2.Функції управління фірмою.

Сутність управління полягає у здійсненні функцій. Під функціями менеджменту розуміють чітко окреслене коло питань та завдань, які вирішують певні особи, певні структури, підрозділи апарату управління. Функції і їх сукупності та послідовності формують процес менеджменту. Вперше функції менеджменту класифікував Анрі Файоль, який розумів під ними основні складові частини такого функціонального організму як управління.

Функції поділяються на два класи: загальні та конкретні (специфічні).

Загальні функції притаманні будь – якому об’єкту управління і виділяються з урахуванням послідовних стадій або етапів управління. Виділяють такі функції менеджменту: планування, організація, мотивація, контроль.

Схематично управління можна зобразити так:

Ці елементи тісно пов’язані між собою і не можуть існувати один без одного. Розглянемо детальніше кожну із них.

Для ефективної діяльності людей, які працюють спільно, головною умовою успішності є чітке розуміння визначених цілей, завдань та методів їх здійснення. Інакше кажучи, щоб діяльність була ефективною люди повинні знати, чого від них очікують, саме це забезпечує планування. Планування обов’язкове не тільки в умовах командно – адміністративної системи, а й будь – якій іншій (в тому числі і в Україні). В процесі управління планування є першою і найголовнішою функцією управління.

Планування – визначення необхідного майбутнього стану об’єкту управління і розробка необхідних методів та засобів для його досягнення; це розробка цілей, системи методів, засобів і дій менеджерів, що забезпечують спрямованість зусиль всього колективу на досягнення спільної мети.

Відповіді на всі запитання підприємство дає вже на початку своєї діяльності, під час розробки бізнес – плану.

Бізнес-план – це ретельно підготовлений документ, який розкриває всі сторони будь-якого запроектованого комерційного заходу.

Бізнес-план дає змогу розв’язати цілий ряд завдань, основними серед яких є:

• оцінка новизни і прогресивності підприємницької ідеї, її сильних і слабких сторін;

• обґрунтування і вибір стратегії діяльності фінрми, визначення концепції її розвитку в період реалізації підприємницької ідеї;

• розрахунок очікуваних фінансових результатів діяльності, насамперед, обсягів продажу, прибутку, доходів на капітал;

• оцінка кон’юнктури ринку та рівня конкуренції; визначення ступеня можливого господарського ризику;

• визначення джерел фінансування обраної стратегії, тобто способів концентрації фінансових ресурсів;

• пошук надійних партнерів для розробки і реалізації інноваційно-інвестиційного проекту;

• підбір працівників, спроможних реалізувати бізнес-план.

Таким чином, бізнес-план використовується для розробки концепції бізнесу, є інструментом , за допомогою якого підприємець здатний оцінити фактичні результати діяльності та є засобом залучення коштів.

Сам термін "організація" в менеджменті вживається в двох значеннях. У першому з них під організацією розуміється підприємство, відомство, а в другому – функція організації людської діяльності.

Організація – впорядкування функцій та структури системи управління, а також визначення необхідного для її функціонування ресурсного забезпечення. Це процес координації завдань підприємства і дій працівників.

Організаційна структура управління – форма системи управління, яка визначає склад, взаємозв’язки та підпорядкованість її елементів. Це впорядкована сукупність взаємопов’язаних елементів системи управління, що визначає поділ праці та службові зв’язки між структурними підрозділами і працівниками апарату управління щодо підготовки, прийняття та реалізацію управлінських рішень. Організаційні структури управління поділяються на лінійну, функціональну, , лінійно – функціональну, дивізіональну, проектно – цільову, матричну, конгломератну.

Організація має два аспекти. Перший з них — створення структури підприємства, яка б відповідала меті його діяльності, розподіл ресурсів за підрозділами. Другий аспект — узгодження повноважень.

Мотивація – це процес заохочення окремих працівників та керуючої підсистеми до виконання покладених на них завдань. Це процес спонукання себе та інших до діяльності заради досягнення спільної мети організації. Менеджер повинен зацікавити кожного виконавця у плідній праці.

Щоб мотивувати працю людей, слід впливати, по-перше, на їх потреби і, по-друге, на сприйняття та очікування. Відповідно до цього мотивацію поділяють на змістовну та процесуальну.

Змістовна мотивація пов’язана з визначенням потреб людей, що змушують їх діяти так або інакше. Завданням менеджера є вивчення потреб своїх підлеглих і розробка індивідуальних стимулів, що спонукають їх до трудової активності.

Різні потреби в різній мірі властиві людям. Потреби вищого рівня виникають після задоволення попередніх. Менеджер, враховуючи це, розробляє індивідуальні методи задоволення потреб своїх підлеглих. Наприклад, у працівника А незадоволена потреба у житлі. Методами його стимулювання до праці будуть підвищення заробітної плати, можливість отримання пільгового кредиту на придбання будинку. Робітниця В має потреби в соціальних контактах. Щоб заохотити її до ефективнішої праці, слід створювати їй умови для спілкування, участі в нарадах, а також для соціальної активності поза виробництвом. Для співробітника С, який має потребу в повазі, треба підшукати змістовнішу роботу, надати йому додаткових повноважень, забезпечити просування по службі.

Слід зауважити, що застосування теорії А. Маслоу на практиці потребує від менеджера глибокого знання цілого комплексу наук про людину: психофізіології, соціології малих груп тощо.

Другий тип мотивацій — процесуальний. Розглянемо його на прикладі теорії очікувань. Очікування — це оцінка людиною ймовірності певної події. Скажімо, ви очікуєте, що в разі успішного закінчення школи (ліцею), вступите до університету.

У виробничому процесі очікування людей поділяються на три види:

1) очікування щодо затрат-результату. Робітник сподівається, що, виготовивши продукцію вищої якості, він підвищить свій розряд;

2) очікування щодо результату-винагороди. Робітник сподівається, що вищий розряд забезпечить йому вищу заробітну плату;

3) задоволення від винагороди (її відповідність очікуванням). Наприклад, робітник, який досяг вищого розряду, замість підвищення заробітної плати був призначений бригадиром. Це не відповідало його очікуванням, і на новій посаді він не реалізував себе.

Дослідження показують: якщо очікування людей не збігаються з реаліями життя, то стимули до праці знижуються. Тому менеджер повинен:

• встановлювати правильне співвідношення між результатами праці і винагородою працівників;

• стимулювати тільки високоефективну працю;

• дотримуватись об’єктивного, справедливого ставлення до всіх підлеглих;

• враховувати індивідуальні мотиви до праці у підлеглих.

У процесі реалізації управлінських рішень можливі відхилення від запланованої виробничої програми. Менеджер повинен своєчасно реагувати на них. Для цього він здійснює контроль за роботою керованого ним підрозділу або підприємства.

Контроль – це процес перевірки правильності виконання суб’єктами управління поставлених перед ним завдань. Це зіставлення попередньо визначеної мети та фактично досягнутого результату. У процесі виробництва необхідність контролю визначається постійними непередбачуваними обставинами.

Контроль може існувати у трьох формах: попередній, поточний та завершальний.

Попередній контроль — це реалізація певних правил, процедур, ліній поведінки на початку роботи, а також перевірка кількісних та якісних показників ресурсів, які будуть використовуватись у процесі виробництва. Поточний контроль — це регулярна перевірка діяльності підлеглих. Завершальний контроль — це порівняння досягнутих результатів роботи з вимогами, що ставилися. Наприклад, оцінка якості виготовленого продукту.

Скажімо, контроль на першій стадії полягає у якісному доборі кадрів, перевірці їхніх професійних здібностей, визначенні вимог до кожного працівника. На стадії поточного контролю досліджується практична діяльність працівника, виявляється відхилення від запланованого. Під час завершального контролю результати праці порівнюються із стандартами (якщо йдеться про виробництво деталей, то фіксується процент бракованих).

Чотири елементи процесу управління об’єднує те, що вони вимагають прийняття управлінського рішення. Якщо продуктом праці шахтаря є видобуток вугілля, кондитера – торти і тістечка, то у менеджера продуктом діяльності є управлінське рішення. Від кваліфікованості та своєчасності прийняття управлінського рішення залежить успіх усієї справи. Виділяють такі етапи прийняття управлінських рішень:

1. формування проблеми;

2. визначення критеріїв та обмежень;

3. з’ясування альтернатив;

4. здійснення вибору.

Процес прийняття управлінського рішення складається з таких елементів: