6. Відповідні наслідки пятаковської "соціалістичности".

Наслідком усього цього почалося безглузде, дике, шкодливе як для російської так і для української революції обдирання України.

Ось як малює "Червоний Прапор" (28-ІІ-19) усю "хлібну" політику руських комуністів і відношення українських соціалістів до цих питань.

"Перше заперечення, яке нам виставляють зараз проти суверенности Української Соціалістичної Республіки, так це те, що радянська Росія зараз голодає, а ви тут "незалежність" свою лаштуєте, та всякі кордони муруєте. Це зовсім є зайве й контр-революційне.

Ні, ніяких кордонів не треба, а, значить, і ніяких рахунків і товарообмінів нема чого розводить. А все робиться просто. Є хліб на Вкраїні, значить треба його дати й російському голодаючому робітнику й дати стільки, скільки йому треба. А позаяк ця справа невідкладна, то й товарообміни розводити нема коли, а просто бери в кого можно, особливо в селянських буржуїв і вивозь.

І от з усіх інформацій, які надходять до нас з місць, видко, що на селах у деяких місцях зараз робиться щось неймовірне. Приходять купки озброєних людей, з мішками й беруть не тільки хліб, а все, що тільки можна взяти й вивозять.

Селяне, не розуміючи в чім річ, обурюються так цими одвідувачами, що в деяких селах, як передають самі ж селяне, вже й окопи приготовані самими селянами проти таких претендентів. Річ у тім, що береться хліб без усякого плану, самочинно й без грошей у більшости. Береться хліб і мішочниками, береться й урядовими аґентами, але береться все захватом, неорґанізовано й так впливає на селян, що навряд чи довго такі хлібні операції будуть можливі. Та й взагалі треба сказати, що насильством, примусовими мірами з нашого селянина багато не візьмеш.

Отже хліб то хліб, але як його взяти краще й більше, це вже залежить од тих способів, од тієї сістеми, по яким переводиться ця хлібна операція. І от, звичайно, всіми засобами дбаючи про негайну допомогу російській соціалістичній республіці хлібом і иншими продовольчими предметами, ми все ж таки в першу чергу мусимо звернути увагу на хибність тих методів, які для цього вживаються. Бо хоч робітниче-селянський радянський тимчасовий уряд України й є наче б то по заявам т. Затонського й Скрипника, суверенним, але в роботі біжучій цього й не видко. Бо в першу ж чергу уряд мусів і мусить зараз звернути увагу на налагодження правильного товарообміну з Росією й у першу чергу наділення Росії хлібом.

Але для цього необхідно зкласти умови, ці умови роз'яснити українському робочому селянському люду, щоб видно було, що це не грабіжництво, як деякі вороги радянської влади на Україні з'ясовують, а що це необхідна, неминуча, добровільна допомога одної незалежної й суверенної соціалістичної радянської республіки другій-такій же. Треба, щоб хліб і инші продукти, які необхідні в дану хвилю для радянської Росії, були дані добровільно українським революційним робітництвом міста й села, а це можливо тільки в тому разі, коли наше, особливо селянське робітництво бичитиме ясно, куди цей хліб іде, кому його дадуть, скільки його треба й що за цей хліб, чи за инший продукт вони, робітники й селяне Української Республіки, матимуть від робітників і селян Російської Республіки. А це можливе тільки тоді, коли Україна не на словах, а на ділі буде суверенною. Коли самі робітники України будуть господарями в своїй соціалістичній республіці, а не сторонні претенденти.

Отже питання суверенности, а в зв'язку з ним і ясність умов товарообміну між соціалістичними Республіками є головною передумовою в справі наділення хлібом і иншими продуктами Росії.

Нам зараз же закинуть: а, так ви за таможні, кордони хочете будувати між республіками в той час, коли це треба зробити негайно, бо инакше там вимре людність, вимруть найкращі революціонери й соціалісти. На це ми мусимо відповісти, що від того, що буде учот і реґістрація вивозу, ще не значить, що будуть таможні, яким немає місця в соціалістичній республіці, а що до кордонів, то звичайно, коли ми маємо діло з суверенним правительством, то зрозуміло, що й держава, значить, суверенна, а коли це є, то, звичайно, мусять бути й кордони в державі. Далі нам кажуть: ви, значить, стоїте за те, щоб вам за хліб, та зараз і матерія була з Росії, чи инші товари, й взагалі ви за кожну зернину чи паляницю хочете зараз же в такій кількости й одержати якийсь товар з Москви, а це не тільки буржуазна формальність, а навіть і контр-революція, бо цим ви проволікаєте час і морите голодом людей Росії й губите всю пролетарську справу.

На це наша відповідь така, що мати правильний товарообмін і учот вивозу це не значить, що треба зараз же й одержувати за кожну паляницю чи зернину.

Ні, це значить, що можна негайно вивезти 50 міліонів пудів хліба й знати, що його вивезено й здано робітникам Росії, а за це не тепер, так згодом, а робітники Української Республіки одержуть і ліс, і мануфактуру й усе, що тільки зможе дати робітник Росії. Коли ж він ні тепер, ні згодом не зможе повернути продуктами за все, що взяв, то значить немає й не може бути правильного соціалістичного товарообміну.

Тоді може йти питання про одноразову чи постійну допомогу робітників одної соціалістичної держави другій. Так це теж треба ставити ясно й отверто. Допомога, так допомога, й коли вона необхідна, то наш селянський український робітник мусить її дати, але знов таки тільки орґанізованим порядком і учотом, а не самочинними реквізіціями й мішечними операціями. Отже чим швидче й чим ясніше буде поставлена політика Уряду України, як незалежної соціалістичної республіки, чим швидче буде проведено політику правильного товарообміну, тим швидче й успішніше піде справа з наділенням хлібом і всім необхідним робітників російської соціалістичної республіки".

Розуміється, "суверенна" пятаковщина не хотіла (та з природи своєї й не могла) прислухатись до голосу українських соціалістів.

Мало того, економична політика цих шкодливих людей дійшла до того, що не тільки в селян почало одбіратися їхнє майно, але й у промислових робітників. Все ніби рятуючи революцію, пятаковщина стала вивозити в Росію машини з фабрик, засоби транспорту, вугіль, сирівець і готові вироби індустрії.

Як ні ставилось прихильно робітництво до совітської влади, як ні хотіло помогти своїм братам у Росії, але й воно не могло байдуже дивитись на те, що його так безцеремонно, так самодержавно, без його згоди й без усякої компенсації обдиралось, кидалося в злидні й безробіття.

І от знов можна запитати:

Чи був наклеп Директорії, коли вона, знаючи пятаковщину, боялася, що й трудове селянство й частину робітництва буде одіпхнуто, що ніякої диктатури пролетаріату й селянства не буде, а буде собі проста військова окупація України для викачування продуктів з неї й перетворення її в колонію?

Дійсно, вся політика "українського" Совітського Уряду тільки до того й зводилась. І справедливо писав той самий орґан укр. незалежників "Червоний Прапор":

"З Курську присилаються до Київа війська для несення охорони тут. Відтіля ж присилають наказ про одіслання до Курську залізничого рухомого складу.

У Москві ж пишуть про те, що з України має попливти до Москви й харч і сирівець.

Звичайно, ми розуміємо трудне становище Московщини й допомогти їй необхідно.

Але ж коли вся українська революція є лише продовольчою справою для Москви, то для чого тоді говорити про комунізм, робітниче-селянську Україну і т. д.

Необхідна ясна відповідь уряду, чи щиро він хоче будувати соціалістичну Україну, чи він розглядає її лише, як російську колонію".

Але відповідь пятаковщини була вже в самій її політиці.

І як неминучий наслідок її почало все більше й більше розвиватися невдоволення як селянства, так навіть і робітництва. Українські соціалістичні партії, особливо ж незалежники, почали ставати в усе гострійшу та гострійшу опозіцію до Уряду. Уряд на це почав одповідати репресіями, а на невдоволення селян карними експедіціями. Селянство в відповідь узялось за зброю. Почав розгоратися вогонь повстанського руху, керовниками й переважно ініціаторами якого були національно свідомі елементи.

На це пятаковщина відповіла ще дужчими репресіями й терором "чрезвичайок". Істнування українських соціалістичних партій стало неможливим. (Крім лівих укр. есерів "боротьбистів", які трималися більш угодової політики).

Так, наприклад, українські незалежники мусіли тікати в підполля, а частина кинулась у повстання, щоб з зброєю в руках боротися проти пятаковщини.

Характерним документом ідейного повстанського руху може служити "Ультиматум" укр. незалежника Юрія Мазуренка, "отамана Головного Штабу повстанських військ України".

Цей документ починався так:

Ультіматум Голові, так званого, Українського Робітниче-Селянського Уряду Раковському.

1919 р. Червня 25 дня м. Сквира.

Від імени повставшого українського працюючого народу заявляю вам, що робітники й селяне України повстали проти вас, як влади російських завойовників, котра, прикрившись святими для нас гаслами:

1) Влади рад Робітників і Селян.

2) Самовизначення народів, аж до відокремлення.

3) Боротьби проти імперіалістів-завойовників і грабителів працюючих мас, - псує не тільки всі святі гасла й руйнує дійсну владу робітників і незаможних селян сусідньої держави, а ще й використовує їх у метах далеких від усякого соціалістичного устрою.

А далі йшов цілий ряд пунктів обвинувачення Уряду Раковського в усьому тому, що предбачала Директорія й чим одзначалася вся політика пятаковців на Україні. Вкінці повстанцями пропонувалось Правительству Раковського перестати іменуватись Урядом Укр. Сов. Республіки, передати владу Повстанським Революційним Комітетам, вивести всі свої війська з України і т. п.

Але на це пятаковщина знов одповіла ще дужчим терором і війною. І ця внутрішня, братоубийча війна ще більш руйнувала край, підривала саму ідею революції й комунізму, скріпляла контрреволюційні сили й знесилювала ще більше саму Росію, бо тепер влада пятаковщини, вигнана з сел, тримаючись тільки по лініях залізниць та в більших містах, не могла вже майже нічого добути з України для голодаючої Росії.

Повстання, як неестетично признався член Уряду Раковського Д. Мануїльський, роз'їло пятаковщину, "як сіфіліс".

А найкраще скористувалась цим контрреволюція в особі Денікіна. Цьому ґенералові не трудно було "роз'їдену сіфілісом" повстання пятаковщину подужати. І він подужав і її, й тих, кого вона сама роз'їдала та нищила.

Історія знову, ще раз давала свою жорстоку, сувору лекцію.

 

------------------------------------------------------------------

[1] На жаль, я не маю більш докладних матеріалів про роботи цього з'їзду й про детальний хід того засідання, де виносилась така убийча для пятаковського націоналізму постанова).

[2] От характерний виривок з одної промови (делеґата Ломова): "Насамперед звернімося до аналізу наших хлібо-торгових відносин з Україною, як певного хлібного центру. Ви побачите, товариші, що Україна являлася тим резервуаром, з якого Великоросія черпала свої хлібні запаси. Ви побачите, що якраз тут у нас скупчувалась найголовніща частина лишків, які ми в той же час викидали на ринки західної Европи, чим підтримували й одержували необхідні машини, яких нам головним чином бракувало. От коли ви візьмете, наприклад, райони, - три райони, - що одпадають від нас, - це райони задніпровський, південно-степовий і дніпровсько-донський, ви побачите, що по трьох районах, що відпадають, ми мали біля 55% врожаю пшениці, біля 28% жита, біля 20% вівса, й біля 26% ячміню, себ-то ви бачите, що на ці райони припадає дуже значна частина тих наших запасів хліба, які мала до розпорядження Росія щорічно. Крім того ви побачите, що саме на цю область припадали найважніщі, найвигідніщі в економичному сенсі для Росії хліба, а саме пшениця й ячмінь. Ці хліба, крім того, суть експортні хліба, себ-то такі, які переважно вивозились Росією. Експорт ячміню головним чином ішов якраз з цього району.

"Як що ви товариші звернете вашу увагу не тільки на хліб, як що ви згадаєте, крім того, про потерю наших буряково-цукрових плантацій на півдні, які давали приближно 92% валового виробу цукру й потім, коли ви подивитесь на наші потері в области металургії, в области здобичи вугіля й т. п., для вас стане виразною вся картина, бо на Донецький басейн припадало по цифрах, які я беру, звичайно, до війни, - я беру 1912 рік, як найбільш нормальний, - припадало коло 77% здобичи всього кам'яного вугля. На Домбровський басейн, який також одпадає од нас, до 22%, усього, таким чином, майже 90% здобичи кам'яного вугля. Коли ви візьмете до того виплавку чугуну, вироб півпродукту й готового продукту, то ви побачите що на південь Росії в 1912 році припадало біля 67% всієї виплавки чугуну, біля 55% виробу пів-продукту й біля 56% виробу готового продукту.

"Таким чином ці цифри дають певне право зробити той висновок, що ми звідти одержували найголовніщі запаси сирівцю. Великоросія годувалась не тільки хлібом півдня, вона в буквальному значінню годувалась також південним наливом, годувалась також чугуном, що здобувався таксамо на півдні".

[3] "Труды Всероссійскаго Съезда Советовъ Народнаго Хозяйства". Стор. 25-26).