2. Ваґонний циганський табор.

Але незабаром і "головний отаман" з своїм урядом мусів тікати з Рівного, бо большевики, скористувавшись гризньою отаманів, почали займати покинуті пункти й підступати вже до "столиці" (початок мая).

І знов пішло "ваґонне" животіння, блукання по станціях, містечках, без притулку, без ладу, без війська, без теріторії й з ворогами з усіх боків. Бували моменти, коли під владою українського отамансько-"соціалістичного" Уряду було кільки верст залізниці, занятої урядовими ваґонами, в яких жило правительство, партії, урядовці й "військо". Щось подібне до циганського табору.

В цей час я на підставі оповідань "самовидців" так записав у своїх записках цей період отаманщини:

"Безладдя, дезорґанізація, розгубленість, деморалізація. Директорія живе в ваґонах, круг яких купи нечистот, сміття, бруду. Міністри сваряться, гризуться, скаржяться, арештовують одне одного. Війська нема, тільки самі штаби та отамани на чолі з "Головним Отаманом" - "балериною". Цей смішний і шкодливий для всього нашого руху чоловік не зважа ні на що й поки є хоч ступінь теріторії та два-три чоловіки, перед якими він може ґраціозно позувати, він почуває себе в акції. Прочитав я в завезеній ґазетці одну його телеґраму-"рескріпт", - і взяв мене й сміх, і огида. Тон телеґрами самодержавний, набундючений, зовсім гетьманський: "моє й усіх вірних синів України серце сповнилось радостю..."

Крім хаосу, безпорадности та безсудности й безконтрольности великих і малих сатрапів нема ніякого ні політичного, ні економичного, ні взагалі ніякого орґанізованого життя.

Та й нема де йому бути, бо вся ж Україна під совітською владою, під Директорією тільки два-три повіти вбогої Волині, по якій соваються оті нещасні купки козаків. А балерина кощунственно вихиляється перед тілом вимученої України, робить ручкою до нещасних, обідраних оборонців - недобитків, прибірає фельдмаршальські пози перед винищеними, перетомленими людьми й само-милується...

Дійсно, хочеться лютого, безжалісного, пекучого большевизму, щоб розшпурляти й випалити ці купки засмерділих людей, це сміття, тупе самовдоволення, самодурство, все те, що зветься отаманською владою...

Вони (деякі партії) тепер проповідують "трудові ради", ті ради, проти яких так уперто, тупо зі мною змагались увесь час. Пізно. Нікому тепер це непотрібно. Та й нема де їх заводити. Не в ваґонах же, цій єдиній теріторії "Верховної Влади".

3. Другий простий "національний герой" проти головного "національного героя".

Становище було вже майже безнадійне.

Але тут несподівано з'явилася підмога. З Румунії почав надходити ешалон за ешалоном "запорожський корпус", що під час повстання був одтиснений па румунську теріторію й інтернований там румунським Урядом. Після багатьох заходів українського посольствам Румунії удалося вирвати в румунів дозвіл на виїзд цього корпусу. Румуни, розуміється, обірали його до ниточки й без зброї, майже голих випускали з своїх "дружих" обіймів.

Але в Галичині, кудою вони вертались, "запорожців" так-сяк озброювали й вони переправлялись до свого Уряду. Уряд же, діставши цю підмогу, зібрав рештки старого війська й став пробиватись на Кам'янець-Подільський з метою заняти той куток і звідти розгортати свою теріторію. Це йому вдалося й місяця через півтора по виступі з Рівного в руках української влади була нова "столиця" Кам'янець (20 червня).

Але тут варто згадати ще про один замах на "переворот". Претендентом на владу виступив, розуміється, також отаман. Та й не аби який, а "майже головний національний герой", знаменитий Балбачан. Випроважений під почесним караулом головним отаманом у Галичину, цей злочинець знайшов собі теплий і сердечний притулок у галицького уряду, Державного Секретаріату. Реакційність Балбачана цілком відповідала напряму галицьких керуючих політиків і вони доручили цьому "герою" формувати військо з українців-наддніпрянців. Балбачан цим скористувався й почав вести відповідну до своїх поглядів і намірів аґітацію серед ешалонів "запорожського корпусу", що в цей час прибували з Румунії. Йому ретельно допомагала друга частина оскілковців-самостійників на чолі з П. Андрієвським, яка сховалась під покровом Державного Секретаріату в Галичині.

Але цікаве відношення отаманської влади до цього індівіда. С. Петлюра знаючи, що це за суб'єкт, знаючи, яку страшенну шкоду зробив цей "отаман" для української революції й державности, замісць того, щоб судити й покарати його, бере його знов до себе на службу й призначає його головою місії по переправці полонених.

Балбачан, розуміється, такою мізерною посадою не задовольнився, але для конспірації згодився приняти її.

Коли-ж, на його думку, настав слушний момент, він рішуче виступив з ширшими планами, а саме: захопити всю владу, арештувати "головного отамана" з його урядом, самого себе проголосити "найголовніщим" отаманом і утворити собі свій уряд усе з тих же самостійників і нещасних есефів, якими кожна українська влада латає свої "задні", невидні місця.

І от 9 червня цей "герой" учинив "переворот", се-б-то явився в штаб запорожського корпусу, що стояв тоді в Проскурові, й заявив начальнику того корпуса, що його, Балбачана, призначено Головним Отаманом за отамана корпуса. Коли начальник корпусу не повірив і став домагатись письменого посвідчення, Балбачан прогнав його (з ним був невеличкий виділ його прихильників). Начальник корпусу втік і доніс "Головному Отаманові" С. Петлюрі в Чорний Острів, де стояла "Верховна Влада", про "переворот".

Тоді вночи в Проскурів було вислано аґентів отаманської контррозвідки, які тихенько арештували Балбачана й привезли в Чорний Острів. Аж тоді його дали під суд і 24 червня розстріляли.

Розстріляли тоді, коли цей просто-"національний герой" зробив замах на владу головного "національного героя". Коли ж він робив замахи й злочинства супроти революції, коли зробив державну зраду, коли поров різками українських селян, тоді головний "національний герой" не тільки не розстрілював його, а дав йому в Київі, а, потім і в Галичині повну волю ходити й робити все, що тому злочинцеві хотілось.

 

------------------------------------------------------------------

[1] Склад його такий був: 1. Голова Ради Народніх Міністрів і Міністр Фінансів - Б. Мартос (укр. с-д.); 2) Заступник Голови Ради Народніх Міністрів і Міністр Юстиції - А. Лівицький (укр. с-д.); 3) Міністр Внутрішніх Справ - І. Мазепа (укр. с-д.); 4) Міністр Земельних Справ - М. Ковалевський (укр. с-р.); 5) В. о. Військового Міністра - Г. Сиротенко (укр. с-д.). Склад цього кабінету поповнився постепенно такими членами: 6) Міністр Закордонних Справ - В. Темницький (гал. укр. с-д.); 7) Міністр Народньої Освіти - А. Крушельницький (гал. радик.); 8) Міністр Шляхів - М. Шадлун (укр. с-д.); 9) Міністр Народнього Господарства - А. Шрамченко (укр. с-р.); 10) Міністр Праці - О. Безпалко (гал. укр. с-д.); 11) Керуючий Управлінням Преси й Інформацій та В. о. Державного Секретаря - І. Лизанівський (укр. с-р.); 12) Керуючий Міністерством Пошт і Телеґрафів - І. Паливода (укр, с-р.); 13) Керуючий Міністерством Народнього Здоровля - М. Білоус (укр. с-д.); 14) Керуючий Державним Контролем - В. Кабачків; 15) Керуючий Міністерством Культів - М. Мирович; 16) Керуючий Міністерством Єврейських Справ - П. Красний (євр. с-д. "Поалей Ціон").

З прибуттям пізніше до Отаманщини з того боку фронту Одрини й Черкаського переведені були в складі кабінету невеликі зміни: Д. Одрина (укр. с-р.) заняв посаду Міністра Народнього Здоровля, а Т. Черкаський (укр. с-р.) місце Міністра Народнього Господарства. З виходом з кабінету А. Крушельницького призначений був до виконування обов'язків Міністра Освіти М. Григоріїв (укр. с-р.).