19.2. Поділ і кооперування праці

Поділ праці як спеціалізація трудової діяльності, що зумов­лює виділення і співіснування різноманітних її видів, з доісто­ричних часів був основним фактором зростання продуктивності праці. У певній формі поділ праці наявний на усіх рівнях людсь­кої діяльності: від світового господарства до сім'ї та робочого місця.

Суспільний поділ праці — це диференціація у суспільстві соціальних функцій, що виконуються певними групами людей, і виділення у зв'язку з цим різних сфер життєдіяльності (про­мисловість, сільське господарство, місто і село, наука, мистец­тво, армія та ін.), які, у свою чергу, поділяються на дрібніші сфери, галузі й під галузі.

Технічний поділ праці — це диференціація видів трудової діяльності між підрозділами та працівниками підприємства, поділ трудового процесу на підприємстві на ряд часткових функцій і операцій, це спеціалізація працівників у процесі економічної діяльності. Таким чином, технічний поділ праці становить вихідний пункт організації праці, що, враховуючи цілі виробництва, полягає у закріпленні за кожним працівни­ком і за кожним підрозділом їхніх обов'язків, функцій, видів робіт, технологічних операцій.

Розрізняють такі основні види поділу праці на підприємстві:

— функціональний — поділ праці між різними категоріями працівників підприємства залежно від характеру виконуваних ними функцій та участі у виробничому процесі. Він виявляєть­ся у двох напрямках: а) виділення у складі персоналу підпри­ємства таких основних категорій, як робітники, службовці, спе­ціалісти, керівники; б) поділ робітників на основних (що без­посередньо змінюють форму і стан предметів праці, виробляю­чи продукцію) та допоміжних (що створюють необхідні умови Для ефективної роботи основних робітників). Зміни за останні десятиліття у цій сфері характеризуються зростанням частки спеціалістів у загальній кількості персоналу та частки допоміж­них робітників, що виконують обслуговуючі функції;

• технологічний — поділ праці за технологічними опера­ціями і процесами, переділами та фазами, видами робіт, вироба­ми, деталями. Він визначає розстановку працівників відповід­но до технології виробництва і значно впливає на рівень змістов­ності праці. Важливим завданням організації праці є пошук оптимального рівня технологічного поділу праці. Дуже вузька спеціалізація спричиняє монотонність, що викликає надмірну втому та зниження продуктивності праці. Надто широка спе­ціалізація може стати причиною неякісного виконання робіт. Різновидами цієї форми поділу праці є предметний, подеталь-ний та поопераційний поділ;

• професійний — поділ праці між групами працівників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт. У цьому напрямку зміни характеризуються зростанням частки професій інтелектуальної праці, механізованої праці, професій широкого профілю;

• кваліфікаційний — поділ праці між групами працівників залежно від складності виконуваних ними робіт. Працівники однієї професії можуть мати різні знання, вміння і досвід робо­ти, що відображається у кваліфікації — якості роботи (праці) і лежить в основі розподілу працівників за групами кваліфікації — розрядами, категоріями, класами тощо. Зміни тут відбува­ються у напрямі підвищення культурно-технічного і кваліфі­каційного рівня працівників і, відповідно, частки висококва­ліфікованих працівників.

Раціональний поділ праці передбачає додержання таких обов'язкових вимог: забезпечення повного завантаження пра­цівників; розширення трудового профілю і підвищення квалі­фікації; усунення одноманітності праці та підвищення її змі­стовності. Досягти цього можна шляхом суміщення професій та функцій, а також багатоагрегатного обслуговування.

При суміщенні професій один працівник виконує функції та роботи, які належать до різних професій. Суміщення може бути повним і частковим. Найбільш ефективне суміщення професій, спеціальностей, взаємопов'язаних операціями технологічного процесу, спільністю предметів праці, що обробляються, вико­нанням основного і допоміжного процесів.

Багатоагрегатне (багатоверстатне) обслуговування становить таку форму організації праці, за умов якої один робітник або група робітників працюють одночасно на декількох агрегатах, виконуючи ручні операції на кожному з них під час автоматич­ної роботи усіх інших агрегатів. Можливість багатоагрегатно­го обслуговування сучасних верстатів ґрунтується на тому, що з підвищенням рівня механізації праці на операціях частка автоматичної роботи зростає і значно перевищує частку часу виконання ручних операцій.

З поділом праці нерозривно пов'язане її кооперування, що означає досягнення раціональних пропорцій у витратах праці різних видів і передбачає встановлення раціональних соціаль­но-трудових взаємовідносин між учасниками трудового проце­су, узгодження інтересів людей і цілей виробництва. Кооперу­вання праці на підприємстві здійснюється в різних формах, наприклад, при індивідуальному виконанні роботи на окремих робочих місцях, при багатоагрегатній роботі або поєднанні тру­дових функцій і спеціальностей, при колективній роботі.

Особливою формою кооперування праці є виробнича брига­да як первинна ланка трудового колективу. Трудовий колек­тив — це об'єднання працівників, що займаються сумісною трудовою діяльністю на підприємстві. У складі трудового ко­лективу відповідно до структури підприємства діють колекти­ви цехів, відділів, дільниць, бригад, інших підрозділів. Під організацією роботи трудових колективів слід розуміти орга­нізацію роботи колективів цехів, дільниць, бригад, в основі якої лежать поділ і кооперування праці.

Виробнича бригада є первинним осередком трудового колек­тиву підприємства і займає провідне місце серед колективних форм організації сучасної праці. Бригада — це група праців­ників, що разом здійснюють виробничий процес або його час­тину і колективно відповідають за результати своєї роботи.

Бригадна форма надає можливості зміни праці на основі суміщення професій та функцій, сприяє підвищенню кваліфі­кації, зацікавленості у праці та її результатах. На машинобу­дівних підприємствах основними видами бригадної організації праці є спеціалізовані та комплексні бригади.

Спеціалізовані бригади складаються із робітників однієї професії або спеціальності, що виконують однорідні техно­логічні процеси. Комплексні бригади складаються з робітників різних професій або спеціальностей, що виконують комплекс взаємопов'язаних технологічно різнорідних робіт. Для роботи на обладнанні та агрегатах при тривалих технологічних цик­лах (більших, ніж тривалість однієї зміни) створюють наскрізні бригади, що об'єднують робочих усіх змін.

Колективний характер праці в бригаді поєднується із поді­лом праці між членами бригади. Праця між членами спеціалі­зованих бригад розподіляється в основному відповідно до їх кваліфікації. У комплексних бригадах поділ праці проводить­ся відповідно до професії, спеціальності та кваліфікації.

У кожній бригаді на підприємствах зі сталою виробничою програмою, затверджують річні, квартальні, місячні виробничі плани, а також порядок їх розробки та оцінювання виконання. Важливе значення в організації роботи бригад має уточнення спеціалізації бригади та визначення планово-облікової одиниці. Планово-облікова одиниця — це бригадокомплект в умовах одиничного, серійного виробництва і продукція у натурально­му вираженні — в умовах масового виробництва. Бригадоком­плект включає частину робіт з виготовлення виробу, а загаль­на кількість усіх бригадокомплектів складається у виріб — кінцеву продукцію підприємства. Для оплати праці за кінце­вий результат розробляють збільшені (комплексні) норми часу та відповідні розцінки на бригадокомплекти.