2.2 Торгівля

Охарактеризовані вище процеси певною мірою сприяли розвитку торгівлі, торгових зв’язків. У містах щораз частіше з’являються крамниці, через які ведеться постійна торгівля. На міські торги в дедалі зростаючих обсягах надходила продукція селянських господарств.

Як і цехове ремесло, торгівля регулювалася численними правилами, які мали захистити інтереси дрібних торгівців від конкурентів. Новим явищем доби було виникнення і поширення ярмаркової торгівлі. Ярмарки влаштовувались у містах раз, рідше два рази на рік, як правило, під час свят. Тривали вони кілька днів, іноді тиждень і більше. Право на два ярмарки на рік у ХIII ст. мали Львів, Луцьк і Київ.

Про пожвавлення внутрішніх економічних зв’язків між окремими землями свідчить помітна активізація робіт з будівництва шляхів. Поступово виникла нова мережа суходільних торгівельних доріг, яка була вагомим додатком до системи річкових шляхів, що існувала здавна.

Поряд із внутрішньою торгівлею дальшого розвитку набула зовнішня. Це було наслідком наступних змін у внутрішньому і міжнародному поділі праці. Західна Європа пред’являла зростаючий попит на сільськогосподарську сировину та інші продукти. Одночасно зростала торгівля з країнами Сходу. Окремі міста, таким чином, почали відігравати значну роль у міжнародній, в тому числі транзитній, торгівлі між Сходом в Заходом (Київ, Львів).

В міру свого розвитку міжнародна торгівля набирала певних організаційних форм, купці почали об’єднуватися у товариства. Так виникли об’єднання купців, які торгували з певною країною. Окремі заможні купці вели торгівлю вже не особисто, а через своїх торгових агентів на місцях, дедалі ширше користуючись при цьому кредитом.

Поодинокі заможні купці, які мали вільні кошти, спеціалізувалися не лише на торгівлі, а й на кредитних операціях. Це спричинило виникнення перших «банківсько-торгівельних домів».

Загальні умови для розвитку торгівлі, кредиту тощо в умовах панування феодальної системи були дуже несприятливими. Держава і окремі феодали вкрили країну незліченною кількістю митниць, стягували великі збори з товарів.

Між різними землями Русі відбувався економічний обмін, що сприяло забезпеченню продуктами харчування, сировиною й ремісничими виробами тих районів, в яких вони не вироблялися. Міста і великі торгові села мали ринки. У значних міських центрах вони діяли постійно, а в Києві, Новгороді Великому, Чернігові, Галичі, Смоленську, Владимирі-на-Клязьмі та ін. збиралися мало не щодня

Головним напрямком давньоруської зовнішньої торгівлі був східний. Грецький шлях вів до Візантії, а Залозний — до країн Кавказу й Арабського Сходу. Велика торгівля провадилася також з країнами Поволжя: Хозарським каганатом і Волзькою Болгарією. Постійними були торговельні контакти Русі з Німеччиною, Угорщиною, Чехією, Польщею. Головним осередком торгівлі з країнами Півдня і Заходу був Київ.

З Візантії на Русь довозили золоті й срібні вироби, посуд, дорогі тканини, олію, вино, фрукти, різноманітні ремісничі вироби. Русь постачала на ринки своїх близьких і далеких сусідів хутра, мед, віск, шкіряні й металеві вироби, прикраси із золота й срібла, а також рабів.

Головними платіжними засобами внутрішньої й зовнішньої торгівлі Русі IX—XI ст. були іноземні монети — переважно арабські срібні кубічні дирхеми. Використовувались, хоча й у меншій кількості, візантійські міліарісії, західноєвропейські денарії.

Кілька разів робилися спроби запровадити в Давньоруській державі власну монету. Але карбування давньоруських монет мало дуже скромний обсяг, вони призначалися не стільки для торгівлі, скільки правили за своєрідні візитні картки названих вище князів, пропагуючи Давньоруську християнську державу та її володарів.