5. Методи визначення оптимального обсягу виробництва

Економісти розрізняють такі чотири моделі ринку: чисту конкуренцію, чисту монополію, монополістичну конкуренцію і олігархію. Корисно час від часу встановлювати різницю між характерними рисами конкурентного ринку з особливостями інших вищезгаданих моделей ринку. В економічній практиці для позначення трьох ринкових структур, що відхиляються від чисто конкурентної моделі ринку, використовується термін «недосконала конкуренція».

При виробництві заданого обсягу продукції підприємство несе певні втрати, розмір яких залежить від можливості зміни кількості задіяних ресурсів. Кількісні значення багатьох ресурсів, що використовуються, — затрати на оплату праці, сировини, палива, енергії та інших — можуть бути легко і швидко змінені. Інші ресурси потребують більше часу для освоєння, наприклад, необоротні активи. Тому усі економічні ресурси з урахуванням фактору часу класифікуються на ресурси короткострокового і довго­строкового періодів.

Короткостроковим називається період, протягом якого підприємство не має можливості змінити свої необоротні активи, але може використовувати їх впродовж тривалого часу.

Виробничі потужності підприємства в межах короткострокового періоду залишаються незмінними, використовуючись більш-менш інтенсивно, проте обсяг виробництва може бути змінений шляхом використання більшої або меншої кількості живої праці, матеріальних оборотних ресурсів.

Довгостроковий період — це період, впродовж якого змінюються виробничі потужності підприємства.

В кожний з цих періодів застосовують відповідні методи визначення оптимального обсягу виробництва.

У короткостроковому періоді підприємство може змінити обсяг виробництва шляхом поєднання ресурсів, які змінюються, з фіксованим капіталом.

З розвитком технічного прогресу, впровадженням нових технологій відбуваються зміни не тільки в змінних витратах, а й незмінні витрати стають змінними, змінюється масштаб виробництва. Період, в якому всі витрати змінюються, включаючи постійний капітал, називають довгостроковим. Якщо в якомусь діапазоні випуску довгострокові середні витрати зменшуються зі зростанням виробництва, то підприємство одержує економію, зумовлену зростанням масштабів виробництва. Якщо середні витрати зростають, підпри­ємство несе втрати від зростання масштабів виробництва. Коли в якомусь діапазоні випуску довгострокові середні витрати зовсім не змінюються зі зміною обсягу виробництва, то підприємство має постійний ефект від зміни масштабів виробництва.

Підприємство може змінювати свої виробничі потужності: встановити додаткове обладнання або зменшити його кількість.

Припустимо, що підприємство спочатку мало мінімальні виробничі потужності, а згодом завдяки успішній діяльності розширилося. На перших етапах з розширенням виробничих потужностей середні загальні витрати знижуватимуться, але введення дедалі більших потужностей призведе до зростання цих витрат.

Джерелами економії, зумовленої змінами масштабів виробництва, є певні фактори. В міру зростання масштабу виробництва змінюються виробничі технології і методи внутрішньої організації для того, щоб використати переваги великого виробництва. Такі зміни створюють ефект економії за рахунок масштабів випуску. Економії сприяють більш глибока кооперація праці та її розподіл.

Зміни масштабів виробництва зумовлюють втрати, більшість з яких пов’язана з організаційними проблемами. В міру зростання підприємство стає більш залежним від ієрархічних методів координації діяльності його персоналу.