§6. Сикхізм

Сикхізм був заснований Канаком, сином дрібного торговця із касти Кхатріїв. Він народився в селі Тальванді в Пенджабі, що був тоді частиною імперії Великих Моголів. Нанак розробив усі основні положення сикхізму і на тривалий час визначив характер общини. Релігійно-філософська система сикхізму протягом п'яти з половиною віків свого існування була не раз змінена, але основні її догмати залишалися майже без зміни, так само як і в першій половині XVI ст., коли Нанак почав проповідувати своє вчення. Засновник сикхізму багато зробив для пропаганди своєї релігії: якщо повідомлення сикхістських авторів про його мандрівки в Мекку, Медину, Багдад не вважаються достовірними, то він немало ходив до Пенджабу, де знайшов послідовників із числа індусів і мусульман. Нанак був першим гуру секти: його наступники носили цей титул до кінця XVII ст., коли десятий ватажок сикхів Говінд радикально змінив характер общини і усунув посаду гуру. Вісім гуру, які йшли за Нанаком, розвивали його ідеї: вони не внесли в сикхізм кардинальних змін — тільки Говінду судилося наповнити ідеологію общини новим змістом і надати їй нового характеру, хоча основні догмати релігії Нанака і при ньому залишилися непохитними. У гімнах, поемах, молитвах Нанака, які увійшли в "Грантх Сахиб", цю "біблію" сикхів, його погляди викладені в систематичній формі.

Центральне місце у філософії сикхізму посідає поняття Бога. Для доказу існування Бога ні Нанак, ні інші гуру не вдавалися до витонченої системи аргументації, як це робили ідеологи християнства в Європі або філософи індійських шкіл. Бог для віроу-чителів сикхізму був очевидною реальністю, і ані їхня епоха, ані їхня аудиторія не вимагали доказів його існування. Нанаку не було потреби доводити існування того, що його слухачі вважали безсумнівним: коли йшлося про теологічні питання, він найчастіше приділяв увагу проповіді єдності Бога, що давало привід багатьом дослідникам вважати однією з важливих відмінних особливостей сикхізму його монотеїзм. "Суди про одного бога, про Нанак, звідки бути іншому?" — постійно повторює гуру. Джерела сикхістського єдинобожжя насамперед слід шукати в монотеїстичних традиціях самого індуїзму: релігія Нанак, яка вийшла з індуїзму, зобов'язана йому багатьма своїми доктринами. Важливим фактором, котрий вплинув на формування як моно-їстичних поглядів засновника сикхізму, так і багатьох інших ідей, що їх він проводив, було вчення таких середньовічних індійських мислителів як Рамануджа (XI ст.), Нимбарка (XII ст.), Мадхва (ХНІ ст.), Чантанья (XV ст.).

Іслам (араб. الإسلام, буквально означає підкорення, покірність) — одне з декількох світових (нарівні з християнством, буддизмом) віровчень, які сповідують віру у єдиного Бога. Прихильники ісламу нині живуть у всьому глобальному суспільстві, на всіх континентах і в більшості локальних суспільств країн світу.

Символ Віри (шахада) в ісламі звучить як "Немає бога крім Бога і Мухаммад - пророк його" або на староруській (мові, якою користувались білоруські татари - перші мусульмани на старій Русі - "«Нямаш іншага, толькі адзіни Пан Бог, і Мухаммад – Пасол Божи»")

Іслам також називають мусульманством, магометанством, а людей, що її сповідують — мусульманами, магометанами. В українській мові також збереглися такі нині маловживані форми як басурманин— запозичена через тюркські мови, агарянин та ізмаїлтянин - тобто людина з племені нащадків Агаріі її спільного з Авраамом сина Ізмаїла.

Мусульмани складають переважну більшість населення багатьох країн Азії й Африки. Ісламське віровчення відіграє помітну роль у сучасному політичному житті глобального суспільства.

На руських землях, зокрема в Україні про ісламське віровчення стало відомо практично після його появи, оскільки з тих часів збереглися згадки про арабських купців з Арабського халіфату, які відвідували Русь. Іслам також мав значний вплив у Волзькій Булгарії — сусідові Русі. Значення ісламу підтверджується також тим, що серед віровчень, серед яких Володимир Великий обирав офіційне державне віровчення для своєї держави нарівні з грецькими і латинськими християнськими віровченнями знаходимо також іудаїзм й іслам — тобто основні чотири напрямки єдинобожжя у тогочасному світі.

У XIV ст. на Русі, яка тоді входила до Великого Князівства Руського і Литовського при князівських замках виникають спільноти служилих русько- і тюркомовних людей, які сповідували іслам і яких, незважаючи на їхнє походження, об'єднували під назвами «татари» або «козаки». У їхньому середовищі здобули значне поширення кітаби — книги релігійного змісту, написані староруською мовою, але за допомогою арабської абетки. В 1350 році Литовський князь запросив «татар» (в ті часи так часто називали всіх мусульман, не лише тюркомовних) приєднатися до його війська. Кількість татар була настільки великою, що в 1591 році їхня кількість становила близько 100 000 і вони мали близько 400 мечетей у Західній Україні, Польщі і Білорусі.

Всі ці факти дають підстави розглядати Русь, а пізніше Україну як важливий центр розвитку і поширення єдинобожжя у Європі і світі, оскільки всі основні його напрямки — християнство, іудаїзм, а також іслам мають в Україні давні традиції і коріння.

Іслам — це монотеістична Авраамічна релігія походить від вчення Мухаммаду, арабського релігійного і політичного діяча 7-го століття. Термін Іслам має на увазі «підпорядкування», або повну віддачу себе Богу (Арабська: الله, Allāh).^[1]Прихильники ісламу відомі, як мусульмани, маючи на увазі «той хто представляє Бога».^[2][3] Зараз кількість мусульман між 1,1 мільярдами і 1,8 мільярдами, роблячи іслам, другою світовою релігією після християнства.^[4]

Мусульмани вважають, що Бог зробив одкровення в Корані Мухаммаду, Бог навернув пророка, і беруть до уваги Коран і сунна (слова і справи Мухаммада) як фундаментальні джерела ісламу.^[5]Вони не розцінюють Мухаммеда як засновника нової релігії, але як реставратор оригінальної монотеїстичної віриАвраама, Мойсея, Ісуса, і інших пророків. Мусульманська традиція вважає, що юдеї і християни спотворили одкровення, Бог надав цим пророкам змінений текст, вводячи різновид брехні.^[6]

Іслам включає багато релігійних фундацій. Загалом потрібно, щоб прихильники виконували П'ять фундацій ісламу, які є п'ятьма обов'язками, які об'єднують мусульман в суспільстві.^[7] На додаток до П'яти фундацій, ісламський закон розвинув традицію управлінь, які торкаються фактично всіх аспектів життя і суспільства. Ця традиція містить у собі все від практичних питань від регламентації їжі, шлюбних зносин й банківської справи до джихаду.^[8]

Майже всі мусульмани належать до однієї з двох головних течій, Сунізму і Шиїзму. Єресь розвивалася наприкінці 7-го сторіччя, через розбіжності в керівництві ісламського суспільства в релігійних і політичних питаннях.

Сьогодні в світі приблизно 85% сунітів і 15% — шиїтів. Іслам — домінуюча релігія на Близькому Сході, також як і в деяких місцевостях в Африці і Азії. Велика ісламська громада є в Китаї, на Балканському півострові у Східній Європі і Росії. Є також великі ісламські громади серед іммігрантів в інших частинах світу, як наприклад у Західній Європі. Близько 20% мусульман живуть у країнах арабського світу.^[9]

Основні положення віровчення ісламу сформульовані в декількох тезах, так званих “7 акидах ісламу”:

1.Віра в єдиного Бога Аллаха – Аллах єдиний Бог, творець і верховний суддя всього сущого, йому покірні всі явища природи, люди, ангели, демони.

2.Віра в ангелів. Ангели й демони – безтілесні істоти, які виконують волю Аллаха. До них відносяться носії доброго начала: Джебраїл, Мікаіл, Асрафіл, Азріл; ангели смерті – Накір та Мункаф; вартовий раю - Ридвана; вартовий пекла – Малік; а також втілення зла Ібліс, якого прокляв Аллах.

3.Віра в пророків. У Корані згадуються деякі біблейські пророки: Ібрахім (Авраам), Муса (Мойсей), Нух (Ной), Іса (Ісус), але головне значення надається пророку Мухамеду.

4.Віра в абсолютний авторитет, істинність Корану.

5.Віра в майбутній кінець світу. На Страшному суді сам Аллах буде допитувати кожного з живих і мертвих й визначати його долю (рай або пекло), при цьому  заступництво Мухамеда може пом¢якшити долю грішників.

 6.Віра у воскресіння мертвих.

 7.Віра в божественне попереднє визначення. Все суще підпорядковане волі  Аллаха, яка нічим не обмежена й не може бути збагнута людським розумом.

Мусульманин повинен також вірити в інші положення (догмати): безсмертя душі, посмертне воздаяння у формі раю або пекла, описання яких являє собою досить яскраві картини, тощо.

Етика ісламу досить елементарна. Вимагається бути справедливим, за добро платити добром, а за зло – злом, бути щедрим, допомагати бідним.

Головні культові вимоги ісламу сформульовані у вигляді так званих п¢яти “стовпів віри” :

1.  Перша культова вимога – вимова вголос основного положення символу віри – “Немає Бога окрім Аллаха і Мухамед пророк його”.

2.  Друга культова вимога – щоденна п¢ятикратна молитва (намаз).

3.  Третя культова вимога – дотримання посту (ураза) в місяць рамазан.

4.  Четверта культова вимога - обов¢язковий податок (закят) на користь бідних та духовенства. Окрім цього існує добровільне пожертвування у вигляді 1/40 частини річного доходу.

5.  П¢ята культова вимога  - паломництво в Мекку (хадж).

Історія християнства — християнство є найзначнішою світовою релігією нашого часу, в якій розрізняють три головні напрями: православ'я,католицизм та протестантизм, а також численні дрібніші різновиди. Головним об'єктом шанування християн є Ісус Христос, якого більшість християнських релігій вважає водночас і Богом, і людиною, а дехто — тільки Богом або тільки божественним посланцем. Усі християни вірять (чи лише міркують), шо праведних після смерті чекає винагорода у вигляді вічного блаженства в раю, а грішників — покарання (яке вони уявляють собі по-різному).

Християнство виникло в другій половині І ст. в одному зі східних районів Римської імперії — Палестині. Головною соціальною причиною виникнення християнства було безсилля пригноблених у боротьбі з гнобителями. Християнство виникло як відгалуження іудаїзму, у якого воно успадкувало, насамперед, визнання Старого завіту — найдавнішої частини Біблії. Великий вплив на християнство (почин. з II-III ст. н.е.) мали ідеї Філона та Сенеки. Александрійський філософ Філон висунув ідеї про природжену гріховність людини, про необхідність урятування душі за допомогою аскетизму та страждання. Ним було розроблене вчення про Логос, яке розвиває погляди іудейської релігії на месію. Філон учив, що месія має ім'я Логос (у перекладі із грецької — слово), що месія сам є Богом. Слідом за Філоном християни дали ім'я й своєму месії й також визнали його Богом. Прийняли вони й ідеї Філона про природжену гріховність людей, аскетизм та страждання як шлях урятування душі. У римлянина Сенеки християнство запозичило етичні ідеї про рівність людей перед Богом, урятування душі як мету життя, презирство до земного життя, про любов до ворогів, покірність долі. Кумраніти^[1] по-своєму розвивали вчення про месію. Зокрема, вони вважали, що месія за своєю природою є людиною, що його перше пришестя, під час якого він постраждав за людей, уже відбулося й що тепер треба чекати другого пришестя, з яким пов'язаний кінець світу. Ці ідеї були підхоплені християнськими проповідниками.

у християнстві сьогодні існують три основні течії : православ´я, католицизм, протестантизм (протестанство).

Католицизм (вселенський, всесвітній) – найкрупніша течія в християнстві.

Утворившись в результаті розколу з православ´ям, католицизм бере за основу віровчення й культу не тільки Святе письмо, але й Священний переказ, який утворюють постанови 21 собору, а також офіційні документи (послання) голови католицької церкви – Римського папи. У католицькій обрядності також є відмінності від православ´я. Але головна відмінність католицизму полягає в організації - католицької церкви, яка є строго централізованою структурою й має єдиного главу - Папу Римського.

Основні відмінності католицизму :

1.   Специфічне розуміння Символу віри в еманації (виходженні) Святого духу не тільки від Бога-отця, але й від Бога-сина (так зване “феліокве”);

2.    Широке почитання Богородиці й догмат про її тілесне вознесіння;

3.    Догмат про чистилище;

4.   “Целібат” - заборона брати шлюб для духовенства;

5.    Надання свідоцтв про відпущення гріхів (індульгенція);

6.    Укріплення авторитету папи, який вважається намісником Христа на Землі;

7.    Визнання непогрішимості Папи Римського;

Можна також зупинитись на інших особливостях, згадати, як проходять богослужіння в католицьких храмах і чим вони відрізняються від православних служб, звернути увагу на відмінності в символіці, святах, обрядах тощо.

Католицизм розповсюджений переважно в Західній Європі, Північній і Південній Америці та інших регіонах планети.

Протестантизм (від “протест”) - третя основна течія в християнстві, виникала в 16 ст. на хвилі широкого невдоволення діяльністю римсько-католицької церкви, Папи Римського, католицьких священнослужителів Західної Європи. Виникнення протестантизму пов¢язане  з розвитком суспільно-політичного, соціокультурного й релігійного руху 16-17 ст. антифеодального, який, по суті отримав назву Реформація й проходив під гаслами виправлення католицького віровчення, культу й організації в дусі первісних християнських ідеалів.

Лідерами Реформації були Мартін Лютер (1483-1546), Ж. Кальвін (1509-1564), І. Цвінглі (1484-1531).

Протестантизм складається з різноманітних течій та напрямків і не є  єдиним віровченням, немає також єдиних вимог до культу.

Але слід зазначити, що в цілому протестанти керуються тільки Святим Письмом (Біблія), Святий Переказ відкидається, як правило, хоча в деяких протестантських церквах є своя специфіка з цього питання.

Загальні відмінні риси протестантизму:

1)  заперечення влади Папи й культу святих;

2)  заперечення Святого переказу як джерела віри;

3)  принцип спасіння вірою ( тільки завдяки особистій вірі можливе спасіння);

4)  принцип загального священства, заперечення особливого статусу духовенства;

5)  скасування монашества;

6)  упрощення й здешевлення культу;

7)  національний характер церкви ( незалежність від Риму, національна мова).

 У протестантизмі треба розрізняти ранні напрямки, які виникли ще в 16-18 ст. й утворюють англіканську, лютеранську, кальвіністську та інші церкви й секти, а також пізні протестантські течії, що виникають в 19-20 ст., – баптизм, адвентизм, ієговізм, тощо.

Протестантизм в основному поширений в Західній Європі, Північній Америці, хоча реалізує широку активну прозелетиську діяльність.

26