4.Сущность товарного рынка. Процесс консьюмеризации.

Товарний ринок, на відміну від інших видів ринку, охоплює надзвичайно різноманітний і широкий асортимент товарів, так званий торговельний асортимент. Торгівельний асортимент харак­теризує сукупність товарів виробничо-технічного призначення й особистого споживання, що перебувають у сфері обігу, незалежно від місця збереження їх.

Найповніший систематизований і класифікований асортимент містить державний класифікатор продукції та послуг (ДКПП). Як складова Державної системи класифікації і кодування техніко-економічної та соціальної інформації він набув чинності в Україні 1998 року. Розгорнений асортимент товарів та послуг, які перебувають в обігу, налічує близько 20 млн найменувань.

Торгівельний асортимент складається з товарних груп і товарних одиниць, які пропонують покупцям і називають товарним асортиментом. Під останнім розуміють групу однойменної продукції, конкретизованої у назвах, видах, ґатунках, розмірах, артикулах тощо. Наприклад, продукція «вугілля кам’яне» характеризується аналогічними функціонально-корисними властивостями, особливостями виготовлення, продажем певній цільовій групі покупців, реалізацією однотипними каналами розподілу в межах встановленого діапазону цін. Змістовно товарна група відповідає однойменному класифікаційному угрупуванню ДКПП, яке послідовно поділяється на класи, категорії, підкатегорії, типи. Товарна одиниця торгівельного асортименту відповідає класифікаційному угрупуванню «тип».

Питома вага окремих товарних груп і товарних одиниць у загальному обсязі торговельного асортименту характеризує його структуру.

Сучасному товарному ринку притаманний значний динамізм структури торговельного асортименту, і найбільше це стосується ринку товарів виробничо-технічного призначення, бо невідповідність його структури споживчому попиту спричинює накопичення зайвих товарних запасів, штучний дефіцит на інші потрібні споживачам товари. Наявний у сфері обігу торговельний асортимент, власне, є пропозицією товарів. Він має бути ширшим за попит, який фактично склався на ринку, щоб задовольнити всі потреби споживачів і сприяти просуванню на ринок нових товарів. Фіксуючи зміни в структурі торговельного асортименту, товарний ринок сигналізує підприємцям про задоволення потреб у конкретних товарах, падіння попиту на них та необхідність виведення на ринок нових товарів.

Товарний ринок найуспішніше функціонує за умов відкритої економічної системи, яка передбачає вільне переміщення товарів і капіталів як усередині держави, так і за її межі. Водночас він є сферою, в якій державне регулювання є найефективнішим. Саме через товарний ринок держава акумулює й вилучає кошти та матеріальні ресурси на розв’язання загальнодержавних, і зокрема, соціальних завдань.

Термин «консьюмеризация» появился не так давно, и по сути он обозначает тенденции все большего внедрения пользовательских устройств (смартфонов, планшетов) в корпоративную IT-систему. Для предприятий это означает возможную утечку данных и неспособность контролировать сотрудников. Так как же компаниям извлечь выгоду из этого, а не заниматься ограничением рабочего пространства сотрудников.

5.Факторы, воздействующие на покупательское поведение.

Покупательское поведение - процесс принятия решения потребителем о распределении своего дохода между различными товарами и услугами, которые он намеревается приобрести. Знание этого механизма позволит более рационально распределить свои ресурсы для организации производства соответствующих товаров и услуг.

1. Культурные факторы

Самое сильное влияние на поведение потребителя оказывают культурные факторы, особенно общий его уровень, принадлежность к определенной субкультуре и социальному классу.

2 Личностные факторы

На решение покупателя влияют его личностные характеристики: возраст и этап жизненного цикла его семьи, работа, экономическое положение, образ жизни, особенности характера и самооценка.

3 Психологические факторы

На выбор покупателем товара воздействуют четыре основных психологических фактора - мотивация, восприятие, усвоение, убеждения и отношения. Современный сервис: тенденции, задачи, принципы

4Сфера услуг - один из секторов экономики, и ее состояние всегда зависит от развития остальных секторов. Изменения в сервисной деятельности всегда были составной частью развития мировой экономики.

6.Организационно-экономические и социальные предпосылки и особенности функционирования товарного рынка.

7.Отличительные особенности рынков потребительских товаров и товаров производственно-технического назначения.

Потребительский рынок — совокупность индивидов и семей покупающих товары и услуги для личного потребления. Рынки потребительских товаров характеризуются массовым потребителем, множественной конкуренцией, децентрализованной структурой.

Рынок продукции производственно-технического назначения — совокупность организаций и частных лиц, приобретающих товары и услуги, которые используются при производстве других продуктов. Ключевой стратегией маркетинга продукции производственного назначения является системная продажа, при реализации которой покупатель совершает системную закупку.

8.Регулирование товарного рынка с помощью собственного рыночного механизма.

Створення соціально зорієнтованого ринкового господарства можливе лише за умови гнучкого поєднання регулювального впливу держави із дією механізму ринкового саморегулювання. Державне регулювання здійснюється з метою ство­рення сприятливих умов для ефективного функціонування всіх суб’єктів ринкових відносин і реалізації державної економічної політики.

Конкретні умови соціально-економічного розвитку, стан кон’юнк­тури ринку та стратегічні орієнтири держави зумовлюють необхідність використання різноманітних методів регулювання (рис. 2.1). Теорія державного регулювання економіки класифікує їх за формами та засобами впливу і поділяє за:

формами впливу — методи прямого та непрямого впливу;

засобами впливу — правові, адміністративні, економічні та пропагандистські методи.

Кожен із названих методів ґрунтується на використанні сукуп­ності певних важелів (інструментів) регулювання.

Інструментом прямого економічного впливу на суб’єктів ринкових відносин є державне замовлення.

Державне замовлення визначає обсяг виробництва та закупок певних товарів за кошти державного бюджету, розміщується серед виконавців на конкурсних засадах та оформлюється у вигляді державного контракту. Водночас державне замовлення є інструментом адміністративного регулювання. Воно є обов’язковим для підприємств, які цілком або частково перебувають у державній власності, а також для підприємств-монополістів.

Рис. 2.1. Класифікація методів державного регулювання

До важливих інструментів прямого впливу належать товарне квотування обсягів виробництва та продажу окремих видів товару й ліцензування певних видів діяльності.

Останні мають адміністративно-правовий характер. У законодавстві України та відповідних нормативних актах визначено види діяльності, що підлягають ліцензуванню. Так, Закон України «Про підприємництво», ухвалений у 1991 році, передбачає 11 видів діяльності, для здійснення яких потрібна ліцензія. Але впродовж наступних років кількість їх зросла до 112, до того ж ліцензування поширилося майже на 1000 видів робіт. Це стало істотною перешкодою на шляху розвитку малого й середнього бізнесу, гальмом ринкових перетворень. З огляду на це у 1997 році було ухвалено Закон України «Про внесення змін до Закону Украї­ни «Про підприємництво», згідно з яким кількість видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, скоротилася до 42. Закон визначає, що ліцензуються лише ті види діяльності, які становлять потенційну небезпеку здоров’ю людини, довкіллю та безпеці держави. Наприклад, «виробництво, ремонт та реалізація спортив­ної, мисливської, вогнепальної зброї та боєприпасів до неї», «виробництво та реалізація лікарських препаратів» тощо.

Товарне квотування означає встановлення для суб’єктів ринку певної долі у виробництві й реалізації товару і здійснюється з метою створення конкурентного середовища, запобігання монополізації ринку, стабілізації цін на внутрішньому ринку.

Суттєвим важелем економічного впливу є норми та нормативи, які визначають органи державного управління. Під нормою розуміють певну міру (взірець), наприклад, науково обґрунтовану міру суспільно-необхідних витрат ресурсів на виготовлення одиниці продукції певної якості. Норматив — поелементна складова норми, що характеризує відносну кількість використаних у виробництві (споживанні) товарів (ресурсів) на будь-яку одиницю виміру, скажімо на одну гривню виготовленої продукції, на душу населення тощо. За допомогою норм і нормативів здійснюють планово-економічні розрахунки у сферах виробництва, товарного обігу, споживання.

Невиконання суб’єктами господарської діяльності встановлених норм і правил тягне за собою застосування до них штрафних санкцій у вигляді штрафів, пені, неустойки тощо. Санкції — це передбачені нормативними актами заходи примусового впливу, спрямовані на покарання суб’єктів ринку, які не виконують встановлені правила діяльності.

Важлива роль у регулюванні товарного ринку належить стандартам і сертифікатам.

Стандарт — це нормативно-технічний документ, який встанов­лює єдині обов’язкові вимоги щодо типів, розмірів, якості норм та інших основних властивостей товару. Сертифікат (від лат. cer­tus — безсумнівний і facio — роблю) — документ, що посвідчує той чи той факт (наприклад, сертифікат якості). Дотримання державних стандартів є обов’язковим для всіх суб’єктів товарного ринку; не сертифікований відповідно до встановлених правил товар вилучається з обігу.

Інструментом прямого адміністративного регулювання також є ціни. Таке регулювання має на меті запобігання руйнівному впливу вільного ціноутворення на економіку, а також соціальний захист людини. Державне регулювання здійснюють шляхом встановлення фіксованих цін на найважливіші товари та послуги, застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів підвищення їх, запровадження механізму декларування зміни цін тощо.

Для розвиненої ринкової економіки характерним є застосування економічних інструментів регулювання ринку. Надаючи суб’єктам ринку право самостійного і вільного господарювання, держава створює такі економічні умови, що спонукають їх діяти в руслі загальнодержавних інтересів.

Економічне регулювання здійснюють через відповідну фіскальну, бюджетну, податкову, грошово-кредитну, амортизаційну на інші напрями державної економічної політики.

Суттєвим важелем фіскальної політики є державні закупівлі товарів та послуг, а також податки.

Державні закупівлі здійснюють з метою забезпечення державних потреб у продукції (роботах, послугах) за рахунок бюджетних коштів. Бюджетні видатки також йдуть на фінансування охорони здоров’я, потреб науки й освіти, оборони, соціальних та інвестиційних програм.

Податкова політика має на меті наповнення державного бюд­жету й стимулювання науково-технічного прогресу, здійснення структурних перетворень, реалізацію інноваційних стратегій. Її здійснюють за двома напрямами:

визначення видів податків і встановлення ставок оподаткування;

надання податкових пільг окремим суб’єктам господарювання.

Види податків, порядок обчислення та сплати їх регулює Податковий Кодекс України, а також відповідні нормативні акти.

У регулюванні товарного ринку особливу роль відіграє грошово-кредитна політика, що охоплює грошову емісію, операції із державними цінними паперами, зміни норми обов’язкових резервів та облікової ставки.

Завдяки цим інструментам держава збільшує або зменшує гро­шову масу, що перебуває в обігу, й у такий спосіб безпосередньо впливає на ділову активність суб’єктів ринку.

Конче важливим для розвитку товарного ринку є здійснення ефективної амортизаційної політики. Запровадження механізму прискореної амортизації сприяє розвитку нових видів ринкових процесів, швидшому оновленню виробничого обладнання й устат­кування.

Взаємодію держави як регулювальної системи й товарного ринку як об’єкта регулювання схематично можна зобразити так (див. рис. 2.2).

Рис. 2.2. Взаємодія механізмів регулювання товарного ринку

де ВТ — важелі впливу на кількість, якість та безпеку товарів;

Т — обсяг товару, що надходить в обіг;

Ву — важелі державного впливу на стан товарного ринку;

І — інформація про стан і тенденції зміни товарного ринку;

Вгк — важелі впливу на обсяг грошової маси на товарному ринку;

Вз — вплив зовнішнього середовища;

Г — вихід керованої системи, матеріальні та фінансові ресурси на державні потреби.

Досвід ринкових перетворень в Україні свідчить, що державне регулювання товарного ринку має чітку межу й за певних обставин може стати суттєвою перешкодою на шляху його розвитку. Це зумовлює потребу в оптимальному поєднанні регулювального впливу держави із дією механізмів ринкового саморегулювання. Серцевиною цього механізму є ринкове ціноутворення за умов конкуренції.

В економічній теорії та практиці ринкового господарювання відомо чимало моделей і методів ціноутворення. Так, В. Я. Кардаш аналізує чотири моделі ціноутворення: «середні витрати плюс прибуток», «забезпечення цільового прибутку», «ціна відчуття цінності товару», «ціна за аналогією».

За всієї різноманітності методів ціноутворення вони мають спільну рису — ціна має відшкодувати витрати виробництва та обігу й забезпечити створення прибутку власникові товару. Важ­ливою характеристикою ринку є те, що ринкова ціна формується під впливом співвідношення попиту і пропозиції за умов конкуренції. За наявності великої кількості покупців і продавців кожен із них не в змозі помітно вплинути як на загальний обсяг пропозиції, так і на ринкову ціну. Тож для отримання прибутку, товаровиробник змушений шукати шляхи підвищення конкурентоспроможності власної продукції, скорочення витрат на її виготовлення. Завдяки цьому конкуренція стає могутнім стимулом технічного прогресу, виведення на ринок нових видів товарів, зниження витрат виробництва.

Щоб вистояти у конкурентній боротьбі, товаровиробник має пропонувати продукцію, якій віддають перевагу покупці й яка забезпечує йому вищий і стабільний прибуток. Саме останній спонукає підприємця розширювати виробництво одних товарів і скорочувати пропозицію інших. З метою отримання більшого прибутку виробники запроваджують ресурсозберегальні технології. Коригування за допомогою цінового механізму обсягу пропозиції різних товарів уможливлює встановлення на ринку на деякий час балансу виробництва й споживання, певного оптимуму в розподілі ресурсів між сферами та видами виробництва.

За цих умов задоволення суспільних потреб забезпечується за ефективного використання обмежених ресурсів, тобто досягається мета взаємодії регулювального впливу держави та ринкового механізму саморегулювання.

9.Инструменты и рычаги государственного регулирования товарного рынка.

Экономическая сущность и проблемы развития инфраструктуры товарного рынка

1. Происхождение и развитие термина «инфраструктура».

Термін «інфраструктура» з’явився в економічній літературі наприкінці 40-х років ХХ століття. Його було запозичено із військової термінології, де він означає комплекс споруд, що забезпечують діяльність збройних сил (склади військових матеріалів, літовища, полігони, майданчики для запуску ракет тощо).

Як свідчать численні літературні джерела, й досі не існує єдиного загальновизнаного тлумачення поняття «інфраструктура» як зарубіжними дослідниками, так і вітчизняними економістами. Беззаперечно визнається, що потреба в інфраструктурі ринкового типу зумовлена вимогами розвитку товарного виробництва і є наслідком суспільного поділу праці. Термін «ринкова інфраструктура» народжений розвитком ринкових відносин, диференціацією та ускладненням їх, появою різноманітних видів ринків. Дослідження сутності інфраструктури та її ролі в ринковій економіці розпочали зарубіжні фахівці.

Подвійний характер діяльності інфраструктурних галузей, їхня роль та місце найчіткіше виявляються у високорозвиненому ринковому господарстві. З одного боку, без розвитку цих галузей різко зменшується ефективність функціонування промислових і сільськогосподарських підприємств, що виробляють товари й створюють додаткову вартість. За умов науково-технічної революції увиразнилася пряма залежність темпів зростання виробництва та його ефективності від рівня розвитку інфраструктури. З іншого боку, підприємства інфраструктурних галузей, як правило, не приносять прибутку безпосередньо тому, хто здійснює капіталовкладення в них, але збільшують прибутки вітчизняних товаровиробників. Чим вищій рівень розвитку продуктивних сил, тим більших капіталовкладень вимагає інфраструктурний комплекс, найдинамічніший чинник, що визначає успіх певної країни у конкурентній боротьбі на світовому ринку. Це стало однією з причин теж, що у розвинених країнах світу об’єкти економічної інфраструктури переважно перебувають у власності держави, яка здійснює основні капіталовкладення в їхній розвиток. Завдяки цьому у США інфраструктура за рівнем технічної оснащеності випереджає чимало інших галузей.

Ефективність галузей, що належать до інфраструктури зумовлена оптимальною пропорційністю й планомірністю розвитку їх. Тому в деяких країнах (США, ФРН) розробляють довгострокові плани (до 25 років) розвитку цих галузей.

У радянській економічній літературі термін «інфраструктура» трапляється доволі рідко. В економічній науці панувала думка, що переважна частина підприємств інфраструктурного комплексу не дає прибутку. Розвиток інфраструктурних галузей розглядали як вимушений, рудиментарний чинник розвитку суспільного виробництва. Це стало однією із причин формування об’єктів інфраструктури за залишковим принципом, відсутності комплексності її розвитку. Спрощений підхід до сутності інфраструктури зумовив і відповідний поділ її на дві частини: виробничу і невиробничу (або соціальну). Поширилося визначення інфраструктури як комплексу галузей народного господарства, що обслуговують промислове й сільськогосподарське виробництво. Наслідком цього були занепад багатьох галузей інфраструктури, глибока економічна криза виробничої і соціальної інфраструктури90-х років ХХ століття.

Наведене вище визначення сутності інфраструктури за умов адміністративно-командної системи було цілком обґрунтованим. За фактичної відсутності цивілізованого ринку не могло бути й ринкової інфраструктури.

У сучасній економічній теорії під інфраструктурою розуміють сукупність галузей і підприємств, зайнятих обслуговуванням суспільного виробництва. Розрізняють виробничу, соціальну і ринкову (сфери обігу) інфраструктуру. При цьому наголошується, що інфраструктура ринку — це система підприємств і організацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили.

На наш погляд, за умов ринкової економічної системи інфраструктурний комплекс не лише обслуговує суспільне виробництво, але й виконує активні функції з організації та регулювання його. Тому доцільно дати визначення інфраструктури ринкової економічної системи і як її складової — інфраструктури сфери обігу або, стисліше, інфраструктури ринку

2. 3Виды и функции рыночной инфраструктуры.

Інфраструктура сфери обігу (інфраструктура ринку) — це сукупність суб’єктів господарювання, що забезпечують ефективне функціонування та взаємодію суб’єктів ринкової економіки у сфері обігу, організують та регулюють товарно-грошові потоки.

Зважаючи на те, що сфера обігу являє собою складну економічну систему, забезпечення ефективного функціонування окремих її сегментів здійснюють спеціалізовані інфраструктури, зокрема інфраструктура товарного ринку.

3. 2Понятие и роль инфраструктуры товарного рынка.

Інфраструктура товарного ринку — це сукупність видів діяльності та суб’єктів господарювання, які забезпечують безперебійний обіг речових чинників виробництва і товарів народного споживання й надають відповідні послуги з метою підвищення ефективності товарного обігу, раціонального споживання товарів і якомога повнішого задоволення попиту суб’єктів товарного ринку.

Важливою особливістю інфраструктури товарного ринку є те, що діяльність її суб’єктів не обмежується сферою обігу. Надаючи виробничо-технологічні й транспортно-експедиторські послуги суб’єктам господарювання, вони підвищують споживчу цінність виготовленого товару, продовжують процес виробництва у сфері обігу.

Забезпечення безперешкодного функціонування ринкового механізму обігу товарів та послуг вимагає чіткої взаємодії суб’єктів інфраструктури товарного ринку з іншими суб’єктами господарювання.

Основные элементы инфраструктуры товарного рынка.

4. Основные элементы инфраструктуры товарного рынка.

1 финансовые организации

2 контролирующие организации

3 транспортная система

4 система связи

5 складское хозяйство

6 топливно-энергетический комплекс

7 организации по трудовому обеспечению

8 юридические организации

9 информационные организации

10 организации по оказанию услуг

11 коммерческо-посреднические организации

12 торговые предприятия и организации

Активные субъекты инфраструктуры товарного рынка

Субъекты инфраструктуры товарного рынка обслуживают торговлю - сферу обращения - процесс доведения продаваемого товара до покупателя. Само слово торговля происходит от слова «торг». Зачастую торг в явном виде относительно цены товара и не имеет места в торговле, если господствует цена, назначаемая продавцом. Правда в подобной ситуации за покупателем остается право «проголосовать ногами», т.е. уйти, отказавшись от покупки товара по цене продавца. [5; стр.151]

Торговля - отрасль со сложной структурой, определяемой такими параметрами, как: товарный ассортимент, организационно-правовые формы предприятий, объемы продаж, способы оплаты купленных товаров и его доставки покупателю, формы собственности на продаваемый товар, основными средствами торговых организаций, методами организации торговых процессов и управления ими. [5