Тимчасові допустимі рівні радіоактивного забруднення грунту, доріг, зовнішніх та внутрішніх поверхонь будівель після дезактиваційних робіт

Об’єкт забруднення	Зони			За межами зони
	111	11	1
Внутрішні поверхні транспортних засобів і кабін механізмів	5,0	3,0	1,5	0,2
Зовнішня поверхня транспортних засобів і механізмів і покриття доріг	20,0	5,0	1,5	0,3
Об’єкт забруднення	Допустима потужність експозиційної дози, мР/год.
Поверхня доріг поза населеним пунктом	1,5
Поверхня доріг у населеному пункті	0,7
Відкриті поверхні території населених пунктів, земельних угідь, тротуарів, скверів, спортивних та дитячих майдан-чиків, полів, присадибних ділянок і т.д.	0,7
Зовнішні поверхні житлових будинків та інших будівель	0,7
Внутрішні поверхні житлових і службових приміщень	0,3

Примітка:

При розрахунку коефіцієнту забрудненості житлових будинків та інших споруд прий-нятий рівним 2 (для дерев'яних будівель).

Вимоги др-97 допустимих рівнів вмісту радіонуклідів в продуктах харчування та питній воді (Бк/кг, Бк/л)

№ пп.	Найменування продуктів	137 Сs	90 Sr
1.	Хліб, хлібопродукти	20	5
2.	Картопля	60	20
3.	Овочі (листові, коренеплоди, столо­ва зелень)	40	20
4.	Фрукти	70	10
5.	М'ясо і м'ясні продукти	200	20
6.	Риба і рибні продукти	150	35
7.	Молоко і молочні продукти	100	20
8.	Яйця (шт.)	6	2
9.	Вода	2	2
10.	Молоко згущене і концентроване	300	60
11.	Молоко сухе	500	100
12.	Свіжі дикоростучі ягоди і гриби	500	50
13.	Сушені дикоростучі ягоди і гриби	2500	250
14.	Лікарські рослини	600	200
15.	Інші продукти	600	200
16.	Спеціальні продукти дитячого харчування	40	5

МЕТОДИ ВИЯВЛЕННЯ І ВИМІРЮВАННЯ ІОНІЗУЮЧОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ. ОДИНИЩ ВИМІРЮВАННЯ. ПРИЛАДИ РАДІАЦІЙНОЇ РОЗВІДКИ І ДОЗИМЕТРИЧНОГО КОНТРОЛЮ.

Методи виявлення і вимірювання іонізуючого випромінювання. Одиниці вимі-рювання.

Радіоактивне випромінювання, яке виникає при ядерному вибуху, не можна виявити по зовнішнім ознакам і органам чуттів. Виявлення радіоактивних речовин грунтується на здатності їх випромінювання іонізувати речовини середовища, в якому вони розпов-сюджуються. У результаті іонізації у речовині відбувається фізико-хімічні зміни, які можна виявити лише кількісно.

Для виявлення і вимірювання радіоактивних випромінювань (радіоактивних речо-вин) користуються фотографічним, хімічним, сцинтиляційним і іонізаційним методами.

Фотографічний метод полягає у тому, що радіоактивні випромінення, потрапляючи на чутливий шар фотоплівки, вибиваютьь електрони з молекул бромистого чи хлорного срібла, що знаходяться у цьому шарі. Після проявлення така плівка стає чорною. Ступінь почорніння пропорційний дозі радіоактивного випромінення. Порівнюючи потемніння плівки з еталонами, можна визначити отриману плівкою дозу.

Хімічний метод грунтується на визначенні хімічних змін, що відбуваються у деяких речовинах під дією радіоактивних випромінювань. Так, наприклад, хлороформ при опроміненні розкладається з утворенням соляної кислоти, яка, назбиравшись у певній кількості, змінює забарвлення спеціального барвника, що додається до розчину хлоро-форму. Порівнюючи отримане забарвлення з еталонами, можна визначити дозу радіо-активних випромінювань.

Сцинтиляційний метод базується на тому, що деякі речовини, наприклад, сірчистий цинк, йодистий натрій під дією радіоактивних випромінювань випускають фотон види-мо-го світла. Виникаючі при цьому спалахи (сцинтиляції) можна зареєструвати.

Найбільш широко використовується іонізаціний метод виявлення і вимірювання радіоактивних випромінювань, сутність якого полягає у тому, що під дією радіоактивних випромінювань в ізольованому об'ємі відбувається іонізація газу: нейтральні атоми або молекули газу поділяються на додатні і від'ємні іони. Якщо у цей об'єм вмістити два електроди і прикласти до них постійну напругу, то під дією електричного поля, що утвориться, в іонізованому газі утвориться направлений рух заряджених частинок, тобто через газ піде електричний струм, по якому можна зробити висновок про інтенсивність радіоактивного випромінення.

Одиниці вимірювання.

Для визначення і врахування величин, що характеризують іонізовані випромінюван-ня, введені поняття доз опромінення і деяких одиниць вимірювання: експозиційні дози випромінень; поглинута доза; еквівалентна доза.

Експозиційна доза рентгенівського і гама-випромінювань - кількісна характеристика випромінення, що грунтується на здатності випромінювань іонізувати повітря. За одини-цю експозиційної дози в системі одиниць СІ прийнята така доза, при якій в 1 кг сухого повітря утворюються іони, що несуть заряд в 1 кулон (Кл) електрики кожного знаку. До сьогоднішнього дня на практиці широко застосовується внесистемна одиниця для експо-зиційної дози - рентген (Р). Один рентген відповідає випромінюванню, при якому в 1 куб. см сухого повітря утворюється 2,08 х10^-9 пар іонів. 1Р =2,57 х10^-4 Кл/кг.

Для кількісного вимірювання дози випромінювання будь-якого вигляду, включаючи рентгенівські і гама-опромінення, використовується так звана поглинута доза - енергія випромінеиня, поглинута одиницею маси опромінюваного середовища. В системі СІ одиницею поглинутої дози є грей (Гр), рівний 1 Дж/кг. Раніш використовувана позасис-темна одиниця поглинутої дози "рад" дорівнює 0,01 Гр.

Оскільки різноманітні види іонізуючого випромінювання при одній і тій самій пог-линутій дозі викликають різні за складністю ураження живої тканини, введено поняття про біологічну (еквівалентну) дозу, одиницею якої в системі СІ є зиверт (Зв) - така поглинута доза будь-якого випромінювання, котра при хронічному опроміненні викликає такий біологічний ефект, як 1 Гр (грей) поглинутої дози рентгенівського чи гама-опромінення.

На практиці зустрічається позасистемна одиниця еквівалентної дози - бер (біологіч-ний еквівалент ренгена), що дорівнює 0,01 Зв.

Швидкість набирання дози іонізуючих випромінювань характеризує потужність дози, що визначається як відношення величини набраної дози до часу, за який вона була отримана:

Р = Д / Т, де:

Р - потужність дози іонізуючих випромінювань Р/год.;

Д - сумарна доза опромінення, Р;

Т - час опромінення, год.

Одиницею потужності поглинутої дози в одиницях СІ є 1 Гр/с, еквівалентної дози - 1 Зв/с, експозиційної дози 1 Кл/кг с = І А/кг.

У практиці дозиметрії широко застосовуються позасистемні одиниці потужності дози: 1 Р/год., 1 Гр/год.; 1 мкР/с; 1 Р/рік та інші, що утворені аналогічним чином.

Мірою якості радіоактивної речовини, що виражається числом радіоактивних перет-ворень на одиницю часу, є активність. В системі СІ за одиницю активності прийняте одне ядерне перетворення зв секунду (розп./с). Ця одиниця отримала назву беккерель (Бк). 1 Кі відповідає активності 1г радію.

Питома активність може бути виражена різними одиницями вимірювань: Бк/мл; Бк/г; Бк/см^З; Кі/л; Кі/кг; Бк/м^З.

Прилади радіаційної розвідки і дозиметричного контролю.

Робота з ними.

Для виявлення іонізуючих опромінень, якісної і кількісної їх оцінки використовую-ться спеціальні технічні засоби, які називаються дозиметричними приладами.

В залежності від призначення дозиметричні прилади діляться на три основні групи:

1. Прилади радіаційного спостереження і радіаційної розвідки - призначені для вияв-лення і вимірювання потужності дози гама-опромінення. До цієї групи відносяться вимі-рювачі потужностей дози: ДП-5А, Б, В; ІМД-1Б,С; ДП-64; ДП-ЗБ.

2. Прилади контролю радіоактивного зараження – для визначення ступеня радіоак-тивного зараження різних поверхонь: ДП-5А, Б, В.

3. Прилади контролю випромінення - для визначення сумарної поглинутої дози опро-мінення, отриманої особовим складом формувань ЦО, населенням за час знаходження у зараженій місцевості: ДП-22В; ДП-24; ІД-1; ІД-11; ДП-70М.

Призначення вимірювачів потужності дози ДП-5Б, В.

Вимірювачі потужності дози ДП-5Б,В, призначені для вимірювання дози гама-опромі-нення і радіоактивності, зараженості різних предметів по гама-опроміненню. Вимірю-вання потужності дози гама-опромінення визначається у тій точці простору, у якій розміщений лічильник приладу.

Основні технічні дані приладів ДП-5Б, В: діапазони вимірювання приладів по гама-опроміненню від 0,05 мР/год. до 200 Р/год.; прилад має шість піддіапазонів.

При вимірюванні потужностей доз гама-опромінення чи сумарного бета гама-опро-мінення у межах від 0,05 мР/год. до 5000 мР/год. відлік ведеться по верхній шкалі (0-5) з подальшим множенням на відповідний коефіцієнт піддіапазона. Відлік потужностей доз від 5 до 200 Р/год. - по нижній шкалі (5-200).

Прилади мають звукову індикацію на всіх піддіапазонах, крім першого. При виявлен-ні радіоактивного зараження у телефонах прослуховується клацання, частота якого збіль-

шується із збільшенням потужності гама-опромінення.

Прилади працюють в інтервалі температури повітря від -50°С до +50°С при відносній вологості 65 ± 15%.

Живлення приладів здійснюється від двох елементів типу КБ-1 ("Світло-1"), які за-безпечують неперервну роботу в нормальних умовах напротязі 40 годин. Для роботи у темряві шкали приладів підсвітлюються. При необхідності для живлення приладів мож-на використовувати джерела постійного струму напругою 3; 6; 12; 24В. Для під-ключення їх до приладів у комплекті мається подільник напруги (перехідна коробка).

Зонди приладів герметичні і допускають занурення у воду на глибину не більш як 50 см. Маса приладів з елементами: ДП-5Б - 2,8 кг; ДП-5В - 3,2 кг. Маса повного комплекту в укладальному ящику - 8,2кг.

Загальне обладнання приладів ДП-5Б, В.

Прилади складаються з наступних основних частин: зонд (блок детектування в ДП-5В) з гнучким кабелем; вимірювальний пульт; головні телефони; футляр, в якому розміщує-ться зонд і вимірювальний пульт.

Крім того, в комплект приладу входить укладальний ящик, в якому розміщується зменшувальна штанга, колодка живлення, ЗІП і комплект технічної документації.

Зонд - сталевй циліндр, в якому розміщені детектори випромінення і інші елементи схеми. На корпусі зонду сплановані циліндричний латунний екран, що обертається, для закріплення якого в певному положенні у прилада ДП-5Б є два фіксатори "Б" і "Г", а у прилада ДП-5В - три фіксатори "Б", "Г", "К".

У сталевому корпусі є вікно-виріз для індикації бета-випромінення. У положенні фіксатора "Г" вікно корпусу зонда перекривається циліндричним екраном і доступ бета-випромінення до лічильників припиняється. Лічильник буде видавати імпульси гама-випромінення. У положенні фіксатора "Б" вікно корпусу відкрите і бета і гама-випро-мінення проходять в лічильники. На корпусі циліндра мається стопорний буртик у вигляді кільця з двома пазами для фіксатора. Для зміни положення екрану необхідно злегка посунути його у бік опорного шифта (фіксатор виходить із пазу) і повернути до потрібного положення. Вимірювальний пульт складається з панелі, кожуха і блоку живлення.

На передній панелі приладів розташовані: електровимірювальний прилад (мікроам-перметр), перемикач піддіапазонів; тумблер підсвітлення шкали (у нічний час); кнопка сбросу показників; потенціал регулювання режиму (для приладу ДП-5Б); гвинт для вста-новлення нуля (ДП-5Б); автоматичне регулювання режиму (для приладу ДП-5В); гніздо для підключення телефонів; блок живлення - розміщений у спеціальному відсіку у нижній частині кожуха.

У блоці змонтовані кріплення для батарей КБ-1 ("Светло-1"). Схема підключення батареї вигравована на стінці відсіку.

Порядок підготовки працездатності приладів (ДП-5Б і ДП-5В): вийняти прилад із укладального ящика, відкрити кришку футляру, здійснити зовнішній огляд приладу; перемикач піддіапазонів встановити у положення "Вимкнуто"; ручку “Режим” повернути проти ходу годинникової стрілки до упору; відкрити кришку відсіку жив-лення, ретельно зачистити контакти встановлювальних елементів і контакти у відсіку живлення, встановити 3 елементи (КБ-1, Світло-1), закрити кришку відсіку живлення; встановити перемикач у положення “Режим”: обертанням ручки “Режим” встановити стрілку приладу на відмітку  для ДП-5Б; для ДП-5В режим встановлюється автома-тично. Якщо стрілка приладів не доходить до відмітки , необхідно перевірити придатність джерел живлення.

Перевірка працездатності приладів можна проводити із застосуванням контрольного джерела типу Б-8, за допомогою якого можна перевірити роботу приладів, крім першого піддіапазону.

ДП-5Б: відкрити контрольне джерело; зонд встановити в положення "Б"; встановити зонд під контрольним джерелом; підключити телефон.

ДП-5В: зонд поставити у положення "К"; підключити телефон.

Працездатність приладів перевіряється по наявності клацання у телефоні і відхилен-ню стрілки мікроамперметру.

Для перевірки працездатності приладів необхідно: ручку перемикача піддіапазонів послідовно перевести у всі положення від "1000" до "х0,1"; у положенні "1000" і "100" стрілка мікроампермерту може не відхилитися; у цьому випадку працездатність переві-ряється по клацанню у телефоні; у положенні "10" стрілка відхиляється вправо, а у положенні " 1" і "х0") стрілка повинна зашкалювати; ручку перемикача піддіапазонів поставити у положення "х10", натиснути і відпустити кнопку "Скид". (Покази приладу на піддіапазоні “х10” звірити з формулярними даними останьої перевірки градуювання приладу. Якщо покази співпадають, прилад можна використовувати для ведення ра-діаційної розвідки); поставити екран зонду у положення "Г", натиснути кнопку "Скид", ручку перемикача піддіапазонів поставити у положення "Вимкнено", а зонд покласти у нижній відсік футляру.

Для підготовки приладів ДП-5Б і ДП-5В існує норматив, який визначає час на його виконання.

Найменування приладів	Час на виконання нормативу (хвилин)
	Відмінно	Добре	Задовільно
ДП-5Б	3,30	4	4,3
ДП-5В	2,45	3	3,30

Прилади дозиметричного контролю і організація його у формуваннях ЦО.

Комплекти індивідуальних дозиметрів ДП-22В і ДП-24, мають дозиметри кишенькові, прямо показуючі, ДКП-50А призначені для контролю експозиційних доз гама-випромі-нювання, що отримують люди при роботі на зараженій радіоактивними речовинами місцевості чи при роботі з відкритими і закритими джерелами іонізуючого випромі-нення.

Діапазон вимірювання - 2...50Р; похибка вимірювання дози - ±10%; діапазон робочих температур - 40...+50°С; маса: ДКП-50А - 32г; комплект в укладальному ящику - 5 кг, ЗД-5 - 1,4 кг.

Комплект дозиметрів ДП-22В складається із зарядного пристрою типу ЗД-5 і п'яти-десяти індивідуальних дозиметрів ДКП-50А.

На відміну від ДП-22В комплект дозиметрів ДП-24 має п’ять дозиметрів ДКП-50А. Зарядний пристрій ЗД-5, призначений зарядження дозиметрів ДКП-50А. У корпусі ЗД-5 розміщені: перетворювач напруги; випрямляч високої напруги; потенціометр-регулятор напруги; лампочки для підсвітлення зарядного гнізда; мікровимикач і елементи жив-лення. На верхній панелі пристрою знаходяться: ручка потенціометру; зарядне гніздо з ковпачком; кришка відсіку живлення. Живлення здійснюється від двох сухих елементів типу 1,6 ПМЦ-У-8, що забезпечують неперервну роботу приладу протягом не менш як З0 годин при струмі споживання 200 мА. Напруга на виході регулюється плавно у межах від 180 до 200В.

Обладнання ДКП-50А.

У передній частині корпусу розташований відраховуючий пристрій - мікроскоп з 90-кратним збільшенням шкали. Шкала має 25 поділів (від 0 до 50). Ціна одного поділу відповідає двом ретгенам.

Зарядження дозиметрів ДКП-50А провадиться перед виходом на роботу у зону радіо-активного зараження (дія гама-випромінення) у наступному порядку: відгвинтити захис-ну оправу дозиметру (пробку зі склом) і захисний ковпачок нарядного гнізда ЗД-5; ручку потенціометру зарядного пристрою відвернути вправо до відказу; дозиметр поставити

у зарядне гніздо ЗД-5, при цьому підключається підсвітлення зарядного гнізда і висока напруга; спостерігаючи в окуляр, злегка натиснути на дозиметр і, повертаючи ручку потенціометру вправо, встановити нитку на "О" шкали, після чого вийняти дозиметр із. гнізда, перевірити положення нитки на світло (її зображення повинно бути на відмітці "0"), завернути захисну оправу дозиметру і ковпачок зарядного пристрою.

Експозиційну дозу випромінення визначають по положенню нитки на шкалі відра-ховуючого пристрою. Відлік необхідно проводити при вертикальному положенні нитки, щоб виключити вплив на покази дозиметру прогину нитки виска.

Комплект індивідуальних дозиметрів ІД-1, призначений для вимірювання поглинутих доз гама-нейтронного випромінювання. Складається із 10 індивідуальних дозиметрів ІД-1 і зарядного пристрою ЗД-6.

Принцип роботи дозиметру ІД-1 аналогічний принципу роботи дозиметрів експози-ційних доз гама опромінення, наприклад, ДКП-50А. Різниця лише у тому, що він вимі-рює поглинуті дози і діапазон його вимірювання від 20 до 500 рад, похибка 20%, діапа-зон робочої температури ± 50°С).

ЗД-6 працює на використанні п'єзо-електричного ефекту, тобто тертя пластин між собою. Цикл зарядки - 10 індивідуальних дозиметрів за один поворот. ЗД-6 розрахова-ний на 15 років по 10 тис. циклів зарядження.

Комплект індивідуальних дозиметрів ІД-11 слугує для вимірювання поглинутих доз гама-нейтронного випромінення і отримання діагностичних даних. У ньому 500 інди-відуальних дозиметрів – сліпих (підвішуються на грудях, носяться у кишені). До нього мається лічильна установка, котра знаходиться в загоні першої медичної допомоги. При підключені лічильника до неї висвічуються покази у радах. Межі від 10 до 1500 рад. Дозиметр протягом двох років зарядженню не підлягає. По мірі накопичення буде вида-ватися штабом ЦО та з НС суб’єкта господарської діяльності.

Дозиметричний контроль включає у себе контроль опромінення і радіоактивного за-раження (забруднення). Контроль обмірювання підрозділу не груповий, а індивідуаль-ний.

Груповий контроль здійснюється за допомогою комплектів ДП-24; ДП-22В; ІД-1. Один ДКП-50А видається на ланку; один-два ДКП-50А - на групу чисельністю 13-15 чоловік. Командиру НФ ЦО і особовому складу, що діє у відриві, видається по одному комплекту ДКП-50А кожному.

Документи дозиметричного контролю: відомість видачі дозиметрів, журнал конт-роролю обмірювань, картка урахування доз контролю.

Народногосподарські і побутові дозиметричні прилади. Дозиметричні прилади фіксують мікровеличини, тобто процеси, що відбуваються на рівні ядра (кількість розпадів ядер, потоки окремих частинок і квантів). Тому для багатьох незвичні самі оди-ниці вимірювання, з якими вони стикаються. Більше того, одиничні показники навіть ідеальних приладів можуть відрізнятися у декілька разів, але при цьому прилади справ-ні. Тому необхідно проводити декілька вимірювань і визначати середнє значення. Далі - всі виміряні величини повинні бути співставлені з нормативами, щоб визначити їх вплив на організм людини.

Щоб бути впевненим у точності показів приладів, їх треба періодично перевіряти у метеорологічних службах. Серійний випуск дозиметрів складається із цілої гами прила-дів: "Бета", "Белла", СІМ-03, "Круїз", "Пошук-2", ДРГ-20, РКС-100, ДРГ-01Т та інші.

Широкодіапазонний переносний дозиметр ДРГ-01Т призначений для вимірю-вання експозиційної дози фотонного випромінення на робітничих місцях, у суміжних приміщеннях і на території установ, що використовують радіоактивні речовини та інші джерела іонізуючого випромінювання, у санітарно-захисній зоні і зоні спостережень. Крім того, ДРГ-01Т може бути застосований для контроля ефективності біологічного за-хисту радіаційних упаковок і радіоактивних відходів, а також для вимірювання потуж-ності дози у період виникнення, протікання і ліквідації наслідків аварійних ситуацій.

Дозиметр дає можливість проводити вимірювання при наявності фонового нейтрон-ного випромінення: у приміщеннях з поганим освітленням і у темряві; при температурі повітря від -10 до +40°С і відносній вологості до 90% при +30°С; в умовах забруднення приміщень радіоактивними речовинами. Розміри 46х76х160 мм. Маса - не більше 500г. Живлення - від батарейки типу "Корунд". Час неперервної роботи від одного елемента - не менш як 24 години.

Вимірювання потужності експозиційної дози здійснюється за допомогою газорозряд-них лічильників, у яких під дією гама квантів генеруються електричні імпульси струму, що надходять на вхідний каскад. Він перетворює їх на імпульси напруги із амплітудою, необхідною для реєстрації їх подальшою схемою. Імпульси через подільник частоти пот-рапляють на чотирирозрядний лічильник. Інформація, що накопичується у ньому за цикл вимірювання, піде на індикатор через дешифратор. Час встановленого робочого режиму - не більше 4 год. Індикація показів здійснюється на цифровому табло рідко-кристального індикатора. Розмірність - у залежності від встановленого піддіапазону вимірювання (мР/год, Р/год). Регулюється дозиметр перемикачами "Режим роботи", "Діапазони вимірювання" і кнопки "Скид". На лицьовій панелі розташована кнопка підсвітлення цифрового табло.

Дозиметр ДРГ-01Т1. Це - модифікація приладу ДРГ-01Т, має більш лінійну характе-ристику в усьому діапазоні вимірювань. Джерело живлення батарейка типу "Корунд". Може бути застосований малогабаритний акумулятор типу 7Д-0,115-У1.1. Даний при-лад відповідає світовому рівню дозиметричних приладів. Демонструвався на міжна-родних виставках у Великій Британії, Бельгії, Італії та інших країнах.

Аварійний нейтронний дозиметр-сигналізатор АНДС призначений для реєстрації і вимірювання доз при імпульсній дії нейтронного випромінення. Використовується для виявлення аварії на ядерних установках і визначення величини аварійної дози нейтронів. За його допомогою можна фіксувати поле випромінення від імпульсних джерел нейтронів.

Прилад складається з трьох виносних датчиків і пульту, в якому знаходяться конден-сатори, що накопичують заряд при надходженні сигналів від датчиків. У пульт вбудова-на схема вимірювання для визначення величини зарядів, накопичених на конденсаторах.

Технічні дані: маса-16 кг; габарити 500 х 300 х 220 мм; споживана потужність - 5 Вт; діапазон вимірюваних доз нейтронів від 10^-4 до 10^-1 с; час від початку імпульсу вип-ромінення до визначання - 20-З0 с.

Дозиметр ДРГ-05 слугує для вимірювання експозиційної дози і потужності цієї ж дози рентгенівського і гама-випромінень і якісної оцінки наявності бета-випромінень. Вико-ристовується у лабораторних і виробничих умовах у тих випадках, коли необхідний дозиметричний контроль радіаційної обстановки.

Час встановлення робочого режиму - до 1 хв. Працює надійно при температурі навколишнього середовища від -10 до +40 °С. Габарити - 75х242х240 мм. Маса - 1,5 кг. Діапазон вимірювання потужності експозиційної дози розширений до 5 порядків, у той час, як аналогічні за призначенням прилади мають діапазон 3-4 порядки.

Одиниці вимірювання іонізуючих випромінювань.

Позасистемні одиниці	Системні одиниці
1. Одиниці експозиційної дози
Рентген - одиниця експозиційної дози рентгенівського або гамма-випромінення, під дією якого в 1 куб.см. сухого повітря при нормальних умовах (І=ОС; Н=760 мм рт. ст.) створюються іони, що несуть одну електростатичну оди-ницю кількості електрики кожного знаку. Знак іона дорів-нює 4,8х10-10 електростатичних одиниць. 1Р=2,08х10-9 пар іонів в 1см3. Потужність дози позначають Р / год (рідше Р / с). 1Р/с = 2,58х10-4 Кл / кг. Мілірентген = 0,001Р. Активність речовини - кількість розпадів, що трапляю-ться у ній за одиницю часу.	1 кулон на кілограм (Кл / кг) - експозиційна доза. Кулон на кілограм дорівнює експозиційній дозі гамма- і рентгенівського випромінення, при якому сума електрич-них зарядів всіх іонів одного знаку, що створені електро-нами, звільненими в опроміненому повітрі, масою 1 кг за умови повного використання іонізуючої здатності електронів, дорівнює 1 кулону. Потужність експозиційної дози (рівень радіації) в системі СІ виражається в амперах на кг. Ампер на кілограм -одиниця вимірювання потужності доз:

Позасистемні одиниці	Системні одиниці
Несистемною одиницею вимірювання активності речовини є кюрі. Кюрі - кількість радіоактивних речовин, у якій відбуває-ться 37 мілліардів розпадів ядер в 1 сек (Кі). Мілікюрі = 0,001 Кі. Мікрокюрі = 0,000001 Кі. 1Кі=3,7х10-10Бк Ступінь зараження радіоактивними речовинами поверхонь - Кі/кг. Концентрація - Кі/л	дорівнює потужності експозиційної дози опромінення, при якій за час 1 год. експозиційна доза зростає на 1 Кл/кг. Беккерель (Бк) - один розпад за сек поглинутої дози.
2. Одиниці поглинутої дози
Рад - одиниця поглинутої дози будь-якого іонізуючого випромінювання, рівна 100 Ерг / г поглинутої енергії на 1 г речовини. 1Дж = 10-7 Ерг. І Рад = 10-2 Дж / кгх10-2. 1 Гр = 100 Ерг / г. 1Р = 0,95 рад у тканині; 1Р = 0,83 рад у повітрі.	1 грей - це така одиниця поглинутої дози, при якій 1 кг опромінюваної речовини поглинає енергію в 1 джоуль (Дж), відтак, 1 Гр = 1Дж / кг. Одиницею потужності поглинутої дози в системі СІ є ватт на кілограм (Вт / кг).
3. Одиниці еквівалентної дози
Біологічний еквівалент рентгена - бер. 1 бер - це така доза нейтронів, біологічна дія яких еквівалентна дії одного рентгена гама-опромінення. Спеціальної одиниці еквівалентної дози немає. Оскільки для гамма- і бета-опромінення коефіцієнт якості рівний одиниці, то на місцевості, зараженій радіоактив-ними речовинами: 1 Зв =1 Гр; 1 бер = 1 рад; І рад  І Р	В системі СІ встановлена одиниця зіверт (Зв). Еквівалентна доза e 1 Зв = 100 бер. 1 Зв = 1 Гр / Q = 1 Дж на кг/Q = 100 рад/Q = 100 бер, де Q - коефіцієнт якості.

ПІДВИЩЕННЯ ЗАХИСНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ БУДИНКУ (КВАРТИРИ) АБО

ІНШОГО ПРИМІЩЕННЯ ДО ПРОНИКНЕННЯ РАДІОАКТИВНОГО ПИЛУ І

АВАРІЙНО ХІМІЧНО НЕБЕЗПЕЧНИХ РЕЧОВИН

Готовність цивільної оборони до виконання покладених на неї завдань, у кінцевому рахунку, визначається її здатністю виконувати підготовку і проведення комплексу захо-дів, направлених на захист населення на території всієї нашої країни. Одним із заходів є забезпечення своєчасного одержання сигналів, команд, розпоряджень органів влади і ЦО. Потужна і широко розгалужена мережа радіотрансляційних центрів і радіомовних стан-цій, яка створена у нашій країні, забезпечує сприятливі умови для передачі розпоряджень органів виконавчої влади і сигналів оповіщення ЦО.

Щоб своєчасно одержувати в загрозливий період сигнали оповіщення, необхідно на кожному підприємстві, у кожній установі, навчальному закладі, сільськогосподарському підприємстві, а також у кожному будинку тримати постійно ввімкнутими у мережу радіо-приймачі, гучномовці, телевізори, наладнаними на одну із радіомовних станцій країни або основну програму. Навіть переносні транзисторні приймачі повинні бути постійно налад-нані на прийом. Для їх безперебійної роботи треба завчасно потурбуватись про джерела живлення (батарейки і т. ін.). Місцеві радіотрасляційні вузли підприємств, установ та організацій слід перевести на цілодобову роботу. Все це дасть можливість у будь-який час вдень і вночі у різних куточках країни прийняти розпорядження органів виконавчої влади і сигнали оповіщення цивільної оборони, а віддтак, і своєчасно підготуватися до захисту.

У Велику Вітчизняну війну для оповіщення населення про небезпеку нападу з повітря використовувались, головним чином, міські радіотрансляційні мережі і електросирени, встановлені на дахах будівель і у цехах. Сигнали "Повітряна тривога" і "Відбій повітряної тривоги" подавалися своєчасно, населення чуло їх виразно. У цілому, така система опові-щення задовольняла вимогам того часу.

Як населення дізнається про загрожуючу небезпеку?

Довгий час основним сигналом цивільної оборони був сигнал "Повітряна тривога". Почувши сирену, всі повинні були укритися у захисних спорудах (сховищах, підвалах, льохах, укриттях). На наш час, щоб привернути увагу людей, будуть звучати електричні і ручні сигнали, гудки підприємств і транспортних засобів.

Це - сигнал цивільної оборони "Увага всім!". Почувши його не губіться. Негайно ввімкніть удома, на роботі репродуктор радіотрансляції, телевізор, радіоприймач, налад-навши їх на основну програму місцевого мовлення (якщо це не зроблено заздалегідь). Щоб проінформувати про загрожуючу небезпеку тих, у кого немає ні радіо, ні телевізора, а також тих, хто працює у полі, у лісі, на будівництвах і інших віддалених місцях, вико-ристовують телефон, інші пересувні гучномовні установки, посланців на транспортних засобах, на конях, пішки.

На наш час вимоги до оповіщення різко змінилися, з огляду на дальність польотів літаків, ракет, їх швидкостей, що зросли, і те, що влаштовувало нещодавно, не може бути застосовано сьогодні, якщо ми не хочемо мати велику кількість невиправданих жертв.

Радіоактивне зараження місцевості - підступний і небезпечний уражаючий фактор. Воно розповсюджується навіть на ті райони, котрі не піддавалися дії надзвичайної ситуа-ції, тому що утворена при аварії на АЕС радіоактивна хмара може переміщуватись на великі відстані.

Радіоактивні речовини не мають ніяких видимих ознак, а радіоактивне випромінення не викликає у момент опромінення ніяких подразнюючих чи больових відчуттів, їх можна виявити лише за допомогою спеціальних дозиметричних приладів (індикаторів радіоак-тивності, рентгенометрів і т.д.), які є у органах управління з питань цивільної оборони, захисту населення і територій, штабах ЦО об’єктів, військових підрозділах і формуваннях цивільної оборони.

Люди можуть і не підозрювати, що вони і їх житло потрапили у зону зараження.

Зараження території підприємства, ураження робітників, службовців і населення прилеглого житлового масиву може відбутися у випадку виробничої аварії на об'єктах, використовуючих аварійно хімічно небезпечну (АХНР) і розташованих від підприємства від на 20-30 км.

На розповсюдження АХНР можуть справити вплив напрям вітру і його швидкість, умови місцевості і рослинного покриву.

Якщо населення проживає поблизу хімічно небезпечних об'єктів, де маються запаси АХНР (холодильні установки, водопровідні станції, хімічні і нафтопереробні підприємст-ва і т.ін.), то слід попередити населення, з яким АХНР вони можуть реально зустрітися.

Таким чином, територія, що зазнала дії АХНР, включає місце його безпосереднього розливу, тобто осередок хімічного ураження і зону хімічного зараження, що утворилась у результаті розповсюдження парів. Зона хімічного зараження поділяється на дві частини: зону надзвичайно небезпечного зараження і зону зараження.

По мірі віддалення від місця вибуху або розливу АХНР рівні радіації або хімічного зараження постійно зменшуються. Але оскільки невідомо, у якому районі можуть опинитися люди і їх житла, необхідно скрізь вживати всі заходи до захисту людей, житлових і виробничих будівель, різних споруд від радіоактивного і хімічного зараження.

Радіоактивне зараження відбувається у момент випадання радіоактивних опадів, а також тоді, коли піднятий вітром, машинами, людьми радіоактивний пил проникає все-редину будівель і споруд.

Населення на цей випадок повинно вжити ряд заходів. Для того, щоб захистити свій дім, квартиру (інше приміщення) від проникнення радіоактивного пилу і АХНР, треба зарівняти усі щілини у вікнах і дверях, закрити витяжки і димоходи, поставити на дверях ущільнювачі із гуми, повсті, губчатих гумотехнічних матеріалів.

У кам'яних будівлях щілини зарівнюють шпаклівкою або штукатурним розчином, у дерев'них проконопачуються. Конструкції із дерев'яних збірних щитів склеюють двома шарами паперу. Віконні шибки рекомендується проконопачувати і, якщо треба, промазати замазкою. Розбиті шибки замінюються новими.

Крім проведення робіт по захисту від проникнення радіоактивного пилу і АХНР необ-хідно посилити захисні властивості кожного будинку від радіоактивного випромінювання (проникаючої радіації). Віконні прорізи, особливо дерев'яних будинків, закладаються

цеглою, мішками з піском або землею. Стіни першого поверху будівель обсипаються грунтом на висоту 1,8 від підлоги. Для кріплення ґрунтової обсипки можна застосовувати тини, дошки і т.д. На перекриття насипається допоміжний шар грунту.

При будівництві або ремонті підвалів і льохів ще у мирний час треба робити їх пере-криття з таким розрахунком, щоб у випадку необхідності на них можна було насипати шар грунту товщиною 60-90 см.

Таким чином, проведені заходи посилять захисні властивості будинку, квартири, ско-ротять ймовірні втрати серед людей.

Профілактичні протипожежні заходи провадяться з метою зменшення можливості виникнення і розповсюдження пожеж.

Своєчасне проведення попереджувальних заходів населенням знизить можливість виникнення пожеж і займань і зменшує імовірність їх швидкого розповсюдження.

Для попередження пожеж у квартирі треба зняти з вікон завіски і тканинні штори, замість них повісити штори із білого паперу або тканини, попередньо просочені розчином борної кислоти або бури. Таке просочення надає паперу або тканині вогнетривкості. По можливості треба зробити на вікні дерев'яні віконнниці (щити), пофарбувавши їх ззовні у білий колір або покривши вогнетривкою речовиною. Шибки вікон бажано покрити розчином вапна або крейди. Для отримання вапняного розчину треба змішати 10 вагових частин вапна, 1 частину жиру і З частини води. Легкоспалахуючі предмети (картини, меблі) слід поставти у простінки. Одяг, взуття, книги, якими не користуються, треба скласти у шафи або валізи. Гас, бензин та інші горючі матеріали необхідно винести із будинку і тримати у безпечних місцях.

Дерев'ні споруди (сараї, паркани), що не являють собою особливої цінності, слід розіб-рати (дошки і колоди можна використовувати при будівництві укриттів). Позосталі дере-в'яні будівлі для підвищення їх вогнетривкості обмазуються глиняним або вапновим розчином.

Усі горища, сходові клітки, тамбури і комори повинні бути звільнені від громіздких і непотрібних речей. На горищах древесну тирсу, торф, мох, що використовуються для для утеплення, по можливості .замінити вогнетривкими матеріалами: піском, шлаком, сухою землею, глиною. Захисний шар повинен бути 5 -10 см., наскільки дають цю можливість перекриття.

Перевірте, чи добре відчиняються двері, що ведуть у коридори і на сходові площадки.

Стіни та інші частини дерев'яного будинку обмажте глиняним розчином - вони будуть більш вогнетривкими.

Необхідно підготувати засоби пожежогасіння: налити воду у діжки, баки і ванни. Заповнити піском ящики і поставити їх так, щоб вони не заважали вільному виходу із квартири. Підготувати наявний протипожежний інвентар (відра, багри, драбини та ін.).

Слід перевірити справність пожежних кранів і вогнегасників і у випадку необхідності вжити заходів до їх виправлення або заміни.

Дуже важливо, щоб кожний житель будинку ознайомився з розташуванням вводів і відключаючих пристроїв будинкових комунальних мереж. Це дасть можливість своєчасно відключити їх у випадку пошкодження.

Залишаючи будинок, не можна кидати ввімкнутими електроприлади, запалені газові плити, примуси і керосинки, що горять, плити, що топляться, особливо уважним слід бути після оголошення загрозливого положення.

Крім того, кожній людині необхідно знати єлементарі правила тушіння займань і пожеж і діяти у боротьбі з вогнем сміливо і енергійно.

Пам’ятайте! Від того як Ви підготуєте свій будинок (квартиру чи інше при-міщення) до можливих НС буде залежати не тільки Ваше життя і здоров’є, а також Вашої родини та сусідів.

ВИКОНАННЯ ПРОТИПОЖЕЖНИХ ЗАХОДІВ

Слово "Пожежа" завжди викликає у людини велику тривогу і хвилювання. І це зро-зуміло, тому що вогнем нерідко знищується майно, руйнуються і сгоряють житлові будин-ки, школи, громадські будівлі, страждають люди, зазнаючи опіків, травм, а іноді і гинучи.

З настанням холодної погоди небезпека виникнення пожеж значно збільшується. Пожежі у цей період частіше за все виникають від неправильного топлення печей і плит, від відігрівання замерзлих трубопроводів відкритим вогнем, від впущеного вогню при палінні, несправності електропроводки, від залишених і невимкнутих електронагріваль-них приладів, дитячих пустощів з вогнем та інших причин.

Протипожежні заходи провадяться з метою зменшення можливості виникнення і розповсюдження пожеж.

Профілактичні протипожежні заходи в будинку (квартирі), житловому секторі і на виробництві.

Для того, щоб звести до мінімуму кількість пожеж після надзвичайної ситуації, обме-жити їх поширення і забезпечити необхідні умови для ліквідації, необхідно завчасно провести відповідні пожежо-профілактичні заходи.

Відповідальними за проведення заходів по забезпеченню пожежної безпеки є керівники об'єктів (організацій, підприємств, установ). Вони повинні:

організувати вивчення робітниками, службовцями і інженерно-технічними працівни-ками протипожеж­них заходів;

призначити відповідальних за пожежну безпеку цехів, відділів, складів, майстерень і службових приміщень;

вимагати від начальників цехів (відділів, складів і т.д.) суворого додержання проти-пожежного режиму, вжиття заходів до виявлення і усунення причин, що можуть викли-кати пожежу, проведення бесід з робітниками і службовцями на протипожежні теми, а також утримання засобів пожежогасіння у справності і бойовій готовності;

своєчасно і повністю забезпечити об'єкт засобами пожежогасіння, зв'язку та сигна-лізації;

широко запроваджувати автоматичні засоби оповіщення про пожежі і стаціонарні автоматичні системи пожежогасіння;

забезпечити цехи (склади, установки і окремі пожежовибухонебезпечні агрегати і при-міщення) інструкціями про заходи пожежної безпеки.

Основними інженерно-технічними заходами ЦО по підвищенню про протипожежної безпеки об'єктів господарської діяльності є:

підвищення вогнетривкості нових будівель, а також будівель, що реконструюються та розширюються; знос малоцінних легкозаймистих будівель; просочування вогненебезпеч-них конструкцій вогнезахисними речовинами;

зниження пожежонебезпечних властивостей оздоблювальних матеріалів і покриттів;

розробка неперервних технологічних процесів виробництва, що виключають наявність проміжних ємкостей з з пожежовибухонебезпечними продуктами;

зниження ємності виробничої апаратури і складів пожежовибухонебезпечних речовин, а також віддалення цих складів від технологічних установок на безпечні відстані;

захист ємкостей і комунікацій від розливу речовин (прокладка на низьких опорах, в землі, обваловування, підземне зберігання, влаштування зворотних клапанів самозачиню-вання, піддонів, пасток і амбарів з направленим стоком);

захист технологічного устаткування, апаратів, ємкостей від дії надзвичайних ситуацій (фарбування у білий колір, влаштування екранів);

розробка і впровадження автоматичних систем виявлення і гасіння пожеж на найбільш важливих об'єктах та ін.

На об'єктах господарської діяльності, окрім вказаних заходів по підвищенню проти-пожежної стійкості, можливе проведення наступних заходів:

збільшення запасів води для цілей пожежогасіння шляхом будівництва відкритих водоймищ, заплав на мілких ріках, струмках; заповнення водою природних і штучних кот-лованів, виробничих складських ємкостей; улаштування додаткових під'їздів до рік, при-родних і штучних водоймищ; спорудження для подачі води тимчасових насосних станцій з двигунами внутрішнього сгоряння на берегах морів, річок, озер, ставків, на причалах, паромах і судах річкового і морського флоту;

вивільнення від легкозаймаючихся і спалимих рідин резервуарних парків і окремих резервуарів, що створюють у випадку руйнування ємкостей загрозу дл житлових районів або об'єктів господарської діяльності тощо.

Крім проведення профілактичних заходів кожній людині необхідно знати елементарні правила гасіння пожеж. Цим правилам слід активно навчатися на заняттях з цивільної оборони і в інших можливих випадках.

Додержання правил поводження з електронагрівальними приладами, газовими і електричними плитами.

В осінньо-зимовий період підвищене навантаження несуть електропроводи, електро-обладнання, електронагрівальні прилади. І там, де це не враховується і не приділяється потрібної уваги питанням пожежної безпеки, нерідко виникають пожежі.

Щоб уникнути пожеж з цієї причини, електропроводку і електричні прилади необхідно завжди тримати у справному стані. Старі електропроводи слід замінити новими, провислі - натягнути на ролики, оголені місця проводів - ізолювати. Несправні лампові патрони, штепселі, вимикачі - відремонтувати.

У цілях пожежної безпеки все населення у повсякденному житті повинно виконувати певні профілактичні протипожежні правила:

1. Обережно поводитися із газовими і електронагрівальними приладами.

2. Не користуватися несправними газовими апаратами і електронагрівальними прила-дами.

3. Не залишати працюючі газові і електронагрівальні прилади на довгий час без наг-ляду.

4. Не дозволяти користуватися газовими і нагрівальними приладами дітям і особам, що не знайомі з правилами користування.

5. Не розбирати і не ремонтувати газові і електронагрівальні прилади власними силами і засобами.

6. При користуванні електронагрівальними приладами -прасками, чайниками, плит-ками - їх слід встановлювати на вогнетривкі підставки (керамічні, бетонні, цегляні).

7. Виходячи з дому, слід потурбуватися про те, щоб не залишати ввімкнутими елект-ричні прилади, газові плити, примуси, гасівки, що горять і печі, що топляться.

Правила гасіння займань і пожеж.

Для зменшення можливості виникнення пожеж кожний громадянин повинен суворо дотримуватись встановлених правил і обов'язків по їх попередженню у житлових будин-ках, на лісових масивах, на промислових підприємствах та в інших місцях. Порушники цих правил підлягають штрафу, що стягується в адміністративному порядку, а злісні порушники, з вини яких виникли пожежі, що завдали значних маттеріальних збитків, притягуються до кримінальної відповідальності.

Але якщо лихо з якихось причин все ж таки прийде в дім, і трапиться пожежа; треба негайно викликати пожежну команду по встановленому для даної місцевості номеру телефона. Частіше за все - це телефон 01.

Про пожежу можна сповістити по телефону 01! Коротко, виразно і спокійно повідомити: де виникла пожежа, що горить і хто повідомляє про пожежу.

По кнопковому повідомлювачу спеціальної пожежної сигналізації:

для повідомлення про пожежу необхідно розбити скло будь-яким предметом, після чого натиснути до відказу пускову кнопку і відпустити її;

не очікуючи прибуття пожежної команди, одразу ж розпочинайте гасіння пожежі, вико-ристовуючи для цього первинні засоби гасіння - вогнегасники: воду, пісок, цупке пок-ривало і т.ін.;

зволікання із викликом пожежної команди і невміння користуватись первинними засо-бами пожежогасіння може привести до великих пожеж.

На початковій стадії пожежі вогонь, як правило, поширюється досить повільно, і вогни-ще його може бути ліквідоване за короткий час обмеженими силами і засобами населення, робітниками і службовцями без залучення пожежних команд.

Тому населення повинне оволодіти простішими прийомами гасіння займань.

Починати гасіння пожеж треба з того місця (ділянки), де вогонь може створити загрозу для людей, заподіяти найбільші матеріальні збитки, викликати вибух або руйнування конструкцій.

Гасіння пожеж у будинках включає два періоди: період локалізації; період ліквідації пожежі.

У перший період основною задачею є - обмежити розповсюдження полум'я і одночасно здійснити заходи по рятуванню людей із палаючих будівель.

На другому етапі - здійснюються заходи по безпосередній ліквідації горіння. При цьому розміри вогнища пожежі можуть бути різними. В окремих випадках займання мож-на ліквідувати первинними засобами пожежогасіння, а саме:

заливанням вогнища водою із відра, використовуючи воду із водопровода або сторон-ніх ємкостей;

засипанням вогнища пожежі вогнем або землею, використовуючи лопати і пісок із ящика, встановленого біля входу в будівлю;

заливанням вогнища пожежі водою із внутрішніх пожежних кранів; гасіння вогнища пожежі за допомогою вогнегасників.

Засоби гасіння пожеж. Засоби безпеки при гасінні пожеж.

Первинні засоби гасіння пожеж призначені для гасіння пожеж на початковій стадії їх розвитку і можуть застосовуватися для спасіння людей. До них відносяться: вогнегасники, внутрішні пожежні крани; відра; ломи; пісок (земля) та інші речовини і матеріали. У цілях ефективного використання первинних засобів і протипожежного інвентаря обладнуються протипожежні пости.

Пожежний пост обладнується пожежним щитом, на якому розміщуються: вогнегасники - 2 шт; лопати - 2 шт; ломи - 2 шт; відра - 2 шт; сокири - 2 шт; багри - 2 шт; кошма - 1 шт.

Крім того, біля щита встановлюється діжка з водою місткісю не менш як 200 л і ящик з піском місткісю не менш як 0-5 куб.м.

Вогнегасники. Вогнегасники - надійний засіб гасіння займань до прибуття пожежних підрозділів. Промисловістю випускаються наступні типи вогнегасників: вуглекислотні, пінні, порошкові і аерозольні.

Ручні вуглекислотні вогнегасники ОУ-2, 02-5, ОУ-8, ОУ-10, ОУ-25. Вони прзначені для невеликих початкових осередків спалахування займаючихся речовин і електроустановок. Являють собою стальні балони ємкістю 2, 5, 8, 10 і 25 л. У горловині кожного ввернутий запірний вентиль з сифонною трубкою, вентиль має запобіжний пристрій, що спрацьовує при перевищенні тиску. Вага вогнегасників - від 7 кг і більше.

Щоб привести вогнегасник у дію, необхідно закрутити маховичок вентилю проти годинникової стрілки до відказу. Раструб, із якого викидається вуглекислий сніг і газ, спрямовують на палаючий предмет ще до відкривання вентиля. Дальність подачі стру-меню - 1,5-3,5 м. Час дії - 25-30 секунд або 35-40 секунд.

Пінний вогнегасник ОП-5. Призначений для гасіння початкових вогнищ пожежі на площі до 1 кв. м. Він представляє собою сталевий зварний балон. У верхнє днище вварена горловина, закрита чавунною кришкою з запірним пристроєм, що складається з гумового клапану, укріпленого на штоку, пружини, що притискує клапан до горловини кисневого стакану при закритому положенні рукоятки. За допомогою цієї рукоятки здійснюється піднімання і опускання клапану. Сприск вогнегасника розташований на горловині і закри-тий спеціальною мембраною. Лугова частина заряду розчинена у 8,5 л води і залита у корпус вогнегасника, кислотна частина також розчинена у воді і залита у поліетиленовий кислотний стакан ємністю 0,15 л. При застосуванні забезпечує подачу повітряно-меха-нічної піни, чим досягається велика ефективність гасіння.

Порошковий вогнегасник ОП-1 ("Супутник-1"). Застосовується для гасіння неве-ликих займань автомобілів, лужних металів, електроустановок, що знаходяться під нап-ругою, легкозаймаючихся і горючих рідин. Вогнегасник складається з циліндричного корпусу з похилою горловиною, що забезпечує розпилення порошку. Заряд складається із порошків ПСБ і ПС-1, що видаляють кисень із зони горіння; порошки не електропровідні.

При гасінні відкривають кришку вогнегасника і енергійним струшуванням висипають порошок на вогонь так, щоб він утворив хмарку над полум'ям.

Аерозольні бромметилові вогнегасники типу ОА і ОУБ.

Застосовуються для гасіння горючих і тліючих матеріалів (бавовни, текстилю), а також електроустановок, що знаходяться під напругою до 380 В.

Промисловість випускає вуглекислотно-брометилові вогнегасники ОУБ-3 і ОУБ-7, кот-рі аналогічні за конструкцією, але відрізняються лише розмірами.

Вогнегасник являє собою сталеву тонкостінну посудину, у верхній частині якої приварена бобижка, у яку угвинчують вентиль зі струмоутворюючою насадкою і ручкою для перенесення. В середині балону мається сифонна трубка.

Для приведення вогнегасника в дію необхідно:

1. Звільнити запор кронштейна і піднести вогнегасник до вогнища пожежі, тому що заводи-виготовники залишають вогнегасники у заряженому стані з опломбованими запор-ними вентилями.

2. Узявшись лівою рукою за рукоятку вогнегасника, правою рукою відкрити вентиль, обертаючи маховичок проти годинникової стрілки до відразу.

3. Спрямувати струмінь на місце найбільш інтенсивного горіння.

Приведення до дії вогнегасників. Вогнегасник вуглекислотний типу ОУ-2, ОУ-5 або ОУ-8: повернути маховичок вентиля проти годинникової стрілки до відказу, а раструб спрямувати на палаючий предмет ще до відкриття вентиля.

Пінний вогнегасник ОП-5: рукоятку клапану повернути на 180°, перевернути вогнегас-ник догори дном, струмінь спрямувати на місце горіння. Порошковий вогнегасник ОП-1: відкрити кришку вогнегасника, обертаючи у напрямку стрілки, нанесеної на кришці; узяти вогнегасник за нижню частину корпусу і енергійно струшувати, спрямовуючи порошок у вогонь.

Аерозольний вогнегасник типу ОУБ: звільнити запор кронштейну і піднести вогне-гасник до вогннища пожежі; узятися лівою рукою за рукоятку вогнегасника, правою від-крити вентиль, обертаючи маховичок проти годинникової стрілки до відказу; спрямувати струмінь на місце найбільш інтенсивного горіння.

Особливості гасіння електричної проводки і горючих речовин.

Гасіння легкозаймаючихся і горючих речовин, до яких відносяться нафтопродукти, що мають температуру спалахування нижче 45 °С, має ряд особливостей.

Легкозаймаючися і горючі рідини на складах зберігаються у резервуарах різної ємності і будови, а також у тарі - залізних діжках. На об'єкті господарської діяльності можливі ви-

падки зберігання їх у діжках, бідонах і т.д. У домашніх умовах вони зберігаються у мета-левій і пластмасовій тарі: бідонах, каністрах і т.д.

Гасіння пожеж легкозаймаючихся і горючих речовин включає два періоди: період локалізації; період ліквідації.

У перший період основною задачею є обмеження поширення вогню, рідин, що розлися, на інші ємкості, а на другому етапі здійснюються заходи по безпосередній ліквідації горіння.

Невеликі вогнища горіння розлитої рідини чи займання рідини в окремій тарі можна ліквідувати первинними засобами пожежогасіння, а саме: ізоляцією шляхом засипання вогнища горіння рідини піском (землею); ізоляцією вогнища горіння шляхом накриття вогнища горіння кошмою (брезентом); гасінням горючої рідини шляхом використання пінних і порошкоподібних вогнегасників.

Для гасіння займань не завжди можна користуватися водою або піною. Небезпечно спрямовувати, наприклад, водяний струмінь на палаючу електропроводку чи на елект-роустановки, що знаходяться під напругою, так як при цьому людина може бути уражена струмом, оскільки вода є гарним провідником. Тому перед початком гасіння необхідно зняти напругу з палаючих електропроводок і електромереж. Якщо цього зробити не можна, то для гасіння необхідно застосовувати вуглекислотні (ОУ-2, ОУ-5) або порошкові (ОП-1) вогнегасники, склади яких не проводять електричний струм.

Засоби безпеки при гасінні пожеж. У будівлях:

1. Згідно діючих правил, до безпосереднього гасіння пожеж не допускаються підлітки до 18 років, вагітні і годуючі груддю жінки, інваліди, глухонімі і психічно хворі.

2. Кожний працюючий при гасінні пожежі зобов'язаний слідкувати за зміною обста-новки, станом перекрить, стін, сходових клітин, щоб уникнути загибелі людей при їх обваленні і у випадку виникнення небезпеки негайно попередити всіх працівників на ділянці і керівника гасіння.

3. При явній загрозі обвалення особовий склад виводиться у безпечне місце. Для швид-кого оповіщення людей, що працюють у небезпечній зоні, керівники гасіння пожежі вста-новлюють єдині сигнали і доводять їх до всього працюючого складу.

4. При роботі слід враховувати можливе отруєння людей окисом вуглецю. Необхідно передбачити використання ізолюючих протигазів (або протигазів з додатковими патро-нами ДП-1) або, за їх відсутності, частіше підмінювати пожежників, особливо тих, що працюють на верхніх поверхах приміщень.

5. Для захисту тіла від опіків пожежники повинні бути одягнуті у відповідний одяг, мати протипожежне спорядження:

сталеві каски, рукавиці, пояси, сокири. Працювати без бойового одягу і спорядження забороняється.

6. При наявності даних про витік газу необхідно входити в приміщення в ізолюючих протигазах і провітрювати його.

7. При роботі на височині слід застосовувати страхувальні пристосування - для виклю-чення можливості падіння працюючих.

8. Заборонено залишати без нагляду ствол, навіть після припинення подачі води.

9. До початку вскриття і розбирання конструкції необхідно знеструмити всі розташо-вані на ділянці роботи електричні мережі, відключити всі газові мережі і прилади.

10. При необхідності звалювання димових труб, обгорілих опор чи частин будівлі повинно проводитися під керівництвом керівника гасіння пожежі і після виведення з небезпечної зони людей і техніки.

При гасінні легкозаймаючихся і горючих рідин:

1. Гасіння пожеж з горючими рідинами може ускладнюватись розривами резервуарів, вскипінням і викидами нафопродуків і розповсюдженнях вогню по місцевосі. Кожний робітник зобов'язаний слідкуватти за зміною обстановки, при явній загрозі вибуху, вски-

піння, викидів і розтікання горючої рідини особовий склад виводиться у безпечне місце.

2. Для швидкого оповіщення людей, що працюють у небезпечній зоні, керівник гасіння пожежі зобов'язаний встановити єдині сигнали і довести їх до всього особового складу.

3. Працюючи із піною, розчинами піноутворювачів, особовий склад повинен уникати потрапляння їх на шкірні покрови і особливо на слизову оболонку очей. При потраплянні піноутворювача ОП-1 слід промити очі 2-процентним розчином борної кислоти.

4. Пінні вогнегасники не допускається застосовувати для гасіння приладів і устат-кування, що знаходиться під напругою електричного струму більш як 36 В, а також для гасіння речовин і матеріалів, що взаємодіють із водою.

5. Перед застосуванням пінного вогнегасника його вихідний отвір необхідно прочис-тити підвішеною до ручки шпилькою.

6. Перед пуском у дію вуглекислотного (брометиленового) вогнегасника раструб (розпилювач) повинен бути спрямований у сторону вогню. Братися рукою (голою) за раструб працюючого вуглекислотного вогнегасника не можна.

АВАРІЙНО ХІМІЧНО НЕБЕЗПЕЧНІ РЕЧОВИНИ (АМІАК, ХЛОР) І ЇХ ВПЛИВ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ. ГРАНИЧНО ДОПУСТИМІ І

УРАЖУЮЧІ КОНЦЕНТРАЦІЇ. ЗАСОБИ ЗАХИСТУ І НАДАННЯ

ПЕРШОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

На наш час відомо білььш як 6 мли. хімічних сполук. І у цьому величезному світі хімії нас оточує на виробництві і у побуті декілька сот АХНР, що часто є невід'ємним елемен-том виробництва.

Використання АХНР проти людини уходить корінням у першу світову війну, коли більш як 1,3 млн чоловік стали жертвами хімічних атак.

Однак і у мирний час хімія може стати ворогом людства через необережне поводження з отрутохімікатами або часто з причини аварій на виробництві, залізничному транспорті. Ці випадки вже коштували людству багатьох жертв.

Аварійно хімічно небезпечними речовинами (АХНР) прийнято називати такі хімічні сполуки, котрі у певних кількостях, що перевищують граничне допустимі концентрації (густини зараження), можуть викликати шкідливий вплив на людей, свійських тварин, рослини, викликаючи у них ураження різного ступеня.

Дії АХНР характеризується концентрацією, густиною зараження, стійкістю, токсич-ністю.

Концентрацією називається кількість АХНР, що міститься в одиниці об'єму повітря. Її звичайно виражають у міліграмах отруйної речовини на літр повітря або у грамах отруй-ної речовини на куб. метр повітря. Наприклад, концентрація хлору 0,5 мг/л означає, що в 1 л зараженого повітря міститься 0,5 мг хлору.

Густиною зараження називають вагову кількість отруйних речовин, що припадає на одиницю площі. Вимірюється у грамах на кв.метр.

Стійкість - здатність зберігати уражуючу дію напротязі певного часу.

Токсичність - здатність отруйних речовин спричинати ураження при потраплянні в організм у певних дозах.

Ступінь хімічної небезпеки об'єкту визначається сумарною кількістю АХНР, що знаходиться на об'єкті.

Зберігання АХНР здіснюється у закритих ємкостях під тиском власних газів (парів). Після руйнування ємкості тиск над рідкими речовинами падає до атмосферного, АХНР закипають (температура кипіння нижче за 20 °С) і виділяють в атмосферу у вигляді газу або пари.

Хмара газу (пари) АХНР, що утворилася у момент руйнування ємкості називається первинною хмарою зараженого повітря. Воно поширюється на невеликі відстані. Частина рідини, що залишилася, особливо з температурою кипіння вище 20°С розтікається і навіть

випаровується. Пари (гази) потрапляють в атмосферу, утворюючи вторинну хмару зараженого повітря. Ця хмара розповсюджується на меншу відстань. Таким чином, територія, що піддалася впливу АХНР, включає місце його безпосереднього розливу, тобто вогнища хімічного ураження, і зону хімічного зараження, що утворилася у результаті поширення газів (парів).

Зона хімічного зараження ділиться на дві частини: зону надзвичайно небезпечного зараження і зону зараження. Вогнище ураження (площа безпосереднього викиду АХНР) при наявності обвалування сховища дорівнює площі обвалованої території. При відсут-ності обвалування можна зробити приблизний розрахунок з урахуванням того, що при розливанні рідина покриває землю шаром 0,05 м. Добуток площі розливу на товщину шару рідини дасть приблизний об'єм рідини, що вилилася Q.

Зараження теориторії підприємства, ураження робітників, службовців і населення відомчого житлового сектору може відбутися у випадку виробничої аварії на об'єктах, що використовують АХНР, розташованих поблизу дислокації підприємства від 30 м до 20 км. На розповсюдженні АХНР будуть позначатися напрям і швидкість вітру, умови місце-вості і рослинного покриву.

Конверсія. При інтенсивному нагріванні поверхні землі і нижнього шару повітря відбувається перемішування нижніх і верхніх шарів атмосфери, що призводить до швид-кого розсіювання АХНР, які випаровуються з місцевості і об'єктів, а вітер сприяє розсію-ванню цих парів.

Ізотермія (температура повітря у межах 20 -30 м від земної поверхні майже однакова) сприяє збереженню високих концентрацій АХНР у приземному шарі повітря.

Інверсія (нижній шар повітря нагрітий сильніше верхнього) викликає сильне розсію-вання зараженого повітря, і концентрація парів АХНР у повітрі швидко знижується.

При слабому вітрі повітря поширюється повільно, високі концентрації зберігаються довше, сильний поривчастий вітер швидко розсіює заражене повітря. Із збільшенням швидкості вітру підвищується випаровування АХНР із зараженої ділянки.

Сильний дощ вимиває АХНР із грунту і тим самим знижує густину зараження міс-цевості.

Рослинний покрив (чагарник, дерева, густа трава), щільність забудови і рельєф місце-вості (яри, лощовини) сприяють застою зараженого повітря і підвищенню тривалості вогнища зараження.

Важливою характеристикою вогнища хімічного ураження і зони зараження АХНР є стійкість АХНР і тривалісь існування вогнища хімічного ураження.

На стійкісь вогнища хімічного ураження, що виникло на териорії населеного пункту, впливає ряд особливих факторів. Будинки і споруди міської забудівлі нагріваються со-нячним промінням швидше, ніж розташовані у сільській місцевості. Тому у місті спос-терігається інтенсивний рух повітря, пов'язаний звичайно з його припливом від периферії до центру по магістральним вулицям. Це сприяє проникненню АХНР на подвір'я, глухі кути, підвальні приміщення і створює підвищену небезпеку ураження населення. У цілому, можна вважати, що стійкість АХНР у місті вище, ніж у відкритій місцевості.

Коротка характеристика аварійно хімічно небезпечних речовин.

На деяких підприємствах широко застосовуються АХНР такі як аміак, хлор, фосген, синильна кислота, сірководень, сірчастий ангідрид, акрилонітрит, бензол тощо.

Аміак являє собою безбарвний газ з характерним різким запахом "нашатирного спир-ту". При звичайному тиску твердне при температурі -78 °С і скраплюється при -34 °С.

Густина газоподібного аміаку приблизно 0,6, тобто він легший за повітря. З повітрям утворює вибухонебезпечні суміші у межах 15-28 об'ємних процентів аміаку. Розчинність його у воді більше, ніж у всіх інших газів: один об'єм води поглинає при 20°С близько 700 об'ємів аміаку. 10% розчин аміаку потрапляє у продаж під назвою "нашатирний спирт", а 18-20%-ний розчин називається аміачною водою і використовується як добриво.

Рідкий аміак - гарний розчинник великої кількості органічних і неорганічних сполук. Його використовують при отриманні азотної кислоти, азотовміщуючих сполук, соди, сечовини, синильної кислоти, добрив, діазотипних світлокопіювальних матеріалів. Він застосовується як робоча речовина у холодильних машинах і т.ін.

Аміак перевозиться у скрапленому стані під тиском, при виході в атмосферу парує, при потраплянні у водойми - заражує їх. Як небезпечний для життя людини, викликає ура-ження дихальних шляхів.

Основні ознаки ураження аміаком - нежить, кашель, затруднене дихання, задуха; при цьому прискорюється серцебиття, порушується частота пульсу. Пари аміаку сильно под-разнюють слизові оболонки і шкірні покриви, викликають печію, почервоніння шкіри, різь в очах, сльозотечу. При зіткненні рідкого аміаку і його розчинів із шкірою виникає обморожування, можливий опік з пухирями, виразки. При підвищених концентраціях можливий летальний кінець.

Для нейтралізації розлитого аміаку можна використовувати 5-6%-ний розчин соляної чи азотної кислот. При промиванні місця розливу на 1 т аміаку потрібно не менш як 2 т води. У випадку аварії у зоні розповсюдження аміаку слід працювати у промислових протигазах марки КД (коробки сірого кольору) або у протигазах марки К (коробка зеленого кольору) і М (коробка червоного кольору). Максимально допустима концент-рація для протигазів марки КД рівна 750 ПДК (15000 мг/м³). Якщо концентрація аміаку невідома або перевищує максимально припустиму дозу, треба користуватися ізолюючими протигазами. Там, де концентрація не перевищує 15 ПДК (300 мг/м³), допустимо знахо-дитись у респіраторах РГГ-67, РУ-60М-КД.

Хлор - зеленувато-жовтий газ із різким запахом, важчий за повітря у 2,5 рази. Тому його хмара буде переміщуватись у напрямку вітру, притискаючись до землі. Температура плавлення 34,6°С, відтак, навіть узимку хлор знаходиться у газоподібному стані. Легко стискається при тиску 5-7 атмосфер у жовто-зелену рідину.

При випарюванні на повітрі рідкий хлор утворює з водяною парою білий туман. Один кг рідкого хлору утворює 316 л газу.

Хлор має широке промислове застосування. Для перевезення використовуються цис-терни і балони під тиском. Сильно отруйний. Викликає подразнення дихальних шляхів з подальшим набряком легень. При високих концентраціях смерть наступає через 5-25 хвилин. У повітрі виявляється приладом УГ-2 або ВПХР з індикаторною трубкою з трьома зеленими кільцями.

Ознаки отруєння хлором - різкий загрудинний біль, різь в очах, сльозотеча, болісний сирий кашель, блювання, задишка.

У випадках аварії з розливом хлору перш за все треба осадити газ, для чого створити гідрозавісу - під великим тиском за допомогою поливально-миючих пожежних машин, шлангів розпорошити воду або розчин кальцінованої соди. Після цього місце розливу слід залити аміачною водою, вапняним молоком, розчином кальцінованої соди чи каус-тика з концентрацією 60-80% і більше (примірні витрати 2 л розчину на 1 кг хлору). Можна застосовувати і інші нейтралізуючі речовини - гіпосульфіт, технічну соду.

Граничне допустимі і уражуючі концентрації. Граничне допустимі концентрації, токсодоза АХНР встановлюються органами охорони здоров'я.

Під токсодозою розуміють кількісну оцінку токсичності АХНР, що відповідає певному ефекту уражень.

При інгаляційних ураженнях вона дорівнює середній концентрації (Ссер), помноженій на час перебування у зараженому простори (t). Вимірюється у г хв/м² або г хв/л.

При середній токсодозі з'являються початкові ознаки отруєння у 50% тих, кто знаходи-ться у вогнищі ураження. При смертельній токсодозі виживає лише половина потерпілих.

Середня уражуюча токсодоза деяких АХНР у мг хв/л дорівнює: хлорпікрин - 0,1; хлор, фосген, диметиламін - 0,6; хлорціан, синильна кислота - 0,75; двуокис азоту, азотна

кислота - 1,5; сірководень - 5; аміак - 15; сірчастий ангідрид, соляна кислота - 20.

Відтак, знаючи концентрації АХНР у повітрі і токсодози, можна розраховувати можли-вий час перебування у зоні ураження. Регламентований допустимий ступінь зараження АХНР повітря при постійному впливі на людину під час робочого дня не може викликати захворювання навіть через тривалий проміжок часу.

Для аміаку граничне допустимі концентрації (ПДК) у повітрі населених пунктів: середньодобова - 0,2 мг/м^З (0,0002 мг/л), граничне допустима у робочому приміщені промислового підприємства - 20 мг/м^З (0,02 мг/л).

Запах аміаку відчувається при концентрації 40 мг/м^З (0,04 мг/л), а при 500 мг/м^З (0,5 мг/л) можливий смертельний кінець.

Наявність і концентрація аміаку у повітрі визначається універсальним газоаналізатором УТ-2, межі його вимірювань до 0,03 мг/л - при просочуванні повітря в об'ємі 250 мл; до 0,3 мг/л -при просочуванні З0 мг повітря. Концентрація аміаку визначається за шкалою, на якій вказано об'єм пропущеного повітря. Цифра, що співпадає з межею зафарбованого у синій колір стовпчика порошку, вкаже концентрацію аміаку у міліграмах на літр.

Визначити наявність аміаку можна за допомогою ВПХР або ПХР-МВ (без фіксації концентрації).

Для хлора уражуюча концентрація - при одночасній експозиції складає 0,01 мг/л, смертельна при тій самій експозиції - 0,1-0,2 мг/л.

Наявність і концентрація визначається аналогічно, з урахуванням того, що у ВПХР використовується індикаторна трубка з трьома зеленими кільцями.

Заходи захисту і надання першої медичної допомоги. Першу медичну допомогу ураженим АХНР необхідно надавати у найкоротші строки. Тільки за цієї умови вона буде досить ефективною. Рекомендується додержуватись такого порядку:

- надягають протигаз;

- вводять відповідний антидот;

- проводять часткову санітарну обробку;

- проводять часткову дегазацію;

- виконують штучну вентиляцію легень на зараженій місцевості (без знаття протигазу) по способу Калістова, а на незараженій - способом "з роту до рота", "з роту до носа".

Неприпустиме застосування штучного дихання при ураженні АХНР задушливого типу (хлор, фосген, дифосген, хлорпікрин), що може призвести до смерті. У даному випадку необхідна негайна евакуація.

Якщо на обличчі ураженого маються краплі АХНР, то перш ніж надягти протигаз, необхідно провести часткову санітарну обробку, використовуючи для цього рідину з індивідуального пакету ІПП-8. Вона отруйна, тому обробляти обличчя треба обережно і берегти очі.

При потраплянні АХНР у шлунок ураженому дають 1-2 таблетки карболену і проми-вають шлунок, викликавши механічним шляхом блювання.

Найперша допомога при отруєнні аміаком:

свіже повітря;

теплі водяні пари 10%-ного розчину ментолу у хлороформі;

тепле молоко з боржомі або содою;

при задусі - кисень;

при спазмі голосових щілин - тепло на область шиї, теплі водяні інгаляції;

при зупиненні дихання - штучне дихання;

при потраплянні в очі - негайне промивання водою чи 0,5-1%-ним розчином галуну, вазелинове чи оливкове масло;

при ураженні шкіри - обливання чистою водою, накладення примочки із 5%-ного розчину оцтової, лимонної або соляної кислоти.

Захист - промислові протигази марки В і М, цивільні протигази ГП-5, ГП-4, дитячі протигази, камери захисні дитячі.

При дуже високих концентраціях (більше 6 мг/л) - ізолюючі протигази.

Не слід забувати про величезні кількості сучасної хімічної зброї іноземних армій. Хоча у 1990 році і була досягнута домовленість про знищення хімічної зброї, однак, на прикладі Іраку ми бачимо готовність до її застосування. Так що, говорячи про СДОР, що застосо-вуються у виробництві мирного часу, не можна забувати про отруйливі речовини сучасних армій. Треба їх знати і вміти захищатися. Для довідки розглянемо основні з них. По дії на організм людини отруйливі речовини (АХНР) поділяються на наступні групи: нервово-паралітичні, шкірно-наривні; задушливі; загальноотруйливі; психохімічні; подразнюючі.

До нервово-паралітичних ОР відносять Ві-Ікс, зарин, зоман. Вони токсичні, при пот-раплянні в організм людини через органи дихання і шкіру діють на нервову систему. Оз-наки ураження з'являються одразу: звуження зіниць (міоз), виділення слини, утруднене дихання, блювання, втрата свідомості.

При появі цих ознак необхідно прийняти таблетку із аптечки індивідуальної (АІ-2). Якщо ОР потрапили на шкіру або одяг, уражені місця треба обробити рідиною із індиві-дуального протихімічного пакету (ІПП-8).

Надійний захист від цих ОР - протигаз, спеціальні костюми, комбінезони, плащі, укрит-тя у сховищах.

До групи шкірно-наривних ОР відносять іприт. Потрапляючи в організм людей через органи дихання, шкіру і шлунково-кишечний тракт, він викликає загальне отруєння. Ознаки ураження шкіри: почервоніння через 2-6 годин, утворення пухирів через 24 години і виразок через 2-3 діб.

Щоб уникнути ураження, використовують протигази, засоби захисту шкіри, різнома-нітні укриття. При потраплянні крапель іприту на шкіру і одяг заражені місця слід негай-но обробити рідиною із протихімічного пакету.

ОР задушливої дії - фосген, У нього є період прихованої дії. Перші ознаки ураження (сльозотеча, головокружіння, загальна слабкість) проявляються через 4-5 годин, після чого розвивається набряк легень. Надійним захистом слугує протигаз.

До групи отруйливих речовин загальноотруйної дії відносять синильну кислоту і хлор-ціан. Діють на органи дихання і шлунково-кишковий тракт. Ознаки ураження: подраз-нення очей, запаморочення голови, задишка, судороги, параліч. Засіб захисту - протигаз.

Психохімічні ОР - Бі-Зет та інші речовини, що розладнують центральну нервову систему і викликають психічні (галюцінації, страх, відчуття пригніченості) або фізичні (сліпота, глухота) розлади. Ефективний захист - протигаз.

ОР подразнюючої дії - адамсит і Сі-Ес. Вони подразнюють чутливі нервові закінчення верхніх дихальних шляхів і очі. Ознаки: сильна сльозотеча, кашель, біль у грудях.

В останні роки у США та ряду інших держав створенні бінарні хімічні боєприпаси. Вони опоряджуються двома (звідси і термін "бінарні") нетоксичними (неотруйними) речовинами, які у ході польоту боєприпасів змішуються, вступають між собою у хімічну реакцію і утворюють ОР нервово-паралітичної дії.

На сьогодні діє міжнародна угода про знищення хімічних боєприпасів (отруйних бойових хімічних речовин) в усьому світі.

Кожний громадянин повин знати місця можливих виливів (викидів) аварійно хімічно небезпечних речовин у своєму районі проживання, які отруйні речовини та порядок захисту від них при надзвичайній ситуації, телефони управління (відділу) з питань надзвичайних ситуацій району (міста обласного підпорядкування) та аварійно-рятувальних служб.