3. Політичні вчення в Стародавньому Римі

Політичні вчення Стародавнього Риму мали багато спільного з політичними вченнями Стародавньої Греції. Пояснюється це тим, що тут формувались держави на основі однотипних соціально-економічних і станових відносин, з глибокою спадковістю у розвитку їх культури. Політичні вчення у Стародавньому Римі формувалися на снові філософських шкіл, перенесених з Греції. Та новизна і оригінальність політичних поглядів римських мислителів полягала в тому, що ними висунуті ідеї, які відповідали відносинам зрілості рабовласницького суспільства. Зміни у політичній теорії обумовлені розвитком відносин приватної власності та рабства.

Один з ідеологів римської аристократії, знаменитий оратор Марк Тулій Цицерон (106-43 рр. до н.е.) в діалогах “Про державу” і “Про закони”, наслідуючи Платона, виклав вчення про державу в дусі вчення аристократії, відповідно до якого держава виростає з сім’ї, і державна влада вручена мудрецям, здатним наблизитись до осягнення світового божественного Розуму.

Якби люди жили за заповітами і звичаями батьків, то держава могла б стати вічною. Мета держави – охорона майнових інтересів громадян.

Права мудрих і гідних громадян, включаючи право власності, випливають безпосередньо з природи, з природного закону.

Майнові та соціальні відмінності між людьми виникають не від народження, а через відносини приватної власності, що встановлюються в суспільстві.

Позитивно оцінюючи значні багатства і договори у житті суспільства, Цицерон приходить до висновку, що держава тримається на кредиті, народ вручає свої права монарху в кредит за справедливе управління суспільством.

Важливе місце в історії соціально-політичної думки в Стародавньому Римі займає представник римського стоїцизму Луцій Антей Сенека (4 р. до н.е. – 65 р. н.е.), численні праці якого дійшли в оригіналі до сучасності. Найбільший твір мислителя “Листи до Луцілія”, в якому автор, зберігаючи пантеїзм грецьких стоїків, тобто розглядаючи світ як єдине матеріальне і розумне ціле, розглядає переважно морально-етичні проблеми, при правильному вирішенні яких досягається спокій і непорушність духу.

Не заперечуючи рабства як соціально-політичного інституту, Сенека разом з тим відстоював людську гідність рабів, закликав гуманно ставитись до них, як до духовно рівних.

Неминучий і божественний за характером, закон долі набуває значення рольового права природи, якому підкоряються всі людські відносини, в тому числі держава і закон. Всесвіт – природна держава зі своїм природним правом. Люди і є члени такої держави за законами природи. Окремі ж державні утворення – випадкові та значні для всього людського роду. Розуміння закону долі (природного права), божественного духу власне і полягає в тому, щоб протистояти випадковості та в тому числі належності до тієї або іншої малої держави, визнати необхідність світових законів і керуватися ними.

Таким чином, Сенека свою індивідуалістичну етику, намагається зв’язати з завданнями суспільства і держави. Етика мислителя мала великий вплив на формування християнської ідеології.

Бурхливий розквіт політичної думки в Стародавньому Римі припадає на правління Юстиніана (527-568 рр.), який завершив кодифікацію римського права, оскільки на період його правління нагромадилась велика кількість законів, вердиктів, конституцій і праць римських юристів поза всякої системи, що частково застаріли. Окрім того, деякі закони, вердикти суперечили один одному, потребували систематизації; модернізації потребувало і громадянське, преторське імператорське право. З ініціативи Юстиніана здійснено кодифікацію законів.