25. "Я" і "я" як прояви самостг"

Ми тепер підходимо до місця самосвідомої самості чи духу у спільноті. Така самість знаходить своє вираження у самоствердженні чи у відданості справі спільноти. Вона постає як новий тип індивідуального у соціальному цілому. Завдяки появі описаного мною типу індивідуального духу, і завдяки

" і Дня. також "The Definition of llie Psychical, " University of Chicago Deccimitil Publications. 1903. pp. 104 f"f.: "Tlić Mechanism of Social Consciousness, " Journal of Philosophy, IX (1912}, 401 ff.; "The Sociiil Self, "ibid., X і 1913), 374 ff.]

174

самості з її ствердженням самої себе чи її особистим ототож­ненням зі спільнотою існує нове соціальне ціле. Самість є важливим етапом цієї еволюції, тому що саме у можливості вносити це настановлення у реакції всієї спільноти полягає підстава, аби постало вище суспільство. Зміна, що відбувається завдяки цьому внесенню діалогу жестів до поведінки індивіда, ""трапляється у досвіді всіх індивідів, які належать означеній

СПІЛЬНОТІ.

Це, звичайно, не єдині зміни, які відбуваються у такій спільноті. У мовленні відбуваються певні зміни, яких ніхто не усвідомлює. Встановлення того, що такий процес відбувся, потребує наукової розвідки. Таке е також правильним стосовно інших проявів людського устрої?. Вони змінюються, як ми каже­мо, несвідомо, як проілюстровано, наприклад, у Вундтовому дослідженні міфу у його Volkerpsy ekologie. Міф містить оцінку способу, за допомогою якого відбулася означена організація, хоча переважно без будь-якого свідомого спрямування - і зміни такого типу відбуваються постійно. Візьміть ставлення особис­тості до нової моди. Спочатку воно може бути відверто негатив­ним. За деякий час вона починає уявляти себе у новому фасоні, зауважуючи відповідний одяг у вітринах і бачачи себе у ньому. Зміна відбулася у ній без будь-якого її усвідомлення. Існує, в такому разі, процес, за допомогою якого індивід у взаємодії з іншими неминуче стає схожим на них, роблячи однакові з ними речі, і то без того, щоб цей процес проявлявся в тому, що ми називаємо свідомістю. Ми усвідомлюємо такий процес, коли дійсно чітко сприймаємо означене настановлення інших, і цю ситуацію слід відрізняти від попередньої. Можливо, хтось каже, що для нього не важливо, як саме одягатися, але він любить бути інакшим; в такому разі - він переносить настановлення інших стосовно себе у свою власну поведінку. Коли мурашку з одного мурашника поміщають в інший, "місцеві" кидаються на неї і шматують її. Це ставлення у людській спільноті може бути настановленням самого окремого індивіда, який відмов­ляється підкоритися, тому що він не приймає загального настановлення. Випадок мурашки є цілковито зовнішнім ділом, але у разі людського індивіда вся річ полягає в сприйнятті настановлень інших і пристосуванні себе до них чи боротьбі проти них. Саме це пізнання означеним індивідом себе як самості у процесі вживання своєї самосвідомості надає йому

175

настановлення самоствердження чи відданості спільно "і. Він став, тоді, очевидною самістю. У такому випадку само­ствердження ситуація цілковито відмінна ВІД ситуації з членом зграї, який, можливо, домінує у ній, і може шаленсг змінювати своє ставлення до різних інших її членів. Там індивід діє тільки інстинктивно, як ми кажемо, залежно від ситуації. У людському суспільстві ми маємо індивіда, який не тільки приймає своє власне настановлення, але, у певному сенсі, приймає настанов­лення своїх підлеглих; наскільки він є домінуючим, настільки він знає чого очікувати. Коли це стається у досвіді означеного індивіда, наслідком маємо інакшу реакцію з інакшим емоційним супроводом, ніж у випадку вожака зграї. У останньому випадку існує проста лють чи ворожість, а у попередньому - досвід самості, яка утверджує себе свідомо на тлі інших самостей з відчуттям сили і влади. Загалом, коли реакцію спільноти перенесено всередину індивіда, постає нове значення у досвіді і новий порядок реакції.

Ми обговорили самість з погляду "Я" і "я", при чому останнє представляло ту групу настановлень, котрі означають інших у спільноті, зокрема ту організовану групу реакцій, яку ми деталізували, обговорюючи з одного боку гру, а з другого -соціальні інституції. У цих ситуаціях існує певна організована група настановлень, які відповідають будь-якій соціальній дії з боку індивідуального організму. У будь-якому кооперативному процесі, такому як, наприклад, сім'я, індивід викликає реакцію з боку інших членів означеної групи. Ще, в той спосіб, як ці реакції можуть викликатися у згаданому індивіді таким чином, що він зможе реагувати на них, ми маємо обидві ті сутності, які складають самість, "іншого" і "Я". Це розмежування має вираження у нашому досвіді в тому, що ми називаємо розпізнаванням інших і розпізнаванням самих себе в інших. Ми не можемо уявити себе інакше ніж в той спосіб, як ми можемо пізнати іншого у його стосунку до нас. Саме коли індивід сприймає настановлення іншого, він стає спроможним уявити себе як самість.

Ми вказуємо, звичайно, на соціальну ситуацію як щось відмінне від таких суто органічних реакцій як рефлекси певного організму, деякі з котрих ми вже обговорили, як, наприклад, у випадку, де особа пристосовує себе несвідомо до тих, хто оточує її. У такому досвіді нема самосвідомості. Людина здобуває

176

самосвідомість, тільки коли вона сприймає, чи виявляється змушеною сприймати, настановлення іншого. Тоді вона має можливість реагувати у собі на те настановлення іншого. Припустимо, ми опинились у деякій економічній ситуації. Саме коли ми сприймаємо настановлення іншого, який робить нам -^пропозицію, ми можемо виразити себе у прийнятті чи відхиленні іцеїЬ'їропозиції. Без самосвідомості може відбуватися інакша реакція означеної самості, викликана автоматичним пропону­ванням. Малий хлопчина всовує нам до рук рекламного папірця, і ми беремо його без будь-якого певного усвідомлення цього хлопця чи нас самих. Наша думка може бути десь в іншому місці, але означений процес таки відбувається. Це ж саме є правильним, звичайно, у раз? уваги малюків. Діти мають досвід того, що з ними відбувається, вони пристосовують себе до нього безпосередньо, без того, щоб у їхньому досвіді була наявною самість.

Коли самість справді виникає, вона завжди передбачає досвід ще когось іншого: не могло б бути досвіду однієї тільки самості. Рослини чи нижчі тварини реагують на своє середо­вище, однак у них нема досвіду самості. Коли самість дійсно постає у досвіді, вона постає на тлі іншого, і ми вже окреслювали умови, коли цей інший дійсно виникає у досвіді людської істоти, власне, за наявності такої стимуляції у кооперативній діяльності, яка викликає у самого індивіда ту ж реакцію, що вона викликає в іншого. Коли реакція іншого стає суттєвою частиною у досвіді чи поведінці індивіда, коли сприйняття настановлення іншого стає суттєвою частиною у його поведінці, тоді цей індивід постає у своєму досвіді як самість; і поки цього нема, він як самість не проявляється.

Розумне суспільство, звичайно, не обмежується будь-якою особливою групою індивідів. Кожна розумна особистість Може стати його частиною. Настановлення цієї спільноти стосовно нашої власної реакції вноситься всередину нас самих в термінах значення того, що ми робимо. Це найповніше відбувається в універсальному дискурсі, у відповіді, яку раціональний світ дає на наше зауваження. Таке значення є таким же універсальним, як і означена спільнота. Воно необхідно міститься у раціональ­ному характері цієї спільноти, воно є тією відповіддю, яку цей світ, складений з розумних істот, неминуче дає на наше особисте твердження. Ми отримуємо у досвід як визначений об'єкт, так

177

і самих себе в умовах такого процесу; інший постає у нашому досвіді настільки, наскільки ми справді сприймаємо таке організоване і узагальнене настановлення.

Якщо людина зустрічає на вулиці іншу особистість, яку не може впізнати, її реакція на неї є реакцією стосовно будь-чікого іншого з членів цієї ж спільноти. Ця особистість є іншим, організованим, узагальненим іншим, якщо бажаєте. Людина сприймає її настановлення на тлі самої себе. Якщо вона повертається в один бік, друга повинна йти в інший. Людина володіє цієї своєю реакцією як настановленням всередині себе. Саме володіння означенним настановленням всередині себе робить можливим для неї бути самістю. Самість містить ще щось, окрім простого інстинктивного, як ми кажемо, повернення направо без самосвідомості. Для того, щоб мати самосвідомість, людина повинна мати настановлення іншого у своєму власному організмі як щось таке, що керує тим, що вона збирається зробити. Те, що з'являється у безпосередньому досвіді індивіда, коли він сприймає означене настановлення, ми називаємо "я". Це та самість, котра спроможна зберігати себе у певній спільноті, котра визнається у цій спільноті настільки, наскільки вона визнає інших. Таким є прояв самості, на який я вказав як на "я".

Напроти "я" існує "Я". Індивід не тільки має права, але також і обов'язки. Він є не тільки громадянином, членом спіль­ноти, але він є тим, хто реагує на цю спільноту, і так реагуючи, як ми побачили на прикладі діалогу жестів, змінює її. "Я" є реакцією індивіда на настановлення спільноти, як воно прояв­ляється у його власному досвіді. Його реакція на це організоване настановлення в свою чергу змінює останнє. Як ми вказали, така зміна не є у його власному досвіді, поки вона дійсно не сталася. "Я" з'являється у нашому досвіді у пам'яті. Тільки після того, як ми вже вчинили нашу дію, ми знаємо, що ми зробили;

після того, як ми вже вимовили, ми знаємо, що ми сказали. Пристосування до того організованого світу, що є у нашому власному організмі, є тим, що представляє "я", і є там постійно. Але якщо реакція на цей світ є реакцією, яка має природу діалогу жестів, якщо вона створює ситуацію, котра в певному сенсі нова, якщо людина будує свій бік справи, утверджує себе проти інших, і наполягає, щоб вони прийняли інше настанов­лення стосовно неї, тоді стається щось важливе, чого раніше в досвіді не було.

178

Загальні умови, за яких людина збирається діяти, можуть бути наявними у її досвіді, однак вона точно так само не знає, як саме вона буде реагувати, як і науковець не знає тієї специфічної гіпотези, котру він розвине на підставі розгляду якоїсь проблеми. Відбуваються такі-то і такі-то речі, що ^ветеречать теорії, якої ми притримуємось. Як їх пояснити? Візьмїть відкриття, що грам радію ймовірно змусить каструлю води закипіти і, як видається, таке не призведе до витрати енергії. Тут відбувається щось таке, що суперечить теорії фізики аж включно до поняття радіоактивності. Науковець, який має ці факти перед собою, повинен підібрати якесь пояснення. Він припускає, що атом радію розпадається і внаслідок цього вивільняє енергію. Відповідно до попередньої теорії атом був незмінною остаточною сутністю, з котрої видобути енергію видавалось неможливим. Але тепер, коли припускається, що атом самий є системою, яка охоплює взаємодію енергій, то руйнування такої системи вивільнятиме, відповідно, величезний обсяг енергії. Я хочу тут показати, що така ідея науковця спадає йому на думку, її попередньо нема у його дусі. Його дух, скоріше, є процесом виникнення цієї ідеї. Особистість, стверджуючи свої права, деякої миті повторила означену ситуацію у своєму дусі. Вона відреагувала на певну спільноту, і коли ця ситуація виникає, вона пробуджує себе, і каже, що щось уже є у її свідомості. Але коли вона сказала це собі вперше, вона не знала попередньо, що вона збиралась сказати. В такому разі, вона сказала щось таке, що було новим для неї, точнісінько так, як гіпотеза науковця е новацією, коли вона спалахує для нього.

Така нова відповідь на соціальну ситуацію, включена до організованої групи настановлень, складає "Я" в порівнянні з "я". "Я" (маленьке) є стандартним, звичайним індивідом. Воно там завжди. Воно повинно володіти тими звичками, тими реак­ціями, котрими володіє інший; в іншому разі - індивід не міг би бути членом означеної спільноти. Але індивід постійно реагує на таку організовану спільноту шляхом самовираження, не обов'язково утверджуючи себе у наступальному сенсі, але вира­жаючи себе, будучи самим собою у такому кооперативному про­цесі, котрий притаманний для будь-якої спільноти. Настанов­лення, які тут охоплюються, отримуються від групи, але індивід, у котрому вони організовуються, має можливість надати їм такого вираження, яке, можливо, ніколи не існувало раніше.

179

Це піднімає загальне запит&ння стосовно того, чи може виникати щось справді нове.²⁰ Звичайне, новації відбуваються практично постійно, і визнання цього знайшдо своє вираження у більш загальних термінах в теорії виникнення. Виникнення передбачає реорганізацію, але реорганізація вносить щось, чого не було тут раніше. Коли вперше поєднались кисень і водень, виникла вода. Тепер вода є комбінацією водню і кисню, але вона не існувала раніше в окремих елементах. Сучасна філософія отримала багато від теорії виникнення. Якщо я дивлюсь на світ просто з позиції математичного рівняння, де є абсолютна рівність обох сторін, тоді, звичайно, новації нема. Світ є просто виконанням цього рівняння. Підставте будь-які значення для Х і У, і те саме рівняння матиме силу. Рівняння дійсно мають силу, це правильно, але при цьому щось ще насправді виникає, чого раніше не було. Наприклад, існує група індивідів, котрі повинні працювати разом. У суспільстві мусить існувати множина спільних організованих способів реакції, які однакові для всіх, але спосіб того, як індивіди діятимуть за особливих обставин, породжує всі ті індивідуальні відмінності, котрі характеризують окрему особистість. Факт, що вони повинні діяти згідно певних спільних шаблонів, не позбавляє їх оригінальності. Існує спільна мова, але в кожному новому контакті між людьми вона використовується інакше; елемент новизни у реконструкції існує завдяки реакції індивідів на групу, до котрої вони належать. Цю реконструкцію дано наперед не більше ніж специфічну гіпотезу, яку висуває науковець, дано у формулюванні проблеми. В такому разі, саме ця реакція індивіда на організоване "я", "я", що є у певному сенсі тільки членом спільноти, представляє "Я" у досвіді самості.

Співвідносні значення "я" і "Я" дуже залежать від ситуації. Якщо людина боронить свою власність у спільноті, надзви­чайно важливе тут те, що вона є членом цієї спільноти, оскільки саме прийняття нею настановлення інших гарантує їй визнання її власних прав. Бути "я" за цих обставин є важливою річчю. Воно надає їй її позицію, наділяє її званням члена цього співтовариства, воно є джерелом її емоційної реакції на цінності, що належать їй як члену означеної спільноти. Воно є підставою для її входження до досвіду інших.

Деколи саме реакція ego чи "Я" на ситуацію, спосіб влас-

¹¹¹ [Див. The Philosophy of the Acl, Частина III.]

180

ного самовираження індивіда, надає йому відчуття найвищого значення. Людина тепер стверджує себе на тлі певної ситуації, і наголос падає на реакцію. Вимогою є свобода від звичаїв, від певних законів. Звичайно, така ситуація можлива, тільки коли індивід апелює, так би мовити, від вузької і обмеженої спільноти <^др більшої, тобто більшої у логічному сенсі володіння правами, КОТр^не обмежені так, як у разі першої. Людина апелює від встановлених конвенцій, які більше не мають жодного значення, до спільноти, у котрій означені права повинні загально визнаватися, і вона звертається до інших на підставі припу­щення, що існує якась група організованих інших, котра відповідає її власній апеляції - навіть коли б ця апеляція робилася до майбутніх поколінь. У цьому разі існує настанов­лення "Я" на тлі визначеного "я".

Обидва ці аспекти ("Я" і "я") є суттєвими для самості у її повному прояві. Людина повинна сприймати настановлення інших членів групи для того, щоб належати до спільноти; вона повинна використовувати той зовнішній соціальний світ, перенесений всередину неї самої, для того щоб здійснювати думку. Саме завдяки її стосунку до інших у цій спільноті, завдяки раціональним соціальним процесам, які відбуваються у цій спільноті, вона володіє буттям як громадянин. З іншого боку, індивід постійно реагує на ці соціальні настановлення і змінює у цьому кооперативному процесі саму ту спільноту, до котрої належить. Ці зміни можуть бути скромними і тривіаль­ними. Людина може не мати сказати нічого, однак забере багато часу, аби висловити це. А проте, певне налаштування і пере-налаштування відбувається. Ми говоримо про якусь особис­тість як про стандартного індивіда: її ідеї є точно такими ж, як і у її сусідів; вона ледве чи є чимось більшим ніж "я" за таких обставин; її коригування є тільки незначними коригуваннями, які відбуваються, як ми кажемо, несвідомо. Порівняно з цим існує особистість, яка має чітку індивідуальність, яка відповідає на організоване настановлення так, що спричиняє серйозні зміни. Саме "Я" є більш важливим проявом досвіду у випадку такої особистості. Обидва ці прояви, що безперервно виника­ють, є важливими аспектами самості.²'

²¹ Психологи, як правило, зайняті процесами, котрі належить тому, що ми называемо "перцепцією" (сприйняттям), але здебільшого залишили поза межами розгляду характер самості. Головним чином саме завдяки патологу значення самості ввійшло у психологію. Роздвоєння особистості скоііцептру-

181