19. Вплив зовнішніх чинників на результати сербо-хорватського конфлікту.

87-денна оборона Вуковара вразила ЄС. Країни ЄС виявили більшу схильність до визнання незалежності Хорватії. Загреб намагався привернути увагу міжнародної спільноти. 09.91 – під головуванням лорда Каррінгтона, за участю усіх республік СФРЮ відбулися переговори, на яких обговорювалося питання про реальну можливість уведення до Югославії міжнародних миротворчих сил і розташування їх на кордоні між Сербією і Хорватією. 10.91 – країни ЄС ухвалили рішення розглянути питання щодо незалежності Хорватії на випадок, якщо та гарантуватиме права національним меншинам.

Припинення бойових дій з обох боків відповідало як інтересам офіційного Белграду, так і Загреба. Війна переносилася до Боснії і Герцоговини. Ані Мілошевич, ані Туджман не хотіли воювати на два фронти, тому біли схильні до міжнародного втручання. Загребу –аби припинити подальшу окупацію ЮНА території Хорватії і визнання незалежності з боку міжнародного співтовариства. Заради цього парламент Хорватії навіть ухвалив у 1991 р. закон про національні меншини. Словенія, Україна та Німеччина одними з перших визнали незалежність Хорватії. 15.01. 1992 – визнають і інші країни ЄС + Болгарія, Польща, Чехія та Канада.

Белград – аби закріпити військовий успіх югославської армії в Хорватії.

Міжнародне втручання мотивувалося також тими значними жертвами, які зазнали сторони у конфлікті ( загиблих – 30 тис., 5 тис. – біженців.)

10.91 – Президія СФРЮ і Хорватія звертаються до ООН з проханням направити миротворчі сили ООН.

02-04.92 – РБООН направила до Хорватії 13340 військовослужбовців, 530 поліцейських та 1519 цивільних службовців. Миротворчий план: 1. повне виведення ЮНА з території Хорватії, демілітаризація районів конфлікту, 2. функціонування місцевих органів влади під наглядом ООН. Мандат миротворчих сил ООН передбачав розформування військових загонів воюючих сторін, захист мирного населення та забезпечення безпеки повернення біженців.06.92 р. – рішення про нагляд сил ООН над „рожевими зонами”, аби реставрувати там владу Хорватії. Кінець 1992 – згідно з резолюцією РБООН територію Хорватії залишили останні частини ЮНА. Хорватія розпочала наступ на „рожеві зони”. Мандат ООН закінчувався, потрібен був новий мандат. Свої повноваження СРЮ передала Сербській Країні. Хорватія погоджувалась вивести свої війська з „рожевих зон”, за умови повного роззброєння сербів. Серби вимушені були погодитись. Було продовжено мандат ООН. 12.93 – вибори у Сербській країні, перемога Сербської демократичної партії на чолі з Бабичем.

01.95 – Туджман не хоче продовжувати мандат ООН ( до 31.03). США домовляється з Туджманом – за умови скорочення військ. 04.95 – наступ Хорватії на Сербську Країну. 08.95 – Ердутська угода – принципи майбутніх переоговорів зі статусу Сресько-Баранійської області разом зі Східної Славонією і Зх. Сремом протягом 1-2 рр. РБ ООН сформує тимчасові органи влади. Серби – демілітаризують цю область, роззброїти 25 тисячний корпус загонів самооборони. Хорватія – не вводить на ці території війська. Миротворчі сили ООН + російські батальйони перебуватимуть у зоні конфлікту протягом усього перехідного періоду. Використавши миротворчі сили ООН. Загреб роззброїв сербські загони самооборони, вивела ЮНА з території Хорватії і встановити повний контроль над Сербською Країною.