3. Особливості правового регулювання депозитарної діяльності банків

3.1. Функції банків у Національній депозитарній системі

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» Національна депозитарна система складається з двох рівнів. Нижній рівень – це зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів, та реєстратори власників цінних паперів.

Верхнім рівнем є Національний депозитарій України і депозитарії, що ведуть рахунки для зберігачів та здійснюють кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів, встановлюють договірні двосторонні повнофункціональні кореспондентські відносини щодо цінних паперів між собою, а також зобов'язані мати спеціальний рахунок у цінних паперах у кожному іншому депозитарії та відкривати такі рахунки всім іншим депозитаріям.

Банки у Національній депозитарній системі можуть виконувати такі функції:

- бути зберігачами;

- бути реєстраторами;

- надавати послуги кліринговим депозитаріям у якості розрахункових банків.

Функції депозитарію банки виконувати не можуть, оскільки за визначенням депозитарієм може бути лише та юридична особа, для якої депозитарна діяльність є виключною, поряд із клірингом та розрахунками за угодами щодо цінних паперів. Банки ж у якості своєї основної діяльності проводять операції, передбачені у ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Нагадаємо, що у цій статті передбачається право банків здійснювати депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів. Цю позицію слід розуміти так, що банки здійснюють окремі напрямки депозитарної діяльності, як-от діяльність зберігача, не набуваючи внаслідок цієї діяльності статусу депозитарію.

НБУ здійснює обслуговування обігу державних цінних паперів, у тому числі депозитарну діяльність щодо цих паперів (ст. 2 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»).

У разі одержання відповідного дозволу депозитарії та зберігачі можуть вести реєстри власників іменних цінних паперів. При цьому ведення реєстрів власників іменних цінних паперів є виключною діяльністю суб’єктів підприємницької діяльності і не може поєднуватися з іншими видами діяльності, крім депозитарної.

3.2. Форми існування цінних паперів

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» цінні папери, обіг яких дозволено на території України, і цінні папери, на які поширюється дія законів України, можуть випускатися в документарній та бездокументарній формах. Документарною формою цінного паперу є сертифікат цінних паперів, що містить реквізити відповідного виду цінних паперів певної емісії, дані про кількість цінних паперів та засвідчує сукупність прав, наданих цими цінними паперами.

Бездокументарна форма цінного паперу – це здійснений зберігачем обліковий запис, який є підтвердженням права власності на цінний папір. Знерухомленими є цінні папери, переведені з документарної в бездокументарну форму шляхом депонування сертифікатів у сховищах зберігача цінних паперів з метою забезпечення подальшого їх обігу у вигляді облікових записів на рахунках зберігача цінних паперів. Відповідні визначення містяться у ст. 1 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні».

Форма існування цінних паперів визначається за рішенням емітента про випуск цінних паперів, затверджується НКЦПФР при реєстрації випуску та є підставою для взяття цих цінних паперів на обслуговування Національною депозитарною системою як іменних цінних паперів у документарній формі, цінних паперів на пред’явника у документарній формі або цінних паперів у бездокументарній формі, іменна ідентифікація власників яких здійснюється на підставі облікового реєстру рахунків власників у зберігача.

Випуск цінних паперів у документарній формі здійснюється емітентом шляхом виготовлення сертифікатів з урахуванням вимог, визначених НКЦПФР. У разі емісії цінних паперів у бездокументарній формі, крім приватизаційних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду, емітент оформляє глобальний сертифікат, що відповідає загальному обсягу зареєстрованого випуску, і передає його на зберігання в обраний ним депозитарій. На період передплати на певний випуск (емісію) цінних паперів емітент оформляє тимчасовий глобальний сертифікат, який підлягає заміні на постійний після державної реєстрації цього випуску ДКЦПФР або анулюється в разі визнання випуску таким, що не відбувся. Глобальний сертифікат, оформлений після державної реєстрації та визнання випуску таким, що відбувся, зберігається в депозитарії протягом усього періоду існування цінних паперів у бездокументарній формі. Вимоги до оформлення і ведення обліку глобальних сертифікатів та їх реквізити встановлюються НКЦПФР.