повернення позички та сплати відсотків за неї, склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборговано­сті тощо. Комерційний банк повинен враховувати також чинни­ки, які багато в чому мають суб'єктивний характер: ефективність управління підприємством позичальника; ринкову позицію пози­чальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці та галузі; наявність державних замовлень і державної підтримки позичальника; історію погашення кредиторської забор­гованості в минулому тощо. Оцінюючи кредитоспроможність по­зичальників, банки західних країн приділяють значну увагу ква­ліфікації та здібностям керівників, дотриманню ділової етики, договірної і платіжної дисципліни.

У результаті аналізу кредитоспроможності та фінансового стану визначаються кількісні параметри, що характеризують гос­подарську діяльність позичальника:

* ліквідність;

* економічну та фінансову стабільність;

* прибутковість (рентабельність);

* перспективи грошових потоків.

Перші три параметри характеризуються системою фінансових коефіцієнтів — коефіцієнтів ліквідності, покриття, забезпечення власними коштами, дохід на капітал та ін.

Коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності визначаєть­ся відношенням суми залишків по статтях грошових коштів і ко­роткострокових фінансових вкладень до суми залишків по непо­гашених кредитах та поточної кредиторської заборгованості. Він показує, наскільки короткострокові зобов'язання можуть бути не­гайно погашені швидко ліквідними грошовими коштами та цін­ними паперами, тобто спроможність позичальника швидко роз­рахуватись за своїми зобов'язаннями.

Коефіцієнт загальної ліквідності визначається відношенням загальної суми поточних активів (розділ II + розділ III активу ба­лансу) до загальної суми фінансових і поточних зобов'язань. Ба­жано, щоб цей коефіцієнт перевищував одиницю. Таким чином визначають, чи вистачить у підприємства всіх оборотних засобів для повної ліквідації своїх боргових зобов'язань.

Коефіцієнт платоспроможності визначається відношенням суми поточних активів до суми поточних зобов'язань. Це дає можливість визначити спроможність підприємства щодо пога­шення ним своїх короткострокових зобов'язань.

Різниця між сумами поточних активів і поточних зобов'язань визначає величину оборотного (робочого) капіталу. Цей показ­ник свідчить про те, наскільки господарська діяльність підприєм­ства забезпечена власними фінансовими ресурсами.

До показників економічної стабільності належать оборотність запасів, оборотність кредиторської заборгованості та ін.

Оборотність запасів визначається відношенням суми серед­ніх залишків запасів до виручки від одноденної реалізації продук­ції. Цей коефіцієнт відображає забезпеченість виробничого циклу необхідними обіговими коштами.

Оборотність дебіторської заборгованості обчислюється від­ношенням суми середніх залишків дебіторської заборгованості до виручки від одноденної реалізації. Це співвідношення свідчить про швидкість вивільнення коштів із дебіторської заборгованості. Оборотність кредиторської заборгованості визначається від­ношенням суми середніх залишків кредиторської заборгованості до одноденних витрат на придбання запасів. Показник відобра­жає швидкість погашення кредиторської заборгованості.

Не менш важливими в аналізі є коефіцієнти фінансової стабіль­ності і фінансової незалежності (автономії"), коефіцієнт маневре­ності власних коштів.

Коефіцієнт фінансової стабільності визначається відно­шенням суми власних коштів до позичкових. При одержанні високого коефіцієнта (більше одиниці) не варто на цьому за­спокоюватись і припиняти аналіз. Високий коефіцієнт фінан­сової стабільності сам по собі не є ознакою цілковитого благо­получчя.

Коефіцієнт фінансової незалежності обчислюється відно­шенням суми власних коштів до валюти балансу.

Зворотним до коефіцієнта стабільності є коефіцієнт співвід­ношення залучених і власних коштів, який характеризує роз­мір залучених коштів на 1 гривню власних коштів.

Коефіцієнт маневреності власних коштів характеризує сту­пінь мобільності використання власних коштів.

Важливим показником, що характеризує ефективність діяль­ності підприємства, є рентабельність виробництва.

Рентабельність визначається як співвідношення прибутку до обсягу реалізації або другого кількісного показника.

Під час проведення експертизи кредитного проекту та здій­снення аналізу фінансового стану клієнта кредитний працівник повинен звернути увагу на необхідність спрямування власних коштів позичальника на здійснення кредитного проекту.

Необхідно надавати перевагу кредитним проектам, на здій­снення яких позичальник спрямовує не менше ЗО % власних кош­тів, тобто співвідношення банківського кредиту та власних кош­тів позичальника у вартості кредитного проекту становить 70 % до 30 %.

Крім оцінки кредитоспроможності позичальників на основні системи фінансових коефіцієнтів при інвестиційному кредиту­ванні можуть використовуватись і такі способи, які базуються на основі аналізу:

• грошових потоків;

• ділового ризику.

Оцінка кредитоспроможності позичальників на основі ана­лізу грошових потоків передбачає визначення чистого сальдо різних надходжень і видатків клієнта за певний період, тобто зіставлення припливу (прибуток, амортизація, створення резер­вів майбутніх витрат, вивільнення коштів, зростання кредитор­ської заборгованості, збільшення інших пасивів, отримання но­вих позик, збільшення акціонерного капіталу) і відпливу (додат­кові вкладення коштів, скорочення кредиторської заборгованос­ті, зменшення інших пасивів, відплив акціонерного капіталу, фінансові витрати, погашення позичок) коштів. Для аналізу грошових потоків на підприємстві позичальника беруться фінансо­ві дані як мінімум за три роки. Кредитоспроможним вважається підприємство, яке має стійке перевищення припливу над від­пливом коштів.

Оцінка кредитоспроможності на основі аналізу ділового ри­зику передбачає виділення найвагоміших чинників ділового ризику (надійність позичальників, сезонність поставок, трива­лість зберігання товарів, рівень цін на товари, ризик введення державою обмежень на ввезення і вивезення імпортних товарів тощо), їх формалізацію, оцінку в балах і визначення на цій ос­нові класу кредитоспроможності того чи іншого конкретного позичальника. Аналіз ступеня ділового ризику у клієнта дозво­ляє банкові спрогнозувати достатність джерел погашення по­зички.

Прогнозний аналіз грошових потоків клієнта на період кре­дитування до повного погашення кредиту разом із відсотками проводиться для доповнення аналізу фінансового стану клієнта та визначення джерел погашення кредиту. Аналіз руху грошо­вих коштів позичальника є найбільш важливим для кредитного аналізу, оскільки надходження грошових коштів є безпосеред­нім джерелом погашення кредиту. Аналіз грошових потоків клі­єнта має на меті оцінку кредитного ризику на підставі звітних показників. Він побудований на порівнянні надходжень і витрат за даний період. Стійке перевищення надходжень над витратами протягом визначеного періоду дозволяє оцінювати клієнта як кредитоспроможного. В разі різних коливань такого переви­щення або у випадку зворотного співвідношення — перевищен­ня витрат над надходженнями — ризик неповернення кредиту підвищується.

Аналіз руху коштів необхідно проводити для з'ясування: про­зорості розрахунків; стану платежів у реальних грошах і порядку бартеру; стану грошових надходжень у національній та вільноконвертованих валютах; обсягу кредитування в національній та вільноконвертованих валютах; спрямування коштів через свої дочірні або посередницькі фірми; в яких комерційних банках мають ра­хунки дочірні та посередницькі фірми; мотиви відкриття рахун­ків у цих банках; обсягу спрямування коштів на рахунок голов­ного позичальника кредиту; відповідності розміру кредиту розмі­ру грошових надходжень на рахунок, відкритий у банку, що на­дає кредит; якою мірою кредитні кошти осідають на рахунках інших комерційних банків, що обслуговують дочірні та посеред­ницькі фірми позичальника.

Під грошовими потоками підприємства треба розуміти надхо­дження і платежі грошових коштів та їх еквівалентів за визначе­ний проміжок часу. Грошові кошти включають кошти в касі під­приємства та на рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій. Еквівалентами грошових коштів можна вважати також розміщення вільних грошових коштів у вигляді депозитних сертифікатів на короткий термін.

Аналіз руху грошових коштів позичальника проводиться ста­ном на сьогодні, аналізується минулий період та прогнозується їх рух на майбутній.

Аналітичний прогноз може бути зроблений у кількох варі­антах, основаних на певних гіпотезах. Наприклад, може бу­ти передбачений як максимальний обсяг реалізації, так і міні­мальний.

Рух грошових коштів необхідно вивчати у зіставленні зі зві­том про фінансові результати, про рух грошових коштів та з ба­лансом. Прогноз грошових надходжень і витрат порівнюється із фактичними даними за минулий період. Наприклад, при розгляді можливості надання кредиту на 6 місяців аналізується минулий період не менше 6 місяців.

У разі очікування високого рівня інфляції у період, на який запрошується інвестиційний кредит, усі розрахунки необхідно коригувати на очікуваний рівень інфляції. Слід врахувати, що очікуваний рівень інфляції знецінить власні кошти підприємства, що призведе до відповідного погіршення фінансового стану.