25. Полеміка в журналістиці.

Аргументація тісно пов’язана із суперечкою. Остання неможлива без відповідної аргументації, хоч аргументація існує і як самостійне явище. Полеміка (походить від грец. слова, що в буквальному перекладі означає військову майстерність) – зіткнення поглядів, ідей, концепцій і теорій, вчень. Полеміка – похідна діалогу, який ведеться постійно як між окремими людьми, так і індивідом з самим собою (внутрішній діалог). Без діалогу, обміну думками, а значить їх зіткнення не може бути продуктивного мислення, розвитку ідей, відповідно й осягнення істини. Суперечка е постійним супутником людського спілкування. Вона може вестись досить бурхливо, адже не розрахована на публіку.

Публічною є усна або письмова суперечка перед більшою чи меншою аудиторією. Це можуть бути засідання товариств, гуртків, наукових рад, конференцій, а також письмові суперечки між ученими, політиками, письменниками на сторінках статей, книг тощо.

Виділяють такі види суперечки, як спір-спорт, спір-гра, тобто суперечка заради самої суперечки і суперечка як вид тренажу чи навіть розваги.

Суперечка може бути корисною за певних передумов, її визначають мета, ціль полеміки і чесне прагнення правди чи намір досягнення переваги в очах громади, викрити помилковість, шкідливість та небезпечність хибних поглядів, зганьбити або вилаяти опонента. Дуже важливою у суперечці є, як уже зазначалось, елементарна повага до переконань противника. Демократичні, прогресивні мислителі запевняли, що істинні переконання і вірування не є обманом чи лжою. Для переконаної в чомусь людини це може бути лише хибність погляду. І з цією хибністю ми повинні боротися всіма силами логіки і почуттів, із всією пристрасністю і майстерністю полеміста. Не втрачаючи при цьому “лицарства боротьби”.

Вступаючи у суперечку, треба пам’ятати про згадувані уже три логічні елементи будь-якого доказу. Перший із них – теза, яку берешся відстоювати. Другим елементом будь-якого доказу є аргумент, тобто істинне судження, яке не потребує додаткових доказів. Нарешті, будь-який полемічний виступ – це цілий ланцюг суджень, послідовно розвинута думка, ціла система аргументів.

Українська література, українська преса має, як зазначалось, багаті публіцистичні, полемічні традиції. У запеклій, постійній боротьбі, зокрема і словесній, доводилось її кращим умам відстоювати розтоптані права на власну державність, мову, віру, традиції.

Полеміка й дискусія стали масштабними, відносно вільними, тематично багатими, сміливими, із залученням людей, найрізноманітніших за поглядами і переконаннями, хоч певного тиску і певних обмежень з боку владних, політичних структур і угрупувань ЗМІ до кінця не позбулися, особливо на державних телевізійних і радіоканалах. Певний контроль і обмеження, зв’язані з монополізацією мас-медіа в Україні, не можуть не впливати і на дійові особи і характер дискусій. І все ж, хай з великими труднощами, пробивають дорогу якісні періодичні видання, об’єднання незалежних журналістів і аналітиків, до думки яких інтелігенція прислухається. Функціонують незалежні інформагентства. Позитивну роль відіграють у цьому плані недержавні об’єднання і програми радіо і телебачення.

Чи не найбільше грішать ЗМІ проти культури полеміки у період передвиборних змагань

Але якщо газети, внаслідок обмеженості тиражів, рівня складності письма і стилю, могли розраховувати переважно на так званих лідерів опінії, то на масову аудиторію працювали переважно телебачення і частково радіомовлення.

А тому розуміння суті і призначення полеміки, її суспільної ролі, закономірностей організації і проведення дискусій у засобах масових комунікаційних процесів є однією з передумов професіоналізму журналіста.

29. Незалежність та об'єктивність як фактори ефективності професійної журналістської діяльності.

Правдивість, об'єктивність - найсуттєвіший принцип журналістики. Щоб бути правдивою, журналістиці потрібні певні об'єктивні передумови: політичні, економічні, правові. Вони вивчаються, аналізуються у процесі розгляду місця і ролі ЗМІ у політичній структурі суспільства, їх функцій і принципів.

Однак загальний принцип правдивості, об'єктивності реалізується на рівні конкретних редакцій і, що дуже важливо, на рівні конкретного журналіста, співробітника, штатного і нештатного, редакції. Оскільки практично всі принципи журналістики втілюють у життя конкретні творчі особистості - журналісти-професіонали, - є потреба бодай у загальних рисах розглянути процеси відображення об'єктивної дійсності у різних за природою, ступенем складності, рівнем авторської майстерності творах.

Об'єктивною передумовою наближеної до реальності картини життя в журналістиці є свобода, економічна, політична, моральна можливість реалізації права людини на інформацію. Суб'єктивними передумовами є професіоналізм журналіста, який, крім суто літературних якостей передбачає усвідомлення власної місії, совість, ерудицію, вміння по змозі розібратись, до того ж оперативно, у складних питаннях життя, неупередженість, всебічність у відтворенні реальності.

Свобода журналіста починається із права вибору. Це перше. В умовах розвиненого інформаційного ринку журналіст має можливість обрати той вид інформаційної роботи і те місце, яке відповідає його здібностям, уподобанням, переконанням тощо. Третє. Бізнесові і владні структури повинні, як це радять закордонні експерти, навчитися тримати підпорядкованих їм журналістів не на короткому, а на довгому повідку, тобто давати найширші можливості самостійного вирішення всіх питань у визначених програмою межах. "Об'єктивного журналіста, - слушно наголошує Олександр Зінченко, - важко змусити писати "під темник". Так само журналіста-пристосуванпя важко змусити писати об'єктивно". Звідси четверте. Журналіст-професіонал за жодних умов не має права навмисно говорити неправду. Він може помилятися, але не має права брехати. Це повинно стати корпоративною нормою працівника масової комунікації. Свідомий обман повинен суворо каратися юридично і морально.