6. Соціально-політична теорія марксизму

Марксизм – одна з течій суспільно-політичної думки, яка спричинила політичний вплив на розвиток суспільних наук і відіграла значну роль в європейській і світовій історії ХІХ – ХХ століття.

Об’єктивними передумовами зародження марксизму були економічні фактори: кризові явища в розвитку капіталізму першої половини ХІХ століття (анархія виробництва, стихія ринку, криза в промисловості); різке посилення майнової нерівності, зниження рівня життя більшості; зубожіння широких мас трудящих, що називається пролетаризацією населення. Суспільно-політичні фактори: відкритий виступ пролетаріату проти експлуататорів (чартистський рух, повстання в Ліоні, бунт сілезьких робітників); зростання самосвідомості передової частини робітничого класу.

Характерні особливості марксизму як суспільно-політичної доктрини:

- переосмислення у матеріалістичному дусі гегелівської діяла етики і максимальне використання її можливостей для аналізу економічних, політичних та державно-правових проблем суспільства;

- діалектико-матеріалістичне осмислення політичних та державно-правових явищ;

- виведення законів і принципів суспільного розвитку з об’єктивної реальності, а не з мислення;

- аналізу природи держави і права як основних політичних інститутів суспільства, що мають специфіку та існують як відносно самостійні.

Принципові положення марксизму:

1. Матеріалістичне розуміння історії: положення про те, що на певному рівно розвиту продуктивні сили вступають в протиріччя в існуючою економічною і політичною організацією суспільства , що призводить до зміни способу виробництва, а з ним і всієї суспільної організації;

2. Розкриття ролі продуктивних сил і виробничих відносин як таких, що визначають зміст політичної та ідеологічної надбудови;

3. Нові виробничі відносини, що відповідають досягнутому рівню продуктивних сил, формують певний тип суспільно-політичного ладу (формації);

4. Історичні способи виробництва (рабовласницький, феодальний, капіталістичний) послідовно змінюють один одного як сходини суспільного прогресу;

5. Панівні класи, використовуючи свою економічну і політичну владу, експлуатують більшу частину населення, привласнюючи собі додаткову вартість (теорія додаткової вартості);

6. Класова боротьба експлуатованих мас заради справедливого розподілу власності та політичної влади є рушійною силою суспільного прогресу.

Стрижневі політичні ідеї марксизму:

1. Істинне народовладдя можливе винятково за умови скасування приватної власності на основні засоби виробництва, її усуспільнення та зняття усіх видів відчуження.

2. Досягнення в суспільстві повної соціальної справедливості, побудови його на соціалістичних засадах знайде практичну реалізацію мирними засобами або шляхом збройного повстання народу.

3. Визначальними у політичному розвитку людства є матеріальне виробництво, стан продуктивних сил і виробничих відносин, взаємодія базису і надбудови, соціальне буття, класова боротьба.

4. Головною умовою перемоги революції й переходу до соціалізму, які можливі лише водночас у більшості індустріально розвинених країн або хоч у кількох з них, є диктатура пролетаріату.

5. Авангардом робітничого класу є комуністична партія, яка ставить за мету організацію його класової боротьби, керівництво нею, завоювання політичної влади.

6. Робітничий клас і його партія у своїй діяльності повинні керуватись не девізом “Усі люди брати”, а гаслом “Пролетарі всіх країн, єднайтеся”, тобто принципом пролетарського інтернаціоналізму.

Радянський марксизм – етакратизм, був спрямований проти утвердження плюралізму форм власності, особливо проти індивідуальної трудової власності. Община і держава – ось два центральні суб’єкти власності етакратичного суспільства.

Багатоманітні зв’язки, що складаються між людьми в процесі їх діяльності в різних сферах суспільного життя, називаються суспільними відносинами. Відносини, що складаються між людьми у зв’язку з їх участю у справах політично організованого суспільства, в державних справах, є політичні відносини. Суть політичних відносин полягає в тому, що вони виникають між учасниками соціальних спільностей в ході реалізації ними своїх індивідуальних, групових і загальних інтересів і вимагають засобів державного підкорення. В цьому своєрідність політичних відносин, їх специфіка як форми діяльності людей. Всяка суспільна проблема має політичний характер, якщо пов’язана з інтересами соціальних груп або суспільства. Зміст поняття політика багато аспектний. По-перше, політика – це участь в справах держави, в управлінні життєдіяльністю суспільства; по-друге, це сфера відносин народів, класів, соціальних спільностей; по-третє, це концентроване відображення інтересів різних соціальних спільностей; по-четверте, це наука, а також і мистецтво; по-п’яте, в побутовому розумінні – це нерідко характеристика способу дій, спрямованих на досягнення певної мети у відносинах між людьми.