_ Сума відсотка за рік Сума позики

Наприклад, якщо протягом року позичальник виплачує 100 гривень у вигляді відсотка за позику, отриману на 1 рік у розмірі 1000 гривень, то річна норма відсотка (N„) буде дорівнювати 10%.

Сама норма відсотка може бути різною, оскільки це залежить від безлічі конкретних умов надання позики. Проте залежно від способу визначення розрізняють два її види.

1. Ринкова норма відсотка — це та його норма, що склада­ється на ринку позичкових капіталів на конкретний період часу. Вона відбиває загальну кон'юнктуру ринку, а певною мірою і очікування суб'єктів кредитних відносин.

2. Середня норма відсотка. Вона відображає середню норму відсотка за відносно великі відрізки часу і дає змогу виявити дов­гострокові тенденції зміни в кон 'юнктурі на ринках позичкових капіталів та зміни в економіці країни в цілому.

На норму відсотка впливає багато чинників, серед яких можна назвати: загальний стан економіки, кон'юнктуру ринку, тенденції розвитку світової економіки, політичну ситуацію в країні та інші зміни, що відбуваються у виробництві і суспільстві в цілому. Од­нак, серед усіх цих чинників можна виокремити й найбільш істо­тні, які особливо сильно впливають на норму відсотка. До числа таких чинників зараховують:

1. Загальні розміри і динаміку грошових нагромаджень насе­лення. Цей чинник впливає на ресурсну базу кредитних установ і створює умови для зниження або підвищення процентної ставки за кредитами.

2. Стан економіки, обумовлений насамперед темпами промис­лового і сільськогосподарського виробництва. Динаміка цих змін визначає попит на капітал і тим самим істотно впливає на ставку відсотка.

3. Ринкова кон'юнктура і характер ринкових коливань. Даний чинник обумовлює загальні параметри змін у нормі відсотка, оскільки стан ринку істотно впливає на виробництво, а через ньо­го і на попит на позичковий капітал.

4. Темп інфляції і політика уряду та центрального банку щодо забезпечення стійкості національної валюти. Рівень інфляції не

тільки прямо впливає на норму відсотка, але й змінює (особливо це помітно при значних інфляційних процесах) співвідношення між короткостроковим і довгостроковим кредитуванням. При значному зростанні інфляції відсоток за довгостроковими креди­тами зростає, сама ця форма кредиту скорочується, а за певних обставин може і взагалі зникнути.

5. Прямий вплив держави на процентну ставку. Даний чинник особливо характерний для країн з недостатньо розвиненою рин­ковою економікою, а також для тих країн, що здійснюють пере­хід від планової економіки до ринкової і мають ще не дуже до­сконалу систему ринкових відносин.

6. Стан міжнародного ринку капіталів і ступінь входження країни в цей ринок. Доступність до кредитних ресурсів світового ринку позичкових капіталів створює конкуренцію на внутріш­ньому кредитному ринку і прямо впливає на норму відсотка.

Як відомо, економіка будь-якої країни розвивається циклічно. А кожен цикл має свої фази, внутрішній зміст яких впливає на норму відсотка. При цьому зміна відсотка залежно від фази цик­лу і навіть від її початку чи завершення має свої особливості, на які варто звернути увагу.

Так, під час кризи, коли падає прибуток, а рух товарів і капіталу дуже уповільнюється через падіння попиту на них, рівень позич­кового відсотка суттєво зростає. Це явище пов'язано з двома най­більш важливими причинами. Перша полягає у тому, що в момент кризи відчувається гостра потреба в грошах як платіжному засобі. Постійні позики — це норма існування господарюючого суб'єкта в умовах розвиненої ринкової системи, а оскільки збут товарів стає дуже проблематичним, то для розрахунків за борговими зо­бов'язаннями усі й шукають нового кредиту. Зростання попиту ве­де до збільшення норми позичкового відсотка. Друга причина в тому, що суб'єкти ринкових відносин намагаються отримати гроші як найбільш ліквідну форму багатства. Проте цей чинник зростан­ня попиту на позичковий капітал діє тільки за умови незначної ін­фляції. У протилежному випадку зростання позичкового відсотка вже йде від банкіра, який у такий спосіб намагається зменшити ри­зик від інфляційного знецінення грошового капіталу.

На фазі депресії норма відсотка суттєво падає. І хоча в кінці Цієї фази починається деяке пожвавлення і зростання попиту на позичковий капітал — це, як правило, не веде до зростання пози­чкового відсотка.

На фазі пожвавлення і на початку фази піднесення попит на товари помітно зростає, але це не призводить до зростання попи-

ту на позичковий капітал. Відповідно до цього і позичковий від­соток не виявляє ознак зростання. Така ситуація обумовлена тим, що промислові й торговельні капіталісти здебільшого використо­вують власний капітал. Невелике зростання попиту на позичко­вий капітал пояснюється й тим, що в цей період суттєво посилю­ється продаж товарів у кредит, а ця форма кредиту характери­зується низькою нормою відсотка. Розширення комерційного кредиту гальмує попит на банківський капітал як головну форму позичкового капіталу і тим самим стримує зростання позичково­го відсотка. І тільки на другій стадії фази піднесення починається стрімке зростання банківського відсотка. Останнє пояснюється як зростанням попиту на дійсний капітал, так і поширенням спе­кулятивних операцій на фондовій біржі, та бажанням інвестора заробити на загальному піднесенні в економіці.

Розглянуті вище чинники визначають загальні параметри зміни норми банківського відсотка за позиками, що видаються. У той же час кожна кредитна установа і насамперед банк залежно від умов конкретної кредитної угоди встановлюють свою норму відсотка.

Для визначення відносного розміру норми банківського відсо­тка за різними видами позик у практиці західних банків викорис­товують поняття базової ставки. Це, так би мовити, висхідна ставка, на основі якої будується система процентних ставок за іншими видами кредитів. Базисна ставка розраховується за кре­дитами, наданими першокласним позичальникам, тобто таким фірмам, чия платоспроможність є високою, і проблем з повер­ненням кредиту в них не виникає.

Відсотки, розраховані на основі базової ставки, за різними кредитами будуть істотно розрізнятися. На цю обставину впли­ває безліч конкретних чинників. Серед них насамперед такі:

• Розмір відсотка, що сплачується комерційним банком влас­никам за залучені для кредитування ресурси. Це відсоток за де­позитними вкладами населення і підприємств; плата за ресурси, що залучаються з інших банків, а також за ті кошти, котрі отри­мані в центральному банку країни.

• Витрати, пов'язані з наданням кредиту. Сюди входять ви­трати, що виникають у зв'язку з оформленням кредитних доку­ментів; визначенням платоспроможності позичальника; аналізом окупності заходу, що кредитується; оцінкою вартості майна, яке віддається в забезпечення позики; контролем за використанням наданих у кредит коштів і т. ін.

• Термін, на який видається кредит. Чим довший цей термін, тим вища процентна ставка.

274

• Розмір суми, наданої в кредит. Як правило, тут має місце зворотна залежність. Якщо сума велика, то відсоток нижчий, а при маленьких сумах він вищий. Це пояснюється більш високи­ми витратами на оформлення невеликих за обсягом позик і, як правило, більш високими ризиками.

• Рівень інфляції. Відомо, що від інфляції виграє позичальник, тому банки враховують рівень інфляції у відсотку за надану по­зику, намагаючись у такий спосіб застрахувати себе від процент­ного та кредитного ризику, викликаного знецінюванням грошей. Однак цей чинник діє тільки в певних межах, і при дуже високій інфляції банк часто просто відмовляється від довгострокового кредитування.

• До числа чинників, які впливають на рівень позичкового відсотка, належить і стан конкурентної боротьби між банками на ринку позичкових капіталів, а також характер позичальника. Найбільші постійні позичальники банку, а також його засновни­ки, звичайно, одержують позику за найнижчими на даний мо­мент ставками.

Відсоток становить частину того додаткового продукту, що виробляється за допомогою позичкового капіталу. Норма відсот­ка, розглянута за великий відрізок часу, виявляє тенденцію до зменшення. Це обумовлено двома основними причинами:

—тенденцією зменшення середньої норми прибутку, части­ною якої є позичковий відсоток;

—збільшенням позичкового капіталу, викликаного зростан­ням доходів населення і розвитком тієї частини інфраструктури ринку, що призначена для акумуляції заощаджень населення.

Функції та форми кредиту

Суть кредиту, як і суть будь-якого явища, реалізується в його функціях. У системі сучасної розвинутої ринкової економі­ки кредит виконує різноманітні функції, які реалізують суть кре­дитних відносин як на рівні окремого господарюючого суб'єкта (мікрорівень), так і на рівні всього суспільства (макрорівень).

1 • Перш за все кредитні відносини, які реалізує кредит як пев-^На форма угоди між кредитором та позичальником, виконують перерозподільчу функцію. її суть полягає в тому, що за допомо-

18*

275

гою кредиту акумулюються тимчасово вільні кошти всіх учасни­ків суспільного виробництва і на умовах терміновості, повернен­ня і платності передаються в користування тим, хто в них тимча­сово має потребу. Реалізація цієї функції дозволяє підвищити мобільність капіталу, забезпечуючи його переливання з галузей із надлишком капіталу в галузі, де тимчасово відчувається його нестача.

Перерозподіл вартості в суспільстві зазвичай здійснюється не тільки таким чином. Важливим каналом перерозподілу виступає і державний бюджет. Але на відміну від нього перерозподіл за до­помогою кредиту більш масштабний, бо він передбачає можли­вість повторної передачі вже отриманих у кредит грошей. Вод­ночас його масштабність підкріплюється тим, що в цей процес може включатись усе національне багатство країни, а бюджетний перерозподіл щодо цього досить обмежений. Особливість надан­ня позики і в тому, що вона є строковою і підлягає поверненню. Це обумовлює переважно продуктивний характер використання позики і, у свою чергу, сприяє ефективному використанню тим­часово вільних коштів. У цьому виявляється і така підсумкова риса цієї функції, як здатність через перерозподіл забезпечити найбільш ефективне використання тимчасово вільних коштів ти­ми, хто має в них потребу.

2. Важливою функцією кредиту виступає і функція поповнен­ня грошового обігу коштами. Дана функція реалізується не всіма ланками кредитної системи, а тільки банківською системою. По­повнення грошового обігу відбувається у формі депозитно-чекової емісії, що, однак, має свої межі і лише доповнює емісію грошей, здійснювану центральним банком, не порушуючи в ці­лому його монополії на випуск в обіг грошей. Організаційно це здійснюється у вигляді відкриття підприємству позичкового ра­хунка, унаслідок чого відбувається створення банківських (кре­дитних) грошей. Але позика видається на певний час, її потрібно повернути, у чому зацікавлений насамперед кредитор і тому це не призводить до великих порушень в організації грошового обі­гу. Ця функція кредиту суттєво посилює еластичність грошової системи, створює додаткові умови для забезпечення рівноваги на грошовому ринку, а відтак, у цілому сприяє зростанню суспіль­ного виробництва і підвищенню ефективності його функціону­вання.

Розглянута функція доповнюється й тим, що кредит дає мож­ливість (за певних обставин) посилити купівельну спроможність населення, тобто не тільки сприяє вирішенню надскладної для

ринкової економіки проблеми реалізації, але й створює нову до­даткову купівельну спроможність капіталу. Остання має місце тоді, коли видається незабезпечений кредит. І хоча він не є масо­вим, але використовується в розвинутих країнах і вже сьогодні відіграє, а дедалі буде ще більше відігравати роль потужного чинника розвитку економіки.

3. Чільне місце серед загальних функцій кредиту посідає і та його функція, яка може бути зведена до зменшення витрат, пов'язаних з обігом грошей, і прискорення руху грошових пото­ків. Уведення кредитних карток і вдосконалення таких форм кре­дитних грошей, як вексель і чек, у сполученні з новітніми фор­мами організації платежів у підсумку сприяє підвищенню ефективності виробництва й посиленню концентрації та центра­лізації капіталу. Кредитна система сприяє економії часу, оскільки вона дає змогу у відносно короткий термін здійснювати концент­рацію капіталу. У свою чергу, концентрація капіталу веде до зме­ншення витрат обміну і витрат виробництва, і сприяє збільшен­ню прибутку.

4. Наступна дуже важлива з огляду на механізм суспільного відтворення функція кредиту — це його функція з перетворення заощаджень фізичних і юридичних осіб у капітал. Проблема ка­піталізації грошей у розвинутій ринковій економіці виступає як одна з найактуальніших, бо вона торкається питання про додат­кове залучення до суспільного виробництва потужних ресурсів. Справа в тому, що і підприємець, і населення частку своїх гро­шей, призначених для споживання, не витрачає в момент їх отримання. До цієї частини належить та частка доходів населен­ня, яка зберігається у вигляді відкладеного попиту або яка являє собою економію на споживанні. Сюди слід зарахувати і ту час­тину доходів, що відкладається для купівлі дорогих товарів довгострокового споживання, а також заощадження, призначені Для здійснення страхових операцій, або для поліпшення майбутнього пенсійного забезпечення. Слід зауважити, що ця функція кредиту, яка по суті є капіталізацією грошових доходів населення, стає реальною і значущою для суспільства тільки за наявності високорозвиненої системи кредитних установ.

5. Ще одна функція кредиту пов'язана з можливістю і необ­хідністю з боку кредитора контролювати використання тих гро­шей, власником яких він не перестає бути. Зміст цієї функції по­лягає в тому, що кредитор (найчастіше — це банк) контролює процес використання й повернення наданої позичальникові пози­ки. Ступінь контролю і його форми можуть бути різними, але са-

мий факт такого контролю є реальністю. Контроль виступає од­нією з конкретних форм забезпечення ефективності використан­ня кредиту.

Але ця функція не обмежується тільки рівнем господарюючо­го суб'єкта. Кредитні установи — це певна системна сукупність, і тому всі кредитні відносини виступають як система. А вона в умовах сучасної регульованої ринкової економіки є одним із най­більш важливих об'єктів державного регулювання економіки. Таким чином, контролююча функція кредиту перетворюється на макрорівні в контрольно-регулюючу функцію і реалізується в тому, що держава, цілеспрямовано впливаючи на організацію і функціонування всієї сукупності кредитних відносин, створює умови для досягнення певних цілей у суспільному виробництві.

Вплив кредита на макроекономічному рівні на розвиток еко­номіки є різноманітним як за інструментами і способами, так і за наслідками. Головними елементами при цьому виступають гро­ші, капітал і власність, а підсумковим наслідком — капіталізація всієї системи виробничих відносин. Цю тезу дуже чітко форму­лює відомий вітчизняний економіст А. Гальчинський, який пише «...якщо розглядати функціональний вплив кредиту на розвиток макроекономічних процесів, то можна дійти висновку, що голо­вними у цьому є капіталізація всієї системи економічних відно­син суспільства і відповідна трансформація їх головних системо-утворювальних ланок — грошей, капіталу, власності» (Гальчинський А. Теорія грошей. —-К.: Основи, 1998. — С 186).

Кредит як загальна форма руху позичкового капіталу, у свою чергу, виступає в конкретних формах, обумовлених функціона­льною спрямованістю руху цього капіталу, особливостями орга­нізації даного руху, специфікою суб'єктів кредитних відносин і т. ін. Розрізнюють комерційний, банківський, споживчий, держа­вний і міждержавний (міжнародний) кредит.

Важливою і дуже поширеною в умовах високорозвиненої ри­нкової економіки формою кредиту є комерційний кредит. У роз­винених країнах він охоплює значну частину товарних угод. На­приклад, у сучасній Італії до 85 % усіх угод в оптовій торгівлі здійснюються на умовах комерційного кредиту.

Комерційний кредит — продаж товару з відстрочкою пла­тежу. За терміном дії цей кредит є короткостроковим. Його мета полягає у прискоренні реалізації товарів, а формою організації виступає вексель.

Об'єктом даної форми кредиту виступає товар, а суб'єктами —~ функціонуючі підприємці. Рух товарного кредиту пов'язаний з

т

рухом промислового капіталу і відбиває динаміку останнього. Так, у періоди піднесення пропозиція і попит на комерційний кредит зростають, і навпаки, спад в економіці веде до зменшення цієї форми кредиту.

Важливою особливістю комерційного кредиту є те, що відсо­ток за ним, як правило, нижчий, ніж за банківським кредитом. Прискорюючи процес руху товарів, цей кредит сприяє розвитку виробництва. Разом з тим комерційний кредит дає змогу покуп­цеві маневрувати своїми фінансовими ресурсами, оскільки поку­пець отримує від постачальника відстрочку в платежах. Така форма кредиту дає змогу ввести в обіг новий платіжний документ — вексель. Це, у свою чергу, посилює еластичність грошового обі­гу, а з урахуванням поширеності векселів робить грошовий обіг менш витратним, бо зменшує кількість готівки. До того ж век­сель є дуже простим і в той же час мобільним інструментом гро­шового обігу, що дозволяє використати його в різноманітних ва­ріантах (передати іншій особі за допомогою індосаменту, віддати в заставу, продати, обліковувати в банку і т. ін.).

Однак дана форма кредиту має і певні обмеження. Вони пов'язані, з одного боку, з односпрямованістю даного кредиту, тому що він, як правило, надається постачальником споживачеві. З іншого боку, цей кредит має й обмеження щодо своїх масшта­бів, оскільки розмір кредиту визначається обсягами резервного капіталу функціонуючого підприємця.

В Україні ця форма кредиту розвинута ще слабо. Це обумовлено багаторічною забороною на підприємницьку діяльність і повною від­сутністю в господарському обороті векселя як форми організації ко­мерційного кредиту. Перші законодавчі основи для становлення й розвитку комерційного кредиту закладені в 1991—1992 pp. з прийн­яттям ряду законів України. Серед найбільш важливих слід назвати закони: «Про підприємництво», «Про підприємства», «Про цінні па­пери і фондову біржу», «Про обіг векселів в Україні», а також ряд інших нормативних актів Верховної Ради і Президента України.

Основний напрямок розвитку даної форми кредиту в умовах перехідної економіки зосереджено на розробці правової забезпе­ченості й технології вексельного обігу. Так, тільки останніми ро­ками розроблено правові основи введення в обіг податкових век­селів для оформлення податку з доданої вартості під час увезення товарів на митну територію України, підготовлено нормативний документ Міністерства фінансів про введення в обіг казначейсь­ких векселів, розроблено і впроваджуються інші нормативні ак­ти, що стосуються вексельного обігу.

27?

Банківський кредит — це кредит, що видається банком. Його об'єктом виступає грошовий капітал, що передається пози­чальникові в тимчасове користування на умовах платності, тер­міновості й повернення. Форма його оранізації - кредитна угода.

Суб'єктами даної форми кредиту є, насамперед, підприємці, хоча ними можуть бути і представники інших верств населення. Він позбавлений тих недоліків, які властиві комерційному креди­ту, і є більш еластичним. Його відмінність від комерційного кре­диту полягає й у тому, що рух банківського кредиту є відносно самостійним. При цьому зміни в його русі протилежні рухові промислового капіталу. Так, у момент кризи і спаду виробницт­ва, коли попит на товари і послуги скорочується, попит на бан­ківський кредит навпаки зростає.

Банківський кредит долає ті недоліки, які притаманні комер­ційному кредиту. Він не є односпрямованим і в певному розу­мінні не є обмеженим. Останнє обумовлено тим, що позичковий капітал, який формується банками, тільки в незначній частині представлений власним капіталом позичкового капіталіста. Його основна частина представлена залученими коштами, і тому банк може надавати в позику ресурси, отримані не тільки від інших господарюючих суб'єктів, а й від населення.

Банківський кредит тісно пов'язаний з комерційним креди­том. Він розширює можливості останнього шляхом обліку вексе­лів, їхньої застави, акцептування, авалювання та інших операцій. У той же час між комерційним і банківським кредитами є певні відмінності. Це має позитивний наслідок для господарюючих суб'єктів, бо вони можуть із цих двох форм кредиту обрати най­ліпшу з точки зору повноти реалізації своїх інтересів.

Банківські кредити розрізнюються за терміном надання пози­ки (короткострокові, середньострокові, довгострокові), ознакою забезпеченості (забезпечені і незабезпечені, або бланкові), спосо­бами повернення і т. ін. Серед цього різноманіття видів банківсь­кого кредитування слід відзначити і таке нове явище, як лізинго­вий кредит. Це товарний кредит, який раніше не був характерним для банківського кредитування. Але ^приблизно з середини мину­лого століття він з'явився у США. Його поява викликана суттє­вими змінами в розвитку продуктивних сил і передусім у такому їх елементі, як основний капітал. Обладнання і верстати стали дуже складними й дорогими. їх купівля вимагала накопичення великих сум, що не завжди було можливо для господарюючого суб'єкта. Водночас із посиленням науково-технічної революції зростає ризик втрат від морального старіння основного капіталу.

2SC

У цих умовах банк став купувати такі елементи продуктивного капіталу і надавати їх в оренду. Щоправда, ці операції вимагають специфічних знань і тому часто здійснюються спеціальними лі­зинговими компаніями.

Виступаючи важливою формою акумуляції грошових ресурсів і перетворюючи їх у грошовий капітал, банківський кредит слу­жить могутнім важелем розвитку економіки, без якого її ефекти­вне функціонування сьогодні неможливе. Банківський кредит сприяє таким суперечливим і неоднозначним процесам, як кон­центрація і централізація капіталу, посилення монополізації в економіці, утворення фінансово-промислових груп. За певних обставин банківський кредит може стати і значним чинником розвитку інфляційних процесів. Найчастіше це пов'язано з масш­табним наданням банківського кредиту понад суму залучених і власних коштів у результаті здійснення так званої депозитно-чекової емісії.

У цілому банківський кредит відіграє в суспільному відтво­ренні надзвичайно велику роль. Банки акумулюють (поряд із за­ощадженнями населення) капітал, який у процесі кругообігу тим­часово вивільняється, і використовують його для розвитку виробництва. Отже, крім певної залежності банківського кредиту від виробництва, і саме виробництво посилюється у своєму роз­витку за рахунок банківського кредиту.

В умовах становлення ринкової економіки банківський кредит в Україні поступово посилює свою роль у розвитку економіки. Однак ця форма кредиту ще далека від тих вимог, які висуває розвинуте ринкове господарство до всіх форм кредитування, і насамперед до банківського кредитування. Основні недоліки ба­нківського кредиту в Україні на сьогодні такі:

• наші банки в силу як об'єктивних, так і суб'єктивних при­чин ще не стали потужним важелем розвитку інвестиційних про­цесів в економіці;

• кредити, які видають банки, є дорогими, що значно звужує можливості їхнього позитивного впливу на господарську ситуа­цію в країні;

• банківський кредит представлений сьогодні переважно корот­костроковими угодами, а їх важко використовувати для великома­сштабних структурних перетворень у народному господарстві.

Споживчий кредит — продаж: товарів у кредит або позика на купівлю товарів і оплату послуг.

Суб'єктами цього кредиту є банки, спеціальні установи коме­рційного кредиту, господарюючі суб'єкти, пов'язані з обслугову-

2ST

ванням населення, і саме населення. Об'єктом споживчого кре­диту виступають як товари, так і гроші. Формою організації спо­живчого кредиту є кредитна угода або кредитна картка, яка теж з'являється внаслідок укладення відповідної угоди. Кредитну ка­ртку найчастіше видає банк. її власник, купуючи товар, розрахо­вується тими грішми, які виділені йому банком у кредит. При об­робленні цієї картки в касовому терміналі, наприклад магазину, гроші з відкритого в банку рахунка власника кредитної картки переводяться на рахунок торговельної організації, в якій купу­ється товар.

Споживчий кредит пов'язаний з проблемами, що виникають під час реалізації товарів і послуг. Ці проблеми, як відомо, при­таманні насиченим товарним ринкам. Там, де існує дефіцитна економіка, там споживчий кредит або відсутній, або має місце за окремими товарними групами чи навіть за окремими товарами. Наприклад, у колишньому Радянському Союзі споживчий кредит існував тільки для незначного переліку товарів, котрими ринок був насичений.

За термінами споживчий кредит поділяється на короткостро­ковий (до одного року) і середньостроковий. Максимальний тер­мін споживчого кредиту у високорозвинених країнах зазвичай не перевищує трьох років. Що стосується довгострокового кредиту, то він існує як виняток, представлений кредитом під будівництво житла, і зазвичай виділяється в особливу групу так званого іпо­течного кредиту.

Забезпеченням споживчого кредиту виступає товар, наданий у кредит, або регулярно одержуваний споживачем прибуток, на­приклад у вигляді заробітної плати. Річ, надана в кредит у випад­ку порушення умов кредитування, може бути вилучена у його власника і продана з торгів. Утім, до цього фірми західних країн вдаються відносно рідко. Певна складність вилучення і реалізації таких товарів, а також необхідність постійної підтримки іміджу фірми диктують їм вибір інших методів захисту своїх інтересів.

Споживчий кредит належить до числа дорогих, що означає високу процентну ставку. Зазвичай вона коливається в межах 15—ЗО %, але може бути й вищою. Головними причинами доро­жнечі споживчого кредиту є відносно високі витрати на його на­дання і великий ризик неплатоспроможності споживача.

Споживчий кредит відіграє важливу роль у вирішенні про­блем реалізації товарів і послуг, і в цілому прискорює їхній рух. Разом з тим важливо відзначити і той факт, що розвиток спожив­чого кредиту виступає важливим чинником, який стимулює інте-

т

нсифікацію праці і підвищення рівня відповідальності працівни­ка. Це обумовлено тим, що значна маса товарів (часто це кварти­ра чи будинок, машина, складна побутова техніка, меблі тощо), узята в кредит, змушує працівника особливо сумлінно ставитися до роботи і працювати інтенсивніше, оскільки над ним висить «дамоклів меч» кредитів.

В Україні споживчий кредит розвинутий ще дуже слабко. Причини цього криються як у слабкій насиченості ринку товара­ми і низькою купівельною спроможністю населення через по­стійне падіння їх доходів, так і в нерозвиненій системі організа­цій, які забезпечують його функціонування.

Державний кредит — це сукупність кредитних відносин, в яких позичальником виступає держава. Суб'єкти такого кредиту, з одного боку, держава в особі уряду та окремих державних ор­ганів, наприклад, Міністерства фінансів і місцевих органів влади; з іншого боку — населення, а також окремі господарюючі суб'єкти, і насамперед, інституціональні інвестори.

Об'єктом державного кредиту в сучасних умовах виступають гроші. Як правило, акумульовані таким чином гроші використо­вуються для покриття дефіциту державного бюджету і направ­ляються на фінансування оборони, силових структур, соціальної сфери тощо. Іншими словами, залучені в такий спосіб кошти ви­користовуються переважно на невиробниче споживання. Часто за допомогою цього кредиту держава вилучає значну частку грошей з обігу і таким чином регулює грошову масу.

Державний кредит виник уже в рабовласницькому суспільст­ві, головним чином у зв'язку з війнами, які вимагали великих ма­теріальних витрат. Кредиторами стосовно держави виступали храми і окремі лихварі.

У середньовіччя державний кредит теж був пов'язаний, як правило, з екстраординарними подіями (ведення війн, виплата контрибуції і т. ін.) і не носив регулярного характеру. Зовні цей кредит реалізувався у вигляді позик королю або іншому правите­лю і дуже часто здійснювався в натуральній формі. Кредиторам (а ними, крім церков і окремих лихварів, усе частіше стають представники вільних виробників, наприклад ремісники, а також міста) видавались розписки, які потім використовувались їхніми власниками для сплати податку.

Сучасну форму державний кредит отримує в XVII—XVIII ст. У таких країнах, як Англія, Голландія і Іспанія, у цей період дер­жава починає випускати облігації і казначейські векселі. Пода­льше вдосконалювання даної форми кредиту йде за двома основ-

2S3

ними напрямками. Удосконалюється правова база, що лежить в основі мобілізації та використання коштів, які акумулюються у вигляді державної позики, та розробляються інструменти даного кредиту. З'являються боргові зобов'язання держави, що розріз­нюються за термінами (короткострокові, середньострокові і дов­гострокові), способами оплати прибутку за ними (процентні об­лігації та облігації, випущені з дисконтом), формами розміщення (передплата, закритий або відкритий аукціон) і т. ін. Це дає змогу сформувати ефективну структуру державного боргу, спланувати оптимальний варіант його обслуговування і розширює можливо­сті держави в оперативному управлінні цим боргом.

Сукупність відносин, виникнення й існування яких пов'язано з державним кредитом, постійно привертає увагу економістів. Але їхні підходи до визначення сутності й особливо ролі даного кредиту в суспільному виробництві дуже різні.

Так, представники школи фізіократів (Ф. Кене, А. Тюрго) вва­жали, що держава, беручи в борг кошти, відриває їх від продук­тивного використання в сільському господарстві і тим самим га­льмує розвиток суспільного виробництва. З огляду на цей висновок вони рекомендували урядам уникати таких позик.

На непродуктивному характері використання коштів, що за­лучаються у формі державних позик, робили акцент і такі пред­ставники англійської економічної школи, як А. Сміт і Д. Рікардо. Для покриття дефіциту державного бюджету вони вважали більш прийнятною акумуляцію коштів за допомогою податків.

Дещо інших позицій дотримувався Дж. Кейнс і його прихиль­ники (А. Хансен, С. Харріс та ін.). Представники цієї школи еко­номічної думки розглядають державний кредит як один з найва­жливіших засобів вирішення таких ключових і гострих проблем ринкової економіки, як кризи, безробіття, диспропорції суспіль­ного виробництва тощо.

У сучасній ринковій економіці державний кредит є неодмін­ним явищем, за допомогою якого вирішуються як поточні про­блеми (покриття бюджетного дефіциту, реалізація різноманітних програм тощо), так і стратегічні завдання. До них може належа­ти, наприклад, сприяння за допомогою залучених коштів проце­сові структурної перебудови економіки, вирішення проблеми відсталих регіонів тощо. Інколи держава потрапляє в скрутне становище щодо виконання своїх боргових зобов'язань. У такому випадку вона інколи вдається до конверсії своїх позик, тобто до зміни умов щодо раніше випущених боргових зобов'язань (зміна відсотка, термінів погашення тощо). Ця конверсія може бути до-

бровільною, а значить і залежати від волі власника боргових зо­бов 'язань держави, або примусовою, коли держава здійснює кон­версію без урахування думки населення.

Історія становлення державного кредиту в незалежній Україні бере свій початок з 1995 p., коли вперше були випущені облігації внутрішньої державної позики (ОВДП). Емітентом цього виду цінних паперів стало Міністерство фінансів України, а його пред­ставником на ринку цінних паперів — Національний банк Украї­ни.

Перший випуск ОВДП був невеликим. Усього за рік у бюджет було залучено суму, що дорівнювала (в гривневому еквіваленті) 304 млн грн, тоді як на 2008 р. заплановано від ОВДП отримати 7,7 млрд. грн. Одночасно з урядом випуск облігацій почали здій­снювати й місцеві органи влади. Такі випуски мали місце в Киє­ві, Харкові, Львові, Запоріжжі та в інших містах. Однак ринок цінних паперів в Україні робить ще тільки перші кроки, і для йо­го розвитку необхідно вирішити цілу низку проблем.

До найбільш суттєвих проблем державного кредиту слід від­нести таке:

• відносно великий для країн з перехідною економікою роз­мір внутрішнього державного боргу;

• неоптимальну структуру державного внутрішнього боргу. У структурі державних боргових зобов'язань переважають коро­ткострокові облігації;

• неефективне використання державою залучених у вигляді позики коштів і дуже слабкий контроль громадськості над їх ви­користанням.

• недовіра населення до державних боргових зобов'язань;

• низький рівень організації роботи з населенням із залучен­ня державою їх заощаджень.

Вирішення названих проблем дозволить оптимізувати ті від­носини, які складаються в суспільстві у зв'язку з формуванням внутрішнього державного боргу, і підвищити ефективність вико­ристання залучених державою коштів для розбудови ринкової економіки в нашій державі.

Міждержавний або міжнародний кредит — це позика, яку надає одна країна іншій, або коли держава отримує позику в міжнародній фінансово-кредитній установі (наприклад, у Сві­товому банку, МВФ) чи якомусь об'єднанні кредиторів (напри­клад у Паризькому клубі). Дана форма кредиту бере свій початок ³ XIV-XV ст. Цей період увійшов в історію Великими географіч­ними відкриттями і викликав до життя проекти, кредитування

Ж

яких уже було не під силу одній державі. Але подальший розви­ток такого кредиту і його становлення в сучасній формі пов'я­заний з виходом виробництва за національні кордони і розвитком міжнародного поділу праці. Конкретними суб'єктами зазначено­го кредиту виступають уряди, урядові установи, банки й окремі фірми, міжнародні валютно-кредитні установи. При цьому дер­жава часто виступає в ролі гаранта за кредитами, наданими окремим господарюючим суб'єктам. До цієї форми належать кредити, які країна отримує від міжнародних кредитних органі­зацій. Найбільш відомі серед них Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Європейський банк реконструкції і роз­витку (ЄБРР) та ін.

Об'єктом міждержавного кредиту виступає або товар, або гроші. Сам кредит може бути в різних формах. Так, залежно від суб'єкта кредитних відносин він може бути фірмовим, банківсь­ким, урядовим. Залежно від форми об'єкта і цільового призна­чення кредиту розрізнюють велику кількість видів кредитів, на­приклад товарний, реабілітаційний, за потребою і т. ін. Залежно від терміну — короткострокові (до одного року), середньостро-кові (від року до п'яти) та довгострокові (більше п'яти років). З огляду на забезпеченість розрізнюють забезпечені і незабезпече-ні (бланкові), є й інші види кредитів, які класифікуються залежно від ознаки, покладеної в основу класифікації.

Формою організації таких кредитів звичайно виступає кредитна угода. Однак при кредитуванні на рівні окремих господарюючих суб'єктів (фірмовий кредит) можливе використання векселів.

Міжнародний кредит виконує певні функції.

По-перше, він забезпечує переміщення позичкового капіталу між країнами і тим самим призводить до певного вирівнювання норми національного прибутку на середню.

По-друге, міжнародний кредит призводить до зменшення ви­трат у сфері обігу, бо сприяє розвитку безготівкових розрахунків.

По-третє, рух позичкового капіталу між країнами сприяє по­силенню концентрації та централізації капіталу.

В умовах високого рівня розвитку міждержавних відносин міжнародний кредит відіграє велику роль у вирішенні як тактич­них, так і стратегічних завдань, що постають перед тією чи ін­шою країною. Яскравим прикладом цього є Україна, яка співро­бітничає з такими організаціями, як МВФ, Світовий банк, ЄБРР, і одержує від них значні суми кредитів. Ці кредити мають різне цільове призначення, але в нашій країні ми ще не навчилися ви­користовувати їх з максимальною віддачею.

28<f """"-------------------------------—----------«--«----

_8.3

ПОНЯТТЯ КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ ТА її ПОБУДОВА

Розвиток товарного виробництва сприяв розвитку кредит­них відносин. Поступово вони ускладнювалися і складалися у певну субординовану сукупність, яка відіграє важливу роль у розвитку суспільного виробництва.

У широкому розумінні кредитна система — це сукупність від­носин, що складаються в процесі акумуляції тимчасово вільних ко­штів держави, господарюючих суб'єктів і населення, та їхнього використання на умовах терміновості, повернення і платності. Однак у практиці кредитну систему визначають більш вузько, пов'язуючи її з системою кредитно-фінансових установ.

Процес становлення кредитної системи почався з появою кре­диту, а він виник, як відомо, у сиву давнину. Однак цілісна кре­дитна система склалася значно пізніше, вже в період високороз-виненого капіталізму, коли кредит став важливою ланкою в механізмі суспільного виробництва.

В історії становлення кредитної системи особливе місце за­ймає Англія. Саме в цій країні в XIX ст. було сформовано висо-корозвинену, багатофункціональну мережу кредитних установ, що стала зразком для багатьох інших країн.

Кредитна система в кожній державі має свої особливості, що відбивають специфіку організації суспільного виробництва в йо­го конкретних історичних умовах. Однак у цілому кредитні сис­теми країн з високорозвиненою ринковою економікою мають ба­гато спільного. Як правило, до своєї структури вони включають банківську систему і систему небанківських кредитних установ.

Банківська система функціонально призначена для акумуляції тимчасово вільних коштів і видачі кредитів. Крім того, банки об­слуговують розрахунки між господарюючими суб'єктами і на­дають їм і населенню різні послуги, перелік котрих зазвичай регламентується законодавством країни. У більшості країн із ринковою економікою банківська система складається з двох рі-внійерший рівень — це центральний банк країни. Це банк банків, він має монопольне право на емісію грошей і відіграє визначальну Роль в організації функціонування всієї кредитної системи.

Другий рівень представлений системою комерційних банків, які у своїй діяльності безпосередньо пов'язані з підприємствами, фірмами, установами і населенням. Вони здійснюють касове об-

слуговування підприємств, організовують розрахунки між ними, надають юридичним і фізичним особам кредити і т. ін. Рівень розвитку цієї ланки кредитної системи надзвичайно важливий для функціонування всієї кредитної системи та економіки в цілому.

Ступінь розвитку або якість цього рівня кредитної системи обумовлюється багатьма чинниками, серед яких варто назвати ступінь розвитку і загальний стан товарного виробництва в краї­ні, наявність і відпрацьованість законодавчих актів, що регулю­ють функціонування всієї кредитної системи, конкретні умови господарського життя в країні тощо.

У розвинених країнах, які формували свої банківські системи протягом багатьох десятиліть, а подекуди і століть, комерційні банки становлять систему, яка характеризується наявністю різ­номанітних форм банків, тобто первинних елементів банківської системи. У цих країнах, як правило, мають місце приватні і дер­жавні банки, а також банки змішаної форми власності. Серед ба­нків досить помітна певна спеціалізація (інвестиційні, іпотечні, сільськогосподарські, універсальні). При цьому в багатьох краї­нах (наприклад в Англії) спеціалізація регулюється законодавчо, тому депозитні, торговельні, іпотечні й інші банки в цій країні досить жорстко контролюються з точки зору відповідності здійс­нюваних операцій до спеціалізації конкретного банку. Поряд з великими банками-гігантами існують невеликі банки. Так само є різниця між банками за територією, яку вони охоплюють своїм обслуговуванням: банки можуть бути місцевими, загальнодержа­вними і навіть міжнародними. Така різноманітність елементів банківської системи країн з ринковою економікою говорить про високий ступінь розвитку даної системи і її здатність задоволь­няти найрізноманітніші потреби своїх клієнтів.

Обидва рівні кредитної системи тісно пов'язані між собою. Взаємозв'язок між ними регулюється законодавством кожної країни і тому має ряд особливостей, але при всьому цьому зав­жди зберігається головне — чільна роль центрального банку в банківській системі та всій кредитній системі в цілому.

Небанківські кредитні установи (їх ще називають парабанка-ми) утворюють другу ланку кредитної системи. Система цих установ представлена інвестиційними компаніями і фондами, страховими компаніями, пенсійними фондами, довірчими това­риствами, кредитними союзами і ломбардами.

Окремі ланки цієї системи, наприклад, довірчі (трастові) това­риства або компанії, виникли ще в період раннього середньовіч­чя. Поява більшості інших належить до початку XX ст. і

2SS

пов'язана не тільки з подальшим зміцненням товарно-грошових відносин, але й з розвитком ринку цінних паперів та систем, що забезпечують соціальний захист населення. Функціонально ця ланка кредитної системи націлена переважно на акумуляцію ко­штів населення з подальшою їхньою трансформацією в позичко­вий капітал. У цьому парабанки подібні до банків, однак у спо­собах акумуляції коштів, та видачі кредитів вони відрізняються від перших.

Так, парабанки залучають не тільки ті кошти населення, які воно розміщує з метою отримання на них прибутку, а й кошти, призначені для страхування життя, майна і т. ін. (страхові компа­нії) або для досягнення певного пенсійного забезпечення в май­бутньому (пенсійні фонди). Разом з тим окремі структурні еле­менти небанківських кредитних установ беруть майно, кошти або цінні папери юридичних та фізичних осіб в управління (довірче товариство). Кошти, що накопичуються небанківськими кредит­ними установами для цілей страхування або пенсійного забезпе­чення, найчастіше використовуються для купівлі цінних паперів (акцій, облігацій), які випускають господарюючі суб'єкти або держава.

Такий спосіб розміщення парабанками своїх активів спрямо­ваний перш за все на збереження акумульованих ресурсів насе­лення і на їх захист від інфляції. З урахуванням цього держава формує правові умови існування небанківських кредитних уста­нов таким чином, щоб виключити можливість їх зникнення вна­слідок банкрутства.

У сучасній ринковій економіці кредитна система відіграє важ­ливу роль і постійно знаходиться в розвитку. Основні напрямки її розвитку такі:

• посилення концентрації банківського капіталу, що стано­вить ядро кредитної системи;

• універсалізація діяльності кредитних установ. Одночасно усередині цих установ посилюється спеціалізація на одній або Декількох операціях;

• зростання ролі держави в організації функціонування всієї кредитної системи.

Ці процеси притаманні всім країнам з ринковою економікою. Проте в кожному конкретному випадку вони можуть бути різни­ми як за масштабами, так і за тим значенням, яке вони мають для економіки держави. Але певна універсальність цих тенденцій вимагає їх ретельного вивчення і використання набутого в пере­дових країнах досвіду.

IQ446 28?

В Україні розвиток кредитної системи робить ще тільки пе­рші кроки, хоча наша держава вже має діючу дворівневу бан­ківську систему і певні зачатки парабанківскої системи. Ос­танні будуть детальніше розглянуті в наступному розділі, а тут більш докладно зупинимось на становленні банківської систе­ми України.

Становлення банківської системи розпочалося з прийняттям у 1991 р. Закону України «Про банки та банківську діяльність», хоча саме реформування банківської системи з метою її присто­сування до ринкової економіки почалося ще в СРСР у період пе­ребудови, коли й виникли перші комерційні банки.

Створена в 1991 р. банківська система незалежної України була досить слабкою, але вона вже відігравала певну роль у фун­кціонуванні нашої економіки. З того часу в розбудові цієї систе­ми зроблено досить багато. Так, у 2000 р. прийнято нову редак­цію закону «Про банки та банківську діяльність», і відбулись певні зрушення в самій банківській системі.

На сьогодні в банківській системі (а на початок 2008 р. зареєс­тровано 196 банків) діють колективні й державні банки. На дер­жавній формі власності базується діяльність Державного комер­ційного спеціалізованого ощадного банку України (Ощадбанк) та Українського експортно-імпортного банку (Укрексімбанк). Реш­та банків діють на основі колективної форми власності. За орга­нізаційною формою — це переважно (близько 90 %) акціонерні банки, і трохи більше 10 % — пайові.

Банківська система України за своєю структурою певною мі­рою відбиває історичний процес її становлення. Так, до цієї сис­теми входять колишні спеціалізовані банки СРСР, такі як Ощад­банк, Укрексімбанк, Промінвестбанк і Укрсоцбанк, які мають велику кількість філій та відділень по всій Україні. Досить вели­ку роль відіграють і ті банки, які були створені в перші роки іс­нування нашої незалежної держави. Серед них є дуже потужні, які мають розгалужену мережу своїх відділень та філій на тери­торії України. До них належать «Приватбанк», «Аваль», Перший Український міжнародний банк (ПУМБ). Ці банки поряд з коли­шніми спеціалізованими відіграють значну роль в економіці. Во­ни не тільки обслуговують велику кількість клієнтів, але й беруть активну участь у реалізації загальнодержавних економічних про­грам. Окрім цих великих комерційних банків, є досить численна група комерційних банків, які не мають своїх філій і розгалуже­ної мережі відділень на території України. Але вони теж перспе­ктивні і в майбутньому можуть стати значним чинником еконо-

мічного розвитку держави, принаймні на регіональному рівні. Це важливий напрямок розвитку банківської системи, і, як показує досвід багатьох розвинутих країн, саме регіональні банки стали суттєвим важелем допомоги в розвитку відсталих регіонів.

До банківської системи України входять і банки з іноземним капіталом. 44 банки працюють за участі іноземного капіталу, з них 16 банків мають (станом на початок 2008 р.) 100 % інозем­ного капіталу. І хоча частка капіталу іноземних банків відносно невелика і становить близько 5 %, ці банки відрізняються від інших рівнем організації, великим досвідом у здійсненні бан­ківських операцій і тому становлять помітну конкуренцію віт­чизняним банкам.

З ухваленням нової редакції Закону України «Про банки та банківську діяльність» у загальній організації банківської систе­ми починають відбуватися важливі зміни. Найбільш суттєві но­вовведення такі:

• Вперше передбачено створення кооперативних банків. їх мета не отримання прибутку, а забезпечення взаємного креди­тування. Усі кооперативні банки поділяють на місцеві та цент­ральні з чітким розподілом функцій. Місцеві акумулюють ре­сурси, а центральний кооперативний банк централізує ці ресурси і перерозподіляє їх з метою посилення можливостей для забезпечення кредитування суб'єктів господарювання. Центральному кооперативному банку передається й контроль за всією мережею тих регіональних кооперативних банків, які входять у його систему.

• За відповідним положенням прийнятого закону вводиться і спеціалізація банків. Це, безперечно, важливий крок у розвитку банківської системи, яка (за винятком Ощадбанку) представлена тільки універсальними банками. Передбачаються такі види спе­ціалізованих банків: а) ощадні; б) інвестиційні; в) іпотечні; г) розрахункові. Ознакою спеціалізації є те, що більше як 50 % ак­тивів (а для ощадних банків — пасивів у вигляді внесків фізич­них осіб) — це активи (пасиви) одного типу.

• Усі банки за розміром мінімального статутного фонду поді­ляються на місцеві кооперативні банки (1 млн евро), банки, які діють на території однієї області (3 млн евро), та ті, що діють на всій території України (5 млн евро).

Розвиток банківської системи в Україні на сучасному етапі становлення ринкового господарства обумовлено передусім по­доланням кризи і піднесенням, яке переживає народне господар­ство країни в останні роки.

19*

т

_S.4

РОЗВИТОК КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Як відомо, в Україні вже в 2000 р. було подолано затяжну, майже десятирічну, економічну кризу і вперше відбулись певні позитивні зміни в суспільному виробництві. Вони стали основою змін і в банківській системі.

По-перше, усе помітнішим стає процес концентрації банківсь­кого капіталу. Кількість банків зменшується за рахунок того, що банки, які потрапляють у розряд проблемних, приєднуються до більш сильних.

По-друге, помітно збільшився капітал банків. Протягом 2001 року балансовий капітал банків зріс майже на 15 % і досягнув 7,3 млрд грн. На початок 2008 р. він сягнув уже 67 млрд грн. При цьому серед залучених ресурсів помітно збільшились кошти суб'єктів господарювання. Особливо важливим є значний темп приросту внесків населення, котрі вийшли на перше місце серед залучених банками коштів. При цьому як серед внесків господарюючих суб'єктів, так і серед внесків фізичних осіб строкові депозити зростали в останні роки значно швидше, ніж внески до запитан­ня. Це свідчить про зростання довіри населення і господарюючих суб'єктів до банківської системи, і відкриває перед банками більш широкі перспективи в організації довгострокового креди­тування, а відтак, і посилення інвестиційних процесів у суспіль­ному виробництві.

По-третє, концентрація банківського капіталу і нарощування банками кредитних ресурсів, що відбувалося з 2000 р. на фоні високих темпів зростання суспільного виробництва, дали змогу помітно збільшити частку довгострокових кредитів, яка зростала у 2001—2007 pp. значно вищими темпами, ніж зростав загальний кредитний портфель. Позитивним стало й помітне зменшення се­редньозваженого відсотка за кредитами. Якщо у 2000 р. він ста­новив 38 %, то на початку 2008 р. — вже 14,4 %. Цьому безсум­нівно позитивному явищу сприяло й те, що НБУ в цей період проводив досить чітку облікову політику, спрямовану на зни­ження облікової ставки, яка з 30,6 % у 2000 р. зменшилася в 2004 р. до 7 %, хоча на початок 2008 р. дещо зросла і становить 10 %.

Позитивні зміни, які відбулися в банківській системі в останні роки, не відкидають і тих проблем, які притаманні цій системі. їх можна звести до таких моментів.

——

т

• Рівень капіталізації банківської системи невеликий (на по­чаток 2008 р. банківський капітал становив усього близько 8 % від ВВП). Про це свідчить і відносно малий обсяг активів наших банків. На початок 2008 р. сукупна сума активів усіх банків України становила близько 572 млрд грн, тоді як у Німеччині один, щоправда, найбільший банк (Дойчебанк) вже у 2005 мав активи, які перевищили 800 млрд доларів.

• Досить великий рівень відсоткових ставок за кредитами для господарюючих суб'єктів.

• Наявність дуже високих ризиків при здійсненні кредиту­вання, що відбиває як недостатній розвиток ринкових відносин у цілому, так і нерозвиненість системи страхування різноманітних ризиків.

Жонкуренція між банками здійснюється переважно не в площині якісних показників обслуговування клієнтів, а в площи­ні кількісних показників.

Названі недоліки виступають помітною перешкодою до по­дальшого розвитку економіки в цілому і банківської системи зокрема. Необхідність подолання цих перешкод диктується не тільки поточними цілями розвитку народногосподарського комплексу, але й стратегічними цілями, пов'язаними з праг­ненням нашої країни до вступу в перспективі в Європейський союз. Сьогодні наша банківська система зовсім не готова до цього, і державі треба зосередити значні зусилля на даному на­прямку, щоб пристосувати наш банківський сектор до обов'язкової (цього вимагає вже наш вступ до СОТ) лібералі­зації фінансових ринків. Якщо цього не зробити, то ми понесе­мо величезні втрати.

У планах розвитку на найближчі роки намічені конкретні за­ходи щодо зміцнення банківської системи і вдосконалення її фу­нкціонування. Основними цілями при цьому є:

• забезпечення стабільності національної грошової одиниці;

• збереження досягнутої фінансової стабільності;

• підвищення ефективності функціонування всієї банківської системи;

• прискорення на цій основі темпів ринкових перетворень у всій економіці і в кредитно-грошовій сфері зокрема.

Для успішного вирішення поставлених завдань необхідно зо­середити зусилля на поширенні безготівкових розрахунків, по­ліпшенні якості банківських послуг, розвитку національної сис­теми електронних платежів, підвищенні прозорості банківських процедур і технологій. Важливе значення в досягненні визначе-

2?3

них цілей відводиться подальшому вдосконаленню правової ба­зи, яка регламентує банківську діяльність. Зокрема, необхідно суттєво підвищити діяльність системи гарантування вкладів фі­зичних осіб у банки.

Успішна реалізація цих заходів буде сприяти зміцненню бан­ківської системи і створенню нею сприятливих умов для пода­льшого розвитку нашої економіки й зростання ефективності її функціонування.

Роль кредитної системи в розвитку економіки

Кредитна система, виступаючи неодмінним атрибутом рин­кової економіки, у свою чергу, сприяє розвитку товарно-грошових відносин і підвищенню ефективності суспільного виробництва.

У сучасних умовах роль кредиту у функціонуванні суспільно­го виробництва надзвичайно велика. Без достатньо розвинутої кредитної системи ринкова економіка не здатна ефективно роз­виватися. Ця роль кредиту реалізується за такими основними на­прямками.

Кредит сприяє акумуляції тимчасово вільних коштів підпри­ємств, населення і держави та перетворенню їх на кредитний ре­сурс, доступний для господарюючих суб'єктів і населення. Це стає важливою умовою інтенсифікації інвестиційного процесу і розвитку суспільного виробництва.

З метою стимулювання населення до нагромадження своїх коштів на банківських рахунках і для забезпечення захисту вкла­дників в Україні було спочатку видано Указ Президента, а в 2001 р. ухвалено Закон України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб». Цей закон гарантує повернення вкладів фізичних осіб, включаючи відсоток уже в сумі 50000 грн. І хоча ця сума помітно зросла порівняно з 1998 р., коли було видано відповід­ний Указ Президента, але вона ще невелика. Для порівняння мо­жна сказати, що в країнах Європейського союзу сума відшкоду­вання на кожного вкладника дорівнює 20 тис. евро. Проте в кредитній системі нашої держави вже створено основу для захис­ту інтересів вкладників — фізичних осіб.

Кредитна система виступає конкретною формою трансформа­ції різних видів капіталу (промислового, торгового, грошового) з

однієї форми в іншу, що є важливою умовою переливу капіталу. Такий перелив, у свою чергу, є передумовою структурних змін в економіці, що диктуються зміною ринкової кон'юнктури і зага­льними тенденціями розвитку ринку.

Роль кредиту полягає і в тому, що він допомагає подолати про­тиріччя між необхідністю вільного переміщення капіталу з однієї сфери в іншу, і його існуванням у певній натуральній формі.

Кредит сприяє процесові капіталізації прибутку і зростанню рів­ня концентрації виробництва. Він також прискорює процес реаліза­ції продукції та забезпечує безперервність кругообігу капіталу.

Концентрація виробництва, у свою чергу, в певних межах служить важливою умовою розвитку економіки. Кредит, сприя­ючи такій концентрації, сприяє процесові розвитку економіки й підвищенню ефективності всього суспільного виробництва.

У цілому кредитна система, реалізуючі кредитні відносини, за­безпечує завершальний перерозподіл національного доходу і ВВП. Вона сприяє адекватному переміщенню ресурсів між галузями, між виробничою і невиробничою сферою, а також між підприємствами. Це, у свою чергу, призводить до структурних змін в економіці і до вирівнювання різних норм прибутку до середнього.

Управління процесом переміщення ресурсів здійснюється за­вдяки тому, що кредитна система виступає винятково важливою сферою, через яку відбувається державне регулювання економі­ки, і насамперед, за такими найважливішими напрямками, як ре­гулювання грошового обігу, удосконалення системи розрахунків, регулювання фінансового ринку.

Надзвичайно велику роль покликана зіграти кредитна система в стимулюванні, а головне, у запровадженні досягнень науки і техні­ки в суспільне виробництво. Посилення цієї ролі кредиту можна досягти, зробивши кредити доступними для господарюючих суб'єктів. Якщо в економіці створені сприятливі умови для розвит­ку довгострокового кредитування, то це означає створення можли­востей для оновлення техніки і технології, або, іншими словами, Для використання у виробництві досягнень науки і техніки.

Інноваційна складова кредиту особливо успішно реалізується там, де суспільство чітко визначилося з пріоритетами і саме на реалізацію таких пріоритетних напрямків розвитку економіки спрямовує ресурси, у тому числі за рахунок функціонування кре­дитної системи. У нашій державі серед найважливіших пріорите­тних напрямків, які відповідають стратегічним завданням у галу­зі структурної перебудови суспільного виробництва, слід назвати космічну галузь, літакобудування, машинобудування і зокрема

2?S

транспортне, розвиток сільського господарства. Зосередивши за допомогою кредитної системи значні ресурси на цих напрямках, можна в достатньо короткий термін вирішити ці питання, бо Україна має потужний ресурсний і людський потенціал для цього.

Особливо велике значення повинна відіграти кредитна система для формування потужного внутрішнього ринку, а також для сти­мулювання експорту. Так, у розвинених країнах з потужним агро­промисловим потенціалом для підтримки власного товаровиробни­ка і забезпечення стабільності на внутрішньому ринку сільськогосподарських продуктів існують системи кредитування сільськогосподарського виробника за рахунок застави продукції, і перш за все зерна. На жаль, у нашій державі при двох урожайних роках (2001—2002) через малопродуктивні дії уряду, а то й через пряму корумпованість чиновників вищого рангу (про що говорить арешт колишнього віце-прем'єра Козаченка і звинувачення з при­воду його махінацій на вітчизняному ринку зерна) ми так і не спромоглися захистити власного селянина від втрат через сезонне падіння цін. Це тим більше прикро, тому що ідею кредиту під за­ставу вже закріплено у відповідному правовому акті, а реалізувати­ся вона має через державну акціонерну компанію «Хліб України».

Розвинута кредитна система, і на це неодноразово вказували ві­тчизняні науковці, повинна стати важливим чинником становлення й розвитку малого та середнього бізнесу. Саме підтримка цього бі­знесу кредитними ресурсами дає можливість, як показує досвід ба­гатьох країн, досягти помітних успіхів на цьому стратегічно важли­вому напрямку розвитку сучасної ринкової економіки.

Розвиток кредитних відносин і системи, за допомогою якої вони реалізуються й удосконалюються, як правило, сприяє опти-мізації експортних та імпортних операцій. Справа в тому, що просування на зовнішні ринки вимагає потужних фінансових ін'єкцій з боку держави і приватного сектору. Залучити їх і спря­мувати на досягнення мети без розвинутої кредитної системи практично неможливо. Аналогічну роль відіграє кредитна систе­ма і в напрямку оптимізації імпортних потоків. Створюючи умо­ви для вітчизняного товаровиробника через доступність для ньо­го кредитів, держава тим самим може суттєво вплинути на розвиток внутрішнього ринку і на посилення економічної безпе­ки країни. В умовах високого рівня відкритості української еко­номіки це завдання є архіважливим.

У сучасних умовах однією з провідних і стійких тенденцій в економічному житті є процес інтернаціоналізації господарської діяльності. Він потребує від кожної країни пошуку свого місця в

системі світового господарства і вмілого та вдалого використан­ня власних конкурентних переваг. Для України, яка вже стала членом Світової організації торгівлі, це питання особливо актуа­льне. Використання конкурентних переваг нашої держави (гео­графічне положення в центрі Європи, високий рівень інтелектуа­льного потенціалу нації, наявність великих запасів різних корисних копалин, родючі землі тощо) вимагає концентрації ре­сурсів, чого не можна досягти без розвиненої кредитної системи.

У сполученні із системою державного регулювання економіки кредитна система здатна стати важливим напрямком вирішення гострих соціальних проблем. Особливе значення це має для таких країн, як наша, з її успадкованими від минулого великими негатив­ними соціальними проблемами. Так, в Україні дуже гостро стоїть проблема забезпечення громадян житлом. І хоча запровадження в цій сфері хай не дуже досконалих, але все ж таки ринкових умов певною мірою зняло цю проблему, але вона залишилась надзви­чайно гострою для молоді і людей з низькими доходами. Кредит дає змогу істотно просунутися в цьому напрямку, бо в розвинених країнах основним інвестиційним джерелом виступають власні кош­ти громадян. Саме за рахунок акумульованих кредитною сферою заощаджень і здійснюється житлове будівництво.

В Україні теж є певні успіхи в організації кредитування жит­лового будівництва. Так, досвід «Київміськбуду», діяльність яко­го підтримує банк «Аркада», показує, що це кардинальне для будь-якої людини питання значною мірою можна вирішити за допомогою кредитної системи. А якщо паралельно буде вирішу­ватись проблема підвищення доходів населення, то житлову проб­лему вже через кілька років можна буде зняти з порядку денного.

Важко переоцінити роль кредиту і кредитної системи у вирі­шенні проблем, пов'язаних з підготовкою кадрів. Кредит дає змо­гу акумулювати значні кошти і надати їх у користування перш за все молодим людям для отримання сучасної освіти. Цей потенці­ал у будь-якій державі є найважливішим, і тому значення креди­тної системи у вирішенні питань, пов'язаних з розширеним від­творенням робочої сили, дуже велике.

Розвиток кредитної системи в Україні ще має цілу низку не­доліків. Вони лежать як у царині загальної економічної ситуації, так і^в становищі самої кредитної системи. Наприклад, у банків­ській системі ще досить слабко вирішено питання про забезпе­чення банків надійною інформацією про позичальників. Хоча згідно з Положенням НБУ «Про єдину інформаційну систему «Реєстр позичальників» (2001 р.) банки і можуть давати дані про

W

неплатоспроможних позичальників, але ці відомості надаються добровільно, і тому відповідні угоди про участь у реєстрі на 2002 р. уклали всього 40 % банківських установ. У той же час у світовій практиці подання відомостей про платоспроможність позичальників до відповідної картотеки є обов'язковою.

Існують і інші можливості виявлення надійності отримувача позики. У багатьох країнах діють так звані кредитні бюро, які на­копичують інформацію і ведуть кредитну історію своїх клієнтів, збираючи дані від різних кредиторів. У таких бюро зацікавлені боржники, бо кредит є нормою життя. Достатньо сказати що за відсутності такої інформації роботодавці часто навіть не беруть на роботу, не говорячи вже про укладання угоди про страхування або отримання кредиту. Чим вищий у людини рейтинг, який ви­ставляє йому кредитне бюро, тим нижчий зазвичай відсоток за кредит. У роботі таких бюро зацікавлені й кредитні установи, бо це дає їм змогу з меншим ризиком розмістити свої активи і зни­зити витрати на збирання інформації про надійність позичальни­ка. Отже, цей досвід можна активно використовувати в Україні і тим самим сприяти підвищенню ролі й значення кредиту і всієї кредитної системи в суспільному виробництві.

Назріло й питання прийняття Закону України про кредиту­вання, який би забезпечив захист інтересів кредитора і чітко визначив обов'язки суб'єктів кредитування стосовно виконання угоди. Вирішення цих та інших проблем і поступове піднесення економіки вселяють надії на подальше вдосконалення всієї кредитної системи, подолання існуючих перешкод і побудову суспільства, в якому кожна людина буде мати гідні умови існування.

Нові категорії та поняття

Кредит;

Натуралістична теорія кредиту;

Капіталотворча теорія кредиту;

Контокорентний кредит;

Суб'єкти кредиту;

Об'єкт кредиту;

Позичковий капітал;

Лихварський капітал;

Відсоток;

Норма відсотка; Ринкова норма відсотка; Середня норма відсотка; Базова ставка відсотка; Комерційний кредит; Банківський кредит; Споживчий кредит; Державний кредит; Міжнародний кредит;

^Р

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення кредиту.

2. У чому полягає суть натуралістичної теорії кредиту?

3. Кого слід уважати засновниками натуралістичної теорії кредиту?

4. Що можна вважати заслугою засновників натуралістичної теорії в її розробленні?

5. У чому проявилась певна незавершеність (обмеженість) натуралі­стичної теорії?

6. У чому суть капіталотворчої теорії кредиту?

7. Кого вважають засновником капіталотворчої теорії кредиту?

8. У чому полягає внесок англійського економіста Г. Маклеода в розвиток капіталотворчої теорії кредиту ?

9. Розкрийте основні положення теорії кредиту, розробленої Й. Шумпетером.

10. У чому полягає внесок німецького економіста А. Гана в розвиток капіталотворчої теорії кредиту?

11. Розкрийте основні положення теорії Дж. Кейнса стосовно кредиту.

12. Хто виступає суб'єктом кредитних відносин?

13. Що може бути об'єктом кредиту?

14. Назвіть і розкрийте принципи кредиту.

15. Дайте визначення суті позичкового капіталу.

14. У чому полягають основні відмінності лихварського капіталу від позичкового?

14. Перелічіть і розкрийте особливості позичкового капіталу.

15. Назвіть основні джерела формування позичкового капіталу.

16. Дайте визначення відсотку.

14. Що означає підприємницький дохід, і яким може бути співвідно­шення між ним і відсотком?

15. Розкрийте теоретичні погляди Ж Сея, Т. Мальтуса, Н. Сеніора і представників австрійської школи на відсоток.

14. У чому суть теорії відсотка, розробленої Дж. Кейнсом?

15. Дайте визначення нормі відсотка.

16. Що означає поняття «ринкова норма відсотка»?

17. Що означає поняття «середня норма відсотка»?

14. Назвіть і охарактеризуйте найбільш важливі фактори, які вплива­ють на норму відсотка.

15. Розкрийте особливості зміни норми відсотка залежно від фази промислового циклу (криза, депресія, пожвавлення, підйом).

14. Що являє собою базова ставка відсотка?

14. Які чинники впливають на рівень відсотка, який визначається в банку за конкретною угодою?

14. Як змінюється норма відсотка, якщо розглядати її рівень у дов­гостроковому періоді?

15. Розкрийте особливості прояву перерозподільчої функції кре­диту.

16. Яким чином за рахунок кредиту можна поповнити грошовий обіг коштами?

17. Як саме кредит може сприяти зменшенню витрат суспільства і підвищенню ефективності виробництва?

18. Яким чином кредит забезпечує перетворення заощаджень у ка­пітал?

19. Розкрийте зміст контролюючої функції кредиту і покажіть, як ця функція на мікрорівні перетворюється в контрольно-регулюючу.

20. Дайте визначення комерційному кредиту.

21. Охарактеризуйте комерційний кредит.

22. Визначте основні проблеми та перспективи розвитку комерцій­ного кредиту в Україні.

23. Визначте суть банківського кредиту.

24. Дайте загальну характеристику банківському кредиту.

25. Яку роль відіграє банківський кредит у розвитку суспільного виробництва?

26. Перелічіть і розкрийте основні недоліки розвитку банківського кредиту в Україні.

27. Дайте визначення споживчому кредиту.

28. Дайте загальну характеристику споживчому кредиту.

29. Охарактеризуйте роль споживчого кредиту для економіки.

30. Розкрийте стан справ з організацією споживчого кредиту в Україні.

31. Дайте визначення державному кредиту.

32. Розкрийте історичну еволюцію державного кредиту.

33. В якому напрямку в сучасних умовах відбувається вдосконален­ня відносин, пов'язаних з державним боргом?

34. Охарактеризуйте теоретичні погляди фізіократів, представників класичної політекономії і сучасних економістів на державний кредит.

35. Охарактеризуйте сучасний стан і проблеми становлення держа­вного кредиту в Україні.

36. Дайте визначення міжнародному кредиту.

37. Охарактеризуйте міжнародний кредит, розкрийте його особли­вості.

38. Розкрийте роль міжнародного кредиту для країни позичальника і зокрема для України.

39. Дайте визначення кредитної системи в широкому розумінні і у вузькому.

40. Назвіть основні ланки кредитної системи.

41. Дайте характеристику банківської системи.

42. Охарактеризуйте небанківські кредитні установи і розкрийте їх відмінності від банків.

300

59. Розкрийте основні напрямки розвитку кредитної системи в су­часних умовах.

60. Розкрийте історію становлення банківської системи незалежної України.

61. Охарактеризуйте ті принципові зміни, які вносить у стан банків­ської системи нова редакція Закону України «Про банки та банківську діяльність».

62. Дайте оцінку позитивним (за роки незалежності) змінам у бан­ківській системі України, і назвіть найбільш актуальні проблеми її роз­витку.

63. Назвіть конкретні цілі подальшого вдосконалення вітчизняної банківської системи і визначте основні напрямки їх досягнення.

64. Розкрийте роль кредитної системи в становленні ринкової еко­номіки і в розвитку всього суспільного виробництва в Україні.

ФІНАНСОВІ ПОСЕРЕДНИКИ ГРОШОВОГО РИНКУ

РОЗДІЛ

Кредитна система держави складається з двох ла­нок: банківської системи (центральний банк і комер­ційні банки) і небанківських фінансово-кредитних ус­танов, які часто називають парабанками. Ядро кредитної системи становлять банки, але в сучасних умовах усе більшу роль в організації суспільного ви­робництва виконують небанківські фінансово-кредитні інститути. їх широкий розвиток відображає процес структурної перебудови кредитної системи, який є ха­рактерною ознакою розвитку сучасної ринкової еко­номіки і виступає таким же особливим та важливим процесом, як і інтернаціоналізація діяльності всіх кре­дитно-фінансових інститутів.

Небанківські кредитні установи виступають як фі­нансові посередники на грошовому ринку. Вони, як і банки, акумулюють заощадження населення і надають кредити. Але на відміну від банків ці установи залуча­ють ті заощадження, які банківська система не може прийняти, або не може задовольнити певні, часто інди­відуалізовані умови інвестора щодо розміщення своїх грошових коштів. Є характерні особливості у цих фі­нансових посередників грошового ринку і в самій фо­рмі надання кредиту. Останній часто надається у формі купівлі цінних паперів тієї фірми, яка бажає отримати кредит.

До системи парабанків належить ціла низка різно­манітних установ, серед яких перш за все слід назвати інвестиційні фонди, довірчі товариства, пенсійні фон­ди, страхові компанії, ломбарди, кредитні спілки. На відміну від банків, вони спеціалізуються на одній або декількох операціях, тому їх часто ще називають спе­ціалізованими кредитно-фінансовими інститутами.

302

В Україні цей сектор фінансових посередників грошового ри­нку тільки почав розвиватись і на шляху свого становлення має суттєві перешкоди, бо значна частина структурних елементів да­ної системи (кредитні спілки, інвестиційні та трастові компанії) взагалі були відсутні в нашій державі в період її існування у складі СРСР. Тому сьогодні держава повинна докласти всіх зу­силь, щоб створити й використовувати для вирішення своїх еко­номічних і соціальних завдань потужну систему небанківських кредитно-фінансових установ.