7. Політичні вчення Відродження

Відродження припадає на XIV- XVI ст., це період формування антисхоластичного типу мислення, гуманістичних культури, мистецтва і світогляду. Мислителі епохи Відродження постійно зверталися до духовної спадщини античності, активно її відроджували й використовували.

Представником політичної думки був знаменитий італійський мислитель і політик Нікколо Макіавеллі (1469-1527), відомий своїми працями "Правитель" (1513), "Роздуми на першу декаду Тита Лівія" (1519), "Історія Флоренції" (1532). Н. Макіавеллі увійшов в історію політичної думки як творець нової науки про політику, тлумачення ним політики відокремлюється як від теології, так і від етики.

Політичні події мають об'єктивний характер. Недоречно вирішувати політичні проблеми, керуючись моральними міркуваннями, бо влада, політика вже за своєю природою є позаморальним явищем. Політика на його думку:

пояснює минуле

керує теперішнім

може прогнозувати майбутнє.

Введення самого терміна стато, тобто "держава", в політичну науку Нового часу пов'язують саме з Н. Макіавеллі.

Учений вважав, що державу створили не Бог, а люди, виходячи з потреби спільного блага. Спочатку люди жили розрізнено, але згодом об'єдналися, щоб краще захищатися. Вони обрали зі свого середовища найсильнішого і найхоробрішого ватажка й почали йому підкорятися. Метою держави є забезпечення кожному вільного користування майном і безпеки. Для цього приймаються закони і призначаються покарання.

Зміни форм: схема Після того як влада стала спадковою, нащадки вождів все більше відхилялися від справедливості і перейшли до пригнічення народу. Абсолютна влада розбещує як правителів, так і підданих. У результаті монархія перетворюється на тиранію, яка не має права на існування і мусить бути знищена разом з тираном. Після знищення тиранії настає аристократичне правління, з часом воно вироджується в олігархію, яка зазнає участі тиранії. Далі народ вводить народне правління, після чого кругообіг форм держави повторюється.

Н. Макіавеллі розрізняє:

монархію

аристократію

народне правління

і їх спотворення

тиранію

олігархію

охлократію.

Перші три форми правління він називає правильними, але вважає їх нестійкими й недовготривалими. Найкращою є змішана форма, в якій поєднуються елементи всіх правильних форм, при чому Макіавеллі віддає перевагу республіці, бо вона найбільше відповідає вимогам рівності і свободи.

Н. Макіавеллі стверджував, що заради досягнення політичних цілей правитель може використовувати будь-які засоби, незважаючи на вимоги моралі: вдаватися до обману, діяти лестощами і грубою силою, фізично знищувати своїх політичних противників тощо. Правитель має бути схожим на сильного лева, щоб страхати вовків, і на хитрого лиса, щоб не втрапити в пастку. Відмежування політики від моралі перетворилось у проповідь аморалізму. Політика - це сфера підступності й віроломства. Аморальна політика за принципом "мета виправдовує засоби" дістала назву "макіавеллізм".

Будучи флорентійцем і патріотом Італії, мислитель палко бажав її об'єднання в єдину міцну державу. А це, на його думку, міг зробити лише сильний одноосібний правитель, який для досягнення політичних цілей, головною зміцнення держави, не нехтує ніякими засобам. Прообраз такого правителя Н. Макіавеллі вбачав у тогочасному італійському правителі Чезаре Борджіа, відомому своїми злодійствами.

Основна аксіома його політичної філософії - це думка про те, що люди за своєю природою є порочними, егоїстичними і злими істотами, їх турбують не благо держави, а передусім власні матеріальні інтереси. Вони можуть змиритися зі втратою свободи, влади, навіть зі смертю батька, але ніколи нікому не простять втрати власного майна.