11.5. Питання для самостійного вивчення

1. Важелі державної підтримки розвитку НТП (податкові пільги, застосування політики прискореної амортизації тощо).

2. Державна політика у галузі патентів і ліцензій. Роль інноваційних фондів у розвитку науки і техніки.

3. Державні науково-технічні програми.

4. Завдання та функції інноваційних фондів у розвитку науки і техніки.

11.6. Рекомендована література

1. с.166-209; 2. с.328-340; 3. с.465-519; 5. с. 137-149; 6. с.216-245; 8. с.55-59; 11. с.96-102; 12. с.210-227.

Тема 12. Державне регулювання основних сфер господарської діяльності

Мета вивчення теми: зрозуміти необхідність державного регулювання основних сфер господарської діяльності, познайомитись з механізмами державного регулювання соціальної сфери; визначити напрями державної політики в сфері земельних відносин.

12.1. Методичні поради до вивчення теми

Народногосподарський комплекс України охоплює всі ланки суспільного виробництва, розподілу та обліку на своїй території. Для економіки України характерною є диференційована та диверсифікована структура, для якої характерно висока вага важкої індустрії, недостатній розвиток галузей та виробництв товарів народного споживання, наявність галузей забезпечення НТП, розширення та поглиблення внутрішньогалузевих та міжгалузевих виробничих зв’язків. На галузеву структуру значно впливають економічні та природні фактори (рівень розвитку продуктивних сил, елементи зростання виробництва, рівень забезпечення сировинною та паливо – енергетичними ресурсами).

Державне регулювання промислового виробництва проявляється в державній промисловій політиці.

Реалізація промислової політики може досягатися шляхом:

— стимулювання підприємств до відродження промислового виробництва через оптимізацію форм власності, сприяння появі ефективного власника та заохочення до інвестування у промисловість;

— надання державної підтримки пріоритетним – напрямам промислового розвитку - потенційно прибутковим галузям та комплексам, якими є наукомісткі та високотехнологічні промислові виробництва;

— запровадження нових технологій, стимулювання промисловців до інновацій;

— стимулювання до зменшення витрат, насамперед енерго- та матеріаломісткості - виробництва, реструктуризації неефективних виробництв, зміни галузевої структури;

— підвищення конкурентоспроможності та розширення ринків збуту вітчизняної промислової продукції шляхом переорієнтації виробництва на замкнені технологічні цикли виробництва товарів кінцевого споживання для потреб внутрішнього ринку та ринків зарубіжних країн.

Здійснення цих стратегічних завдань вимагає комплексного реформування економіки на макро- і на мікроструктурному рівнях.

Світовий досвід свідчить, що залежно від ситуації в промисловості та економіці в цілому промислова політика може здійснюватися за такими варіантами:

1. Орієнтація на експорт шляхом підтримки галузей промислового виробництва, зорієнтованих на світові ринки.

2. Орієнтація, на імпортозаміщення шляхом підтримки виробництв, які здатні витіснити іноземних конкурентів та їхню продукцію.

3. Орієнтація на відновлення, відтворювального процесу в промисловості через сприяння галузям, які виготовляють продукцію, яка користується попитом.

Залежно від призначення підприємств, галузей та форм власності державне регулювання промислового виробництва здійснюються у вигляді прямого державного управління об´єктами і регулювання підприємницької діяльності у сфері виробництва промислової продукції.

Пряме управління промисловим виробництвом передбачає управління з боку галузевих міністерств об´єктами, які перебувають у сфері державного підприємництва (власності), управління монопольними виробництвами деяких видів промислової продукції, індикативне планування, контроль і розподіл державою промислової продукції, яка виробляється на підприємствах державного підпорядкування.

Вплив держави на розвиток товарного ринку реалізується через грошово-кредитну політику – зміну розмірів облікової ставки, норм обов´язкових резервів; податкові, кредитні, експортні пільги; створення спеціалізованих банківських установ.

Система державних замовлень (контрактів) задовольняє потреби держави у виробництві продукції виробничо-технічного призначення, товарах народного споживання, а також забезпечує державну підтримку найважливіших галузей народного господарства та виконання міждержавних угод.

До засобів державного регулювання підприємницької діяльності в промисловому виробництві належать: ліцензування деяких видів промислових робіт; комплекс антимонопольних заходів; залучення промислових підприємств до виконання державних та регіональних цільових комплексних програм; регулювання цін на деякі види промислової продукції; застосування системи податкових пільг; використання політики прискорення амортизації; державні стандарти якості промислової продукції та експертиза якості товарів, їх відповідність міжнародним стандартам; контроль за забезпеченням екологічності промислового виробництва. Важливим напрямом державного регулювання підприємництва у промисловості є розробка та реалізація програм державної підтримки підприємництва, особливо малого та середнього. Програма державної підтримки підприємництва в Україні передбачає запровадження пільгового оподаткування підприємств малого бізнесу, пільгового кредитування промислових підприємств пріоритетних напрямів тощо.

Вагоме місце в галузевій структурі України посідає сільськогосподарське виробництво. Агропромисловий комплекс України – це цілісна народногосподарська система взаємопов'язаних в своєму розвитку галузей, які забезпечують виробництво сільськогосподарської сировини та продовольства, їх заготівлю, зберігання, переробку і реалізацію населенню.

Сутність аграрної політики держави полягає:

• у проведенні земельної реформи;

• розвитку різних форм власності на землю і господарювання;

• ліквідації жорсткого адміністративно-державного управління у с/г;

• сприянні розвитку конкуренції;

• поступовому відмовленні від обов'язкового встановлення державних замовлень (державних контрактів) на виробництво і поставку сільськогосподарської продукції; розробці і здійсненні цільових програм розвитку виробничої і соціальної інфраструктури на селі при фінансовій підтримці держави.

Земельні відносини в Україні регулюються Земельним Кодексом України та іншими актами законодавства України.

Метою державного регулювання функціонування та розвитку агропромислового комплексу є забезпечення населення продуктами харчування, а також іншими товарами з сільськогосподарської сировини в поєднанні з вирішенням соціальних та економічних проблем АПК в умовах становлення ринкових відносин і багатоукладності економіки.

Держава в особі відповідних органів управління виконує такі функції з регулювання розвитку АПК:

• визначає пріоритетні напрями розвитку АПК та пріоритетні напрями спрямування інвестицій на його розвиток;

• регулює земельні відносини;

• здійснює заходи щодо стабілізації продовольчого постачання; здійснює підтримку пріоритетних галузей і сфер АПК через пряме бюджетне фінансування, механізм дотацій, цільове субсидіювання;

• сприяю здійсненню процесів роздержавлення, приватизації та роз­витку нових форм господарювання;

• встановлює механізм формування державних замовлень та контр­актів на поставку до державних ресурсів сільськогосподарської продукції та сировини;

• здійснює індикативне планування розвитку АПК; регулює ціни на деякі види продовольства; визначає рівень орієнтовних закупівельних стартових цін і механізмів їх індексації відповідно до інфляційних процесів.

12.2. Термінологічний словник

Державна промислова політика – це цілісна система заходів, інвестиційно-структурних перетворень, які здійснюються з допомогою певних механізмів, спрямованих на розв´язання стратегічних і тактичних завдань розвитку країни, – зростання промислового виробництва та окремих галузей, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних промислових товарів.

12.3. План практичного заняття

1. Державне регулювання промислового виробництва.

2. Державне регулювання розвитку агропромислового комплексу.

3. Державного регулювання транспорту.

4. Державне регулювання капітального будівництва.

5. Державне регулювання соціальної сфери.

12.4. Питання для самостійного вивчення

1. Пряме регулювання промислового виробництва.

2. Методика прогнозування потреб держави на продукцію промисловості.

3. Державні контракти на поставки промислової продукції для державних потреб.

4. Обґрунтування планів промислового виробництва.

5. Регулювання земельних відносин.

6. Методи впливу держави на недержавний сектор промислового виробництва.

12.5. Рекомендована література

1. с.331-354; 2. с.341-443; 3. с.343-403; 5. с.125-135; 8. с.59-65; 12. с. 363-393.