Іудейські обряди і свята

Іудейські обряди і свята. Серед обрядів найбільше значення має обряд обрізання. Згідно з біблейськими легендами Бог подарував єврейському патріарху Аврааму землю ханаанську, а вдячні євреї повинні за це в усьому йому підкорятися і на знак союзу з ним у всіх хлопчиків на восьмий день після народження відбувається обряд обрізання. Талмуд вважає, що це повинно служити відокремленню євреїв від інших народів, бути символом належності до богообраного народу. Але відомо, що цей обряд розповсюджений і серед арабів, турків, персів, негрів та багатьох інших народів, які не претендують на богообраність. Цей обряд є пережитком тотемічних вірувань, релігійних церемоній, пов'язаних з переходом від однієї вікової групи до іншої.

Інші обряди також мають на меті підкреслити відокремлення євреїв від неєвреїв. Так, на житлі віруючого єврея прибивається коробочка з молитвами на пергаменті, щоб до будинку не проникла нечиста сила (медуза — кусок пергаменту, на якому написані вірші з Тори). Такі ж амулети (філактерїї) прикріплюються на лоб і на ліву руку під час молитви.

Не останнє місце в іудаїзмі має ритуальне обмивання. Рабини приписують віруючим напередодні суботи та інших релігійних свят здійснювати обмивання рук в мікві — спеціальному басейні з дощовою або ключовою водою — перед кожною молитвою.

Засновником хасидизму вважається Ізраїль бен Емзер (1700 — 1760), якого пізніше назвали Бешт (від перших літер єврейських слів: Баап Шем Тов — "чудотворець", "володар доброго імені"). Бешт родом з Прикарпаття. Тривале перебування в цій місцевості дало йому можливість вивчити лікарські властивості деяких трав, запозичити навички сільських знахарів, тому Бешт і зазнав слави "чудотворця".

Бог, на думку Бешта, — істота абсолютна, незмінна, вічна, що існує поза простором і часом, він один, єдиний, як вище джерело всього, присутній всюди й утримує все. Бог в ідеології хасидизму наділяється Й іншими позитивними якостями.

Хасидизм відійшов від традиційного біблійного розуміння бога. Уявлення про надприродну істоту ідеологи нової секти зробили туманним і розпливчастим, надали його характеру натуралістичного пантеїзму, який не природу розчиняє в богові, а навпаки, бога зводить до природи, розчиняє бога в ній, ототожнює з її законами. Хасидизм зводить до суб'єктивно внутрішнього, духовного стану віруючого і зміст таких містичних понять, як "рай", "пекло", "спасіння". Рай ототожнюється з "радістю спілкування із Всевишнім", "спасіння" — з вірою в бога і т. інш.

За вченням хасидизму, містичну роль відіграє виконання релігійних обрядів, особливого значення надається молитві. Важливий не тільки зміст її, скільки почуття і натхнення, викликані цим. Тому під час молитви і читання "святого письма" треба бути в "захопленому" настрої, "злитися воєдино з предметом вивчення, зі священними знаками, літерами і підноситися ними до джерела розуму та пізнання". Хасиди вірять, що молитва допомагає людині впливати на бога і через нього — на весь світ.

Однією з характерних особливостей хасидського вчення є пророкування. Хасиди вірять, що в стані штучного самозбудження можна досягти ясновидіння, чудодійства і пророкування. В стані екстатичного захоплення хасиди ніби чують "бат-ном" — небесний голос. Роль пророків серед них виконують цадики — "посередники" між богом і людьми, які весь час "розмовляють" із Всевишнім. В основі хасидського вчення і культу, подібно до інших містично - авторитарних сект, лежить обожнення цадиків. Особливо возвеличив цадиків Бер Межирицький, який твердив, що цадик об'єднує небо і землю і є основою світу. Діяльність цадика начебто уподібнюється творчості бога, бог з нічого створив матеріальний світ, цадик здобував з грубих матеріальних тіл "божі іскри". Цадики поширювали про себе всілякі легенди, запевняли віруючих, буцімто за їх порадами бог керує світом, закликали до послуху і покори. Особливо наголошували вони на словах Біблії: "І хай не з'являються перед лице моє з порожніми руками" (Ісход, 23, 15). Вони активно сприяли запровадженню католицького звичаю спокутування гріхів за допомогою щедрих приношень духівництву.

§3. Індуїзм

Індуїзм — одна з найпоширеніших національних релігій світу, її сповідують біля 478 млн. чоловік. В Індії індуїсти становлять 84 % населення, Непалі — 89 %, Бангладеш — 18 %, Республіці Шрі-Ланка — 19 %. Значні групи індуїстів є також серед вихідців з Індії та інших країн, які проживають у Бірмі, Малайзії, Сінгапурі, Гайані, Маврикії, на Фіджі.

Індуїзм як давньоіндійська релігія виник на основі давнього брахманізму. Найповнішим визначенням поняття "індуїзм" можна вважати індійський спосіб життя, включаючи всю суму життєвих принципів і норм; соціальних і етичних цінностей, вірувань і уявлень, обрядів і культів, міфів і легенд, буднів і свят тощо. Основи індуїзму походять від вед і пов'язаних з ними легенд та текстів. Чому саме індуїзм, а не інша з існуючих в Індії релігій сприймається народом? Головним напрямком еволюції у процесі становлення індуїзму була зрозуміла масам релігійна доктрина, яка виникла в ході переробки, примітивізації і вульгаризації давніх філософських теорій. Народний індуїзм сприйняв і зберіг давнє уявлення про карму з її етичною основою, про святості вед та ін., але у дуже спрощеному вигляді.

Більшість ведичних богів відійшли у минуле, лише незначна частина їх, та й то завдяки згадуванню в міфах і легендах, збереглися у народній пам'яті. Тому не дивно, що у спрощеному і переробленому індуїзмі на перший план вийшли нові божества, точніше нові іпостасі тих самих, давно відомих богів, які набули нового життя в релігійній системі індуїзму. Ці боги були ближчими і зрозумілішими людям.

По-перше, кривава ведична жертва була витіснена богослужінням без жертв (хоч у заповіді "убивство заради бога — це не вбивство" остаточно не знята й досі).

По-друге, разом з буддизмом Махаяни на початку нашої ери в Індії була поширена практика виготовлення ідолів-зображень у храмах на їх честь.

По-третє, головні індуїстські боги вже мали прибічників, тих, хто вважав за потрібне шанувати свого обранця і спілкуватися переважно з ним. Особиста відданість богу стала важливою рисою прихильників індуїзму.

Найважливішими з численних богів індуїзму вважають трьох (трімурті) — Брахму, Шіву і Вішну. Ці троє в системі індуїзму поділили між собою основні, властиві верховному богові функції, - творчу, руйнівну й охоронну, хоча ці функції часто збігаються. Кожен з цієї трійки має своє обличчя, характер, свою сферу впливу.

Першим із трьох вважають Брахму, його основна функція — творення. Він створив світ, у всьому його багатоманітті живого і минулого, тобто протилежне тому, до чого прагнули індійські релігії (досягнення мокші, нірвани, розчинення у вічному і єдиному). Брахма, як обов'язковий і перший член трімурті, був необхідний — без нього нічого не відбувалося б, але заслуги його перед світом живого, перед людиною, перед індійцем вважалися незначними, а інших функцій і гідностей у цього бога не було. Брахмі були присвячені поодинокі храми, а у повсякденних обрядах і ритуалах про нього, як правило, не згадують.

Більшість індуїстів поділилася на шіваїтів і вішнуїтів, які віддавали перевагу відповідно Шіві або Вішну. Шіва — дуже суперечливий. Головною його функцією вважають руйнівну (бог смерті, розорення, зміни), що частково пов'язане з тим, що Шіва — покровитель аскетів, які прагнуть такого розорення й змін, що веде начебто до злиття з Вічністю й Абсолютом.

Проте, практично, в культі Шіви на перший план вийшов творчий момент: культ життєвої сили і чоловічого начала став основним в шіваїзмі. Культ лінгама — культ чоловічого животворного начала — найпопулярніший. Бичок Нанді — атрибут Шіви — символізує силу й животворні потенції Шіви. До Шіви, що символізує його лінгаму, звертаються спраглі потомства, у Його храм сходяться бездітні жінки, які чекають від його сили реального сприяння.

Шіву вважають також загрозою для демонів, у битвах з якими він не раз виявляв героїзм. Шакті — духовна енергія Шіви; саме в ній вся сила і могутність гігантських потенцій Шіви. Вона проявляється лише за певних обставин. Ця енергія накопичується у ньому в періоди Його аскетичних споглядань. Енергія Шакті в Шіві тісно сплетена з його чоловічою животворною силою. Культ жінок Шіви — переміщення Шакті на жіноче начало. У цьому культі започатковується і значно поширюється ідея, згідно з якою енергетична сила Шакті реалізується у момент злиття чоловічого і жіночого начал, що відіграло свою роль у розквіті в індуїзмі культу ками.

Культ ками, мистецтва любові, тісно пов'язаний з культом Шіви, Шакті і Вішну. Якщо культ Шіви в Індії завжди був тісно пов'язаний з Шакті і камою, то культ третього члена трімурті — Вішну — мав інший характер. Вішну — м'який, несуперечливий, його основна функція — збереження. Він простий, близький людям, особливо схильний до емоційного сприйняття божества — саме такі переважають серед вішнуїтів. На численних зображеннях чотирикутний Вішну звичайно сидить на тисячоголовому драконі, що пливе, або на троні у вигляді білого лотоса.

Богиня Лакшмі — жінка бога Вішну — завжди поруч з чоловіком, вона ніжно любить його. У Вішну багато перетворень — аватар, хоча основних десять: в перших чотирьох він виступає у вигляді тварини (риби, черепахи, вепра, людини-лева); п'яте обличчя — курлика-велетень. Решта — п'ять відомих аватар Вішну: Парашурама, Рама, Крішна, Будда і Месія-Калка, на прихід якого ще чекають найулюбленіші в Індії аватари Вішну — Рама і Крішна.

Рама — герой давньоіндійського епосу Рамаяна. Рамаяна — улюблена поема індійців. У селах брахмани речитативом переказують її. Рама — благородна людина, воїн, мудрий монарх і люблячий чоловік. Його дружина Сіта — уособлення жіночої вірності, любові й благородства, еталон жіночності. Загибель її символічна: чистота жінки є настільки святою, що тільки смерть змиває підозри. І хоча загибель Сіти руйнує щастя Рами, Рамаяна ніким в Індії не сприймається як трагедія. Рамаяна найкраще відображає національний дух індійців, їхній спосіб життя, їхні думи, етичні й культурні цінності. Тому й не дивно, що Рама обожнюється народом.

Другою відомою і шанованою аватарою Вішну вважають Крішну. Будучи колісничим і радником головного героя — воїна Арджуни, він розкриває йому вище значення небесного і етичного закону, і це тлумачення Крішни увійшло у вигляді розділу до складу Махабхарати. Пізніше Крішна трансформувався із мудреця-філософа у веселого й задоволеного легковажного бога-пастушка, і саме таким став відомий і шанований у всій Індії.

Жерцями індуїзму, носіями основного релігійного культу, ритуального обряду, етики, естетики, форм соціального укладу і побуту були члени брахманських каст. З їх числа обиралися радники і чиновники, вони диктували народу норми життя, які зводилися головним чином до строгого збереження ієрархії каст і дотримання норм поведінки всередині касти. Брахмани були домашніми жерцями у брахманських сім'ях. З їх числа виходили найавторитетніші релігійні вчителі — гуру, які навчали молоде покоління мудрості індуїзму. Але найголовнішою соціальною функцією брахманів, як найвищого в Індії прошарку суспільства, було задоволення релігійних потреб населення.

У своїх домашніх алтарях індійці були господарями і виконували нескладні ритуальні обряди. Участь брахмана в сімейних ритуальних відправленнях завжди бажана, а у найважливіших сімейних обрядах — весілля, народження дитини, похорони — просто необхідна.

Авторитет брахмана, чий престиж завжди обумовлений приналежністю до найвищих брахманівських каст, в Індії безумовний. Цей авторитет виявлявся, насамперед, у винятковому праві брахманів приносити жертви богам у храмах. Мета відвідування храму — можливість шанобливого споглядання Бога, відчуття приналежності до божественної величі. За це право індійці залишають свої підношення (існує досить стала такса оплати жерців храму за різні послуги або за різноманітні дії в храмі).

Переконання в необхідності посередництва жерця для досягнення мети, що може бути реалізована лише за умови сприяння надприродних сил, підносить до давньої магії. В Індії та індуїзмі це знайшло вияв у вигляді магічних способів, на основі яких виникли формули — мангри, тобто освячені заклинання. Мант-ри використовують багато індійців. Свої мантри мають рибалки, пастухи, пожежники та ін.

Роль, аналогічну мантрам, відіграють численні талісмани й амулети (шнурки, значки тощо). Всі ці предмети, як і мантри, становлять необхідний реквізит професійних чаклунів, по допомогу до яких звертаються індійці, особливо в селах. Чаклун — той самий жрець, але рангом нижчий, простіший, найчастіше неписьменний. Основою його мудрості є діаграми і чаклунські кола (янтри) з буквою О. Він має неабиякий авторитет серед населення.