Рівень почуття причетності студентів до політичного життя

	Рівень
Група	Низький	Середній	Високий
І	15%	65%**	20%
ІІ	7%	32%	60%**

** - р < 0,01

Однак виявилось, що в І гр. майже в два рази більша кількість студентів із середнім рівнем сформованості почуття причетності до політичного життя порівняно з ІІ гр., а також в три рази менше тих, чиє почуття розвинене на високому рівні відповідно. Вищенаведені дані свідчать про те, що рівень позитивного емоційно-оцінного ставлення до участі у політичному процесі зростає залежно від досвіду політичної діяльності.

Почуття причетності до політики, як уже зазначалось, базується на певних усталених нормах, цінностях, які лише у формі переконань можуть виступати в ролі детермінант політичної поведінки. Яким же принципам відповідають, за самовизначенням молоді, її політичні переконання? За анкетою “Старшокласника і студента…” нами отримано дані, які свідчать про те, що переважна більшість студентів та учнів сприйняли принципи демократії на рівні власних переконань, керівних принципів власної життєдіяльності. Виявлено, що переконання переважної більшості студентської і учнівської молоді відповідають основним принципам побудови політичних відносин у демократичній державі: так, формування української нації як суб’єкта міжнародного права на засадах ідеології державності і національних інтересів підтримують 81% студентів та 85% учнівської молоді; підтримка політичного плюралізму (по 80% для обох категорій); народовладдя, всенародне обрання центральних і місцевих органів влади та їх звітності, управління через референдуми - визнають як власні переконання 81% студентів та 80% учнів; гласність підтримують 85% студентів та 80% учнів; принцип опозиційності в політичних відносинах – 79% та 72% відповідно.

Показовими щодо почуття причетності до української нації як політичної спільності, одним з атрибутів якої є українська мова, є відповіді на питання про те, якою мовою молодь хотіла б навчатись (табл. 3.3.4).

Таблиця 3.3.4

Якою мовою Ви хотіли б навчатись?

	Студенти	Учні
Українською	39%	78%**
Російською	61%**	22%

Було б некоректним стверджувати, що небажання студентської молоді навчатись українською мовою вказує на відчуженість від політичної спільності. Можна навіть припустити, що таке небажання викликане пристосовницькою позицією – легше навчатись тією мовою, яка превалює на побутовому рівні спілкування, якою донедавна сьогоднішній студент отримував середню освіту. Однак, не можна закривати очі на факт ставлення до української мови як до чогось вторинного, небажаного, зайвого. Мова, за словами М.М.Слюсаревського, — головна ознака нації, а, отже, й найважливіша запорука її існування. К.Ушинський вважав, що доки жива мова народна в устах народу, доти живий і народ. Вимерла мова в устах народу — вимер і народ.

За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р., на Україні проживає 37,54 мільйона українців. Рідною вважають українську мову 67,5 % населення, що на 2,8 відсоткового пункта більше, ніж за даними перепису 1989 року. 85,2 % українців за національністю мову своєї національності вважають рідною, а 14,8% - такою такого статусу надають російській мові. В той же час 95,9 % росіян за національністю рідною вважають російську мову, а 3,9% - українську; 62,5 % білорусів за національністю визнають рідною російську мову, 19,8% - мову своєї національності, а 17,5 % - українську.

Отже, за даними Державного комітету статистики України, російську мову у 2001 році визначили як рідну 29,6 % населення країни. Порівняно з минулим переписом цей показник дещо зменшився – на 3,2 відсоткових пункта.

Але якщо з тими, хто беззастережно визнав російську мову рідною ніби все зрозуміло (хоча й не зовсім, бо що таке рідна мова - та, якою розмовляли твої пращури, та, якою проговорив більшу частину свого життя, чи та, якою розмовляв кілька років у дитинстві?), то якою мовою насправді говорять - здебільшого чи тільки нею - українці, котрі "вільно володіють російською", з певністю сказати неможливо. Втім, кожному, хто має вуха, щоб чути, добре відомо, яка мова майже неподільно панує у містах, а південніше - і в деяких селах Східної України. На думку М.М.Слюсаревського [85], російськомовною чи переважно російськомовною на сьогодні є більшість нації. Дослідник зазначає, що суть проблеми в цілісному контексті виживання нації полягає зараз не в самій мові як такій, а в тих наслідках (соціально-психологічних, політичних, економічних), які випливають з масової російськомовності українського народу. Між знанням мови і її використанням, тим більше у ситуаціях неформального спілкування, - дистанція величезна. Про це свідчать усі анкетні опитування, де порушуються подібні проблеми. Автор наводить приклад стосовно того, що 87 відсотків учнів-старшокласників українських шкіл м.Києва спілкуються між собою та з іншими ровесниками переважно або тільки російською мовою. Ще більше, понад 90 відсотків, користуються нею, як правило, у магазинах, міському транспорті, інших громадських місцях. Тільки українською мовою спілкуються в українських школах лічені одиниці учнів. Це, звичайно, погано. Зате серед них порівняно з учнями російських шкіл значно менше тих, хто розмовляє з ровесниками лише російською мовою (п'ять відсотків проти 25-ти), і відповідно значно більше тих, хто у спілкуванні з однолітками користується українською мовою епізодично, вибірково, вдається до її елементів принагідно (83 відсотки проти 68). Приблизно такими ж співвідношеннями характеризується й використання школярами української мови у громадських місцях. Це, на думку М.М.Слюсаревського, вказує на тенденцію до поступового "розмивання" моноліту російськомовності під впливом вивчення і знання української мови. Швидше за все саме ця тенденція згодом і стане домінуючою. Найвірогідніше, що попереду - всупереч ілюзіям національно-радикального романтизму - нас чекає не блискавичне повернення російськомовних українців до національної мови, а вельми затяжний, суперечливий і небезболісний період "вкраплювання" її елементів (лексичних, фонетичних, граматичних) у російськомовний комунікативний масив. Тільки тоді, коли такі елементи досягнуть кількісно певної "критичної межі", розпочнеться прискорене відтворення української розмовної мови. Бо її норми видаватимуться людям зручнішими, природнішими, ніж віддаленої на той час від побутового мовлення російської. А доти в Україні серед широких верств населення побутуватиме щодалі більше, очевидно, не українська літературна мова, а так ненависний її шанувальникам російсько-український мовний суржик.

Повертаючись до результатів дослідження політичної свідомості молодого українства, наведемо такі дані. Обидві досліджувані категорії молоді демонструють досить високий рівень шанобливого ставлення до символів держави – Гімну, Прапора, Герба України (див. табл. 3.3.5). Однак, студентська вибірка достовірно частіше (при р<0,05) демонструє шанобливе ставлення до символіки, ніж учнівська. Серед студентів також виявився і достовірно більший відсоток (при р < 0,01) тих, хто зневажає державну символіку.

Таблиця 3.3.5