11. Становлення політології як самостійної наукової дисципліни

Як навчальна дисципліна, політологія включає в себе такі основні дидактичні одиниці: предмет політології та її методологія; історія світової політичної думки; розвиток політичної думки в Україні; теорія влади і владних відносин; політична система суспільства; політична культура; політичні партії та партійні системи; політичні еліти та лідерство; світовий політичний процес; політичне прогнозування та ін.

Усю сукупність проблем, які вивчає політологія, можна згрупувати у такі умовні розділи: вступ у політологію, історія політичних вчень, теоретична та практична політологія. Головне завдання політології як навчальної дисципліни — опрацювання і таке викладення загально-теоретичного і практичного матеріалу, щоб відповідно до завдань політологічної підготовки спеціалістів будь-якого профілю, у доступній формі дати їм необхідний мінімум наукових політологічних знань.

Політологія - це відносно нова дисципліна. З самої назви випливає, що політологія (в англомовних країнах встановився інший термін - "політологічна наука") - це наука про політику. Сам термін утворився з двох грецьких слів: politike (державні або суспільні справи) і logos (вчення, слово). Виникнення політології пов'язують з рубежем ХІХ-ХХ ст., коли вона стала на шлях активного теоретичного і методологічного розмежування з історією, юриспруденцією, соціологією та філософією. До цього політичне життя суспільства традиційно розглядалося в межах цих галузей знань. Але витоки сучасної політології необхідно шукати в політичних ідеях і теоріях попередніх історичних епох.

В історії розвитку політичного знання виділяють три великих етапи:

перший етап сягає корінням в історію стародавнього світу, античності і продовжується до Нового часу; це період панування міфологічних, а пізніше - філософсько-етичних та теологічних пояснень політичних явищ і поступової їх заміни раціональними трактуваннями; при цьому політичні ідеї розвиваються в загальному потоці гуманітарних знань;

другий етап починається з Нового часу і продовжується приблизно до середини XIX ст.: політичні теорії звільняються від релігійного впливу, набувають світського характеру і найголовніше - стають більш прив'язаними до конкретних потреб історичного розвитку; центральними питаннями політичної думки стають проблема прав людини, ідея поділу влади, правової держави і демократії; у цей період відбувається становлення перших політичних ідеологій, політика усвідомлюється як особлива сфера життєдіяльності людей;

третій етап - це період становлення політології як самостійної наукової і освітньої дисципліни; процес оформлення політології починається приблизно у другій половині XIX ст., потім знадобиться майже сто років для кінцевого оформлення та професіоналізації політичної науки.

12. Предмет політичної науки. Методи політології

Політологія (політична наука або наука про політику) – розділ науки, що вивчає політику, закономірності функціонування й розвитку політичної сфери суспільства та політичного життя в контексті боротьби, утримання контролю, реалізації та функціонування політичної влади в суспільстві. Згідно з таким розумінням, основним об’єктом дослідження політології є політична сфера, яку вивчають і аналізують у поєднанні з особливостями її функціонування й розвитку та зв’язками з економічною й духовною сферами суспільства.

Предметом політології є такі феномени, як політична система, держава, державний устрій, влада, владні відносини, політичні партії та громадсько-політичні організації й рухи, політична діяльність, політична свідомість, політична культура, ідеологія та інше. Проте щодо предмета політології існують розбіжності, що пов’язано з наявністю низки автономних центрів вивчення політичних проблем, а також соціально-економічних та культурних особливостей розвитку політичної науки в різних країнах.

Для дослідження свого предмета політологія використовує різні методи. Широко використовуються діалектичний, історичний, соціологічний, інституційний, біхевіористський, психоаналітичний, системний, порівняльний та інші методи.

Діалектика з її вченням про суперечності, про боротьбу і взаємопереходи протилежностей, про загальні зв’язки і розвиток у широкому значенні близька до політології, оскільки сам об’єкт політичної науки настільки релятивний, змінний і суперечливий, що без врахування принципів діалектичного методу він не може бути адекватно пізнаний і описаний.

Історичний метод націлює на аналіз минулого політичного досвіду, аналіз політичних явищ у ході суспільної еволюції. І хоч політичні ситуації є більшою мірою індивідуалізованими, ніж стандартизованими, звертання до минулого часто дає нам ключ до розуміння теперішнього, більш глибоке його пізнання.

Становлення сучасної політології пов’язане із застосуванням соціологічного підходу до політики, який дозволив виявити зв'язок політики з інтересами і діяльністю великих соціальних груп, виявити її соціальну спрямованість, всебічно розкрити її роль у житті суспільства.

Інституційний підхід до політики – найдавніший у політичній науці. Політика з давніх-давен розглядалась як особливий соціальний інститут, оскільки була нерозривно пов’язана з державою, одним із найбільш формалізований соціальних інститутів. Але в ХІХ століття стало очевидним, що політику не можна звести до діяльності держави та її органів, до формалізований процедур. Проте він використовується як метод в політології.

Біхевіористичний метод був розроблений у 20-30 роки ХХ ст. американськими політологами, які перейшли від аналізу діяльності політико-правових інститутів до аналізу політичної поведінки окремих людей і соціальних груп у політиці. З біхевіоризмом пов’язане глибоке вивчення мотивів політичної поведінки, впровадження статистичних методів у політичну науку, на основі яких було розроблено виборчі технології та маніпулювання політичною поведінкою широких мас.

Вцілому методи в політології можна поділити на три основні групи:

1. Загальнотеоретичні: нормативний, порівняльний, біхевіористський, психологічний, системний, інституціональний, структурно-функціональний тощо.

2. Загальнологічні: аналіз і синтез, індукція та дедукція, абстрагування, логічний аналіз тощо.

3. Методи емпіричних досліджень: аналіз документів, анкетне опитування, спостереження, експертні оцінки тощо.