4. Договір купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу — це угода, за якою продавець (одна сторона) зобов'язується передати майно у власність покупцеві (друга сторона)., а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (ст.224 ЦК України).

Договір купівлі-продажу, як правило, має одноразовий харак­тер і укладається переважно на те майно, яке є в наявності і підготовлене для відчуження. При цьому продавцеві сплачуєть­ся вартість відчужуваного майна лише у грошовому вираженні. В окремих випадках для покупця становить інтерес не саме прид­бане майно, а зафіксоване в ньому право вимоги, наприклад, у разі купівлі цінних паперів. Оплата повинна здійснюватися у нац.. валюті України, за винятком випадків, передбачених законом.

Двосторонній характер куп.-прод. обумовлює взаємне ви­никнення у кожної із сторін прав і обов'язків.

Договір купівлі-продажу є консесуальним, оскільки права і обо­в'язки сторін виникають у момент досягнення ними згоди щодо усіх істотних умов.

Правове регулювання відносин купівлі-продажу здійснюється ЦКУ(ст.224—240), ЗУ: «Про захист прав споживачів», «Про ц. п. і ф. б.», «Про товарну біржу», «Про приватизацію майна держав­них підприємств», «Про приватизацію невеликих державних підприємств»,та ін. ПНПА.

З урахуванням особливостей організаційно-правових форм торгівлі, що використовуються на території перебування сторін договору купівлі-продажу, особливостей відчужуваних об'єктів, особливостей способу укладення та виконання договору існує кілька різновидів договору купівлі-продажу, зокрема:

а) договори купівлі-продажу в оптовій і роздрібній торгівлі;

б)договори, які укладаються на біржах і аукціонах;

в) договори купівлі-продажу, які укладаються у внутрішньому і в зовнішньоекономічному обігу;

г) договори купівлі-продажу зем. ділянок, валютних цінностей, жилих будинків, квартир, автомашин;

д) договори купівлі-продажу на умовах комісії, консигнації та поставки;

е) договори купівлі-продажу об'єктів приватизації;

є) форвардні і ф'ючерсні угоди купівлі-продажу.

Кожен з них має певні особливості щодо умов укладення та виконання, визначення прав і обов'язків сторін та правових наслідків невиконання (неналежного виконання) договору.

Відповідно до цивільного законодавства сторонами в договорі купівлі-продажу виступають продавець і покупець. Ними мо­жуть бути будь-які суб'єкти цивільних правовідносин: громадя­ни, ЮО, держава.

За ст. 225 ЦКУ право продажу майна, крім ви­падків примусового продажу, належить власникові.

У законодавстві не розкривається зміст поняття «примусовий продаж», визначаються лише підстави для здійснення примусо­вого продажу майна. До таких підстав належать продаж описа­ного у боржника майна з метою задоволення вимог кредиторів (ст.388 ЦПКУ), продаж заставленого майна в порядку, встановленому ЗУ «Про заставу», продаж майна відповідно до ЗУ «Про банкрутство», реалізація конфіскованих предметів, які стали зна­ряддям або безпосереднім об'єктом адміністративного правопо­рушення (ст. 315 Кодексу України про адміністративні правопо­рушення), тощо.

Власникові не обов'язково особисто брати участь в укладенні договору купівлі-продажу. Він може здійснити ці повноваження через свого представника або комісіонера. В такому випадку покупець досягає тієї самої мети, що і при купівлі майна безпо­середньо у власника, хоча й з певними особливостями. Так, при продажу майна, зданого на комісію, продавцем виступає комісі­онер, а не власник такого майна. Тому у разі виявлення відхи­лень від умов договору купівлі-продажу покупець звертається з претензіями до комісіонера (продавця), а не до комітента (влас­ника). При укладенні договору купівлі-продажу продавцем через свого повіреного стороною в ньому є власник, а не повірений.

Якщо продавцем майна може бути лише певна особа, тобто, як правило, власник, то покупцем може бути будь-яка особа. Обов'язковою умовою участі громадян стороною в договорі купівлі-продажу є наявність у них достатньої дієздатності (ст.11—16 ЦКУ).

Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про пред­мет і ціну. Доки сторони не дійдуть згоди щодо цих двох умов, договір не може вважатися укладеним, незважаючи на погоджен­ня всіх можливих інших умов (про строк, місце, спосіб виконан­ня тощо). Інші умови також можуть набути значення істотних, якщо щодо них за заявою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди (ст.153 ЦКУ).

Предметом договору купівлі-продажу можуть бути окремі речі або їх сукупність, а також певні зобов'язальні права, які пов'язані з можливістю реалізації зафіксованих у них повноважень на мож­ливе отримання майнових вигод.

За чинним законодавством предметом договору купівлі-про­дажу не можуть бути боргові зобов'язання, авторські права. Відно­сини переуступки чи переходу їх до інших осіб регулюються нормами інших правових інститутів.

Предметом договору купівлі-продажу може бути будь-яке майно, визнане законом об'єктом права власності і не вилучене з товарообігу.

За­коном «Про форми власності на землю» впроваджено поряд з державною колективну і приватну форми власності на землю. У ЗКУ прямо передбачена можливість виникнення у громадян права власності за договорами купівлі-продажу, дарування та обміну (ст.6).

У законодавстві визначаються певні вимоги, яким має відпові­дати предмет договору купівлі-продажу. Так, якість проданої речі повинна відповідати умовам договору, а за відсутності вказівок у договорі — вимогам, які звичайно ставляться. Під вимогами, які звичайно ставляться, потрібно розуміти такі, за дотримання яких придбана річ повинна виконувати своє функціональне призна­чення (друкарська машина — друкувати, телевізор — давати зоб­раження Із звуковим супроводом тощо). Річ, яку продає торго­вельна організація, повинна відповідати стандарту, технічним умовам або зразкам, встановленим для речей цього роду, якщо інше не випливає з характеру даного виду купівлі-продажу (ст.233 ЦКУ),

Наступною істотною умовою договору купівлі-продажу є ціна — певна грошова сума, сплачувана покупцем за отриману від продавця річ. Ціна повинна бути обов'язково визначена в дого­ворі шляхом досягнення сторонами щодо цього обопільної зго­ди

За чинним законодавством сторони в договорі купівлі-продажу, які займаються підприємницькою діяльністю, вправі вільно визначити ціну предмета угоди, а в передбачених зако­ном випадках повинні керуватися державними фіксованими чи регульованими цінами. Абсолютно вільно визначають ціну гро­мадяни, які укладають разові угоди купівлі-продажу, наприклад, на речових ринках.

Залежно від організаційно-правової форми торгівлі ціни на то­вари (продукцію) можуть бути оптовими або роздрібними. У роздрібній торговельній мережі вони фіксуються в прейскуран­тах, цінниках тощо. Придбання продукції на підставі державно­го замовлення здійснюється за закупівельними цінами. НБУ закупівельні ціни встановлюються та­кож на дорогоцінні метали.

Договір купівлі-продажу, як і б.-я. інша цивільно-правова угода, має певну форму. В ЦКУ відсутня стаття, якою б безпосередньо визначалася форма для усіх різно­видів договору купівлі-продажу. Однак цей Кодекс та інші зако­нодавчі акти містять норми, в яких обумовлюється особливий порядок оформлення окремих договорів купівлі-продажу. Якщо спеціальними правовими нормами не визначена форма того чи іншого різновиду договору купівлі-продажу, то необхідно керу­ватися загальними правилами цивільного законодавства про форму угод.

З укладенням договору купівлі-продажу, як і будь-якої іншої двосторонньої угоди, у кожної із сторін виникають права і обов'язки, які становлять його зміст. Важливо, що права однієї сторони співвідно-сяться з обов'язками іншої сторони таким чином, що відповідному обов'язку продавця кореспондується відповідне право покупця і навпаки. Так, одним з найважли­віших обов'язків продавця є передача ним майна у власність по­купця, а останній набуває право вимагати передачі йому цього майна. У свою чергу покупець зобов'язаний прийняти від про­давця придбане майно і сплатити за нього обумовлену ціну, а продавець відповідно вправі вимагати прийняття покупцем проданого майна і сплати за нього належної грошової суми. Виконання зазначених обов'язків має здійснюватися обома сто­ронами одночасно, якщо інше не передбачено законом або договором (ст. 171 ЦКУ).

Як вже зазначалося, продавець повинен забезпечити перехід права власності до покупця. У зв'язку з цим важливого значення набуває питання про момент виникнення права власності у по­купця, оскільки від цього багато в чому залежать можливості захисту прав сторін, а також розподіл ризику випадкової заги­белі предмета договору.

Важливе значення має також чітке визначення обов'язків по­купця. У ЦКУ названі лише обов'язки по оплаті і прийняттю купленої речі. Звичайно ж, у договорі можуть бути сформульовані й інші обов'язки покупця, як і продавця. Додат­кові обов'язки можуть встановлюватися також законодавчими актами.

Кожна з сторін договору купівлі-продажу повинна належним чином виконувати усі обумовлені в ньому або передбачені зако­ном обов'язки. У разі порушення їх продавець або покупець несуть майнову відповідальність чи інші правові наслідки, які можуть і не бути мірою цив.-прав. відповідальності, яка настає, зокрема, за наявності умов, передбачених законом за порушення зобов'язань (гл.18 ЦКУ).

Як зазначалося, основним обов'язком продавця є його обов'я­зок передати продану річ покупцеві. Невиконання цього обо­в'язку надає покупцеві право вимагати від продавця передачі купленої речі в примусовому порядку або, з свого боку, відмо­витися від подальшого виконання договору. При цьому і в пер­шому, і в другому випадках покупець має право вимагати також відшкодування понесених внаслідок таких дій продавця збитків (ст. 231 ЦКУ).

Продавець зобов'язаний відшкодувати покупцеві понесені ним збитки з урахуванням вартості відсудженого майна, якщо за рішенням суду продана річ була вилучена у покупця. Угода сторін про звільнення або обме­ження відповідальності продавця є недійсною, якщо продавець, знаючи про існування прав третьої особи на продавану річ, нав­мисно приховав це від покупця (ст.239 ЦКУ).

На продавця покладається відповідальність за продаж майна неналежної якості. Основоположні принципи такої відповідаль­ності та інших правових наслідків продажу майна неналежної якості сформульовані в ст. 234 ЦКУ. Покупцеві на­дається право у разі придбання речі неналежної якості, якщо її недоліки не були застережені продавцем, за своїм вибором ви­магати:

— заміни речі, визначеної в договорі родовими ознаками, річчю належної якості;

— відповідного зменшення купівельної ціни;

— безоплатного усунення недоліків речі продавцем чи відшко­дування витрат на їх виправлення;

— розірвання договору з відшкодуванням покупцеві збитків;

— заміни на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахуванням купівельної ціни.

Викладені правила є загальними і застосовуються до усіх різновидів договору купівлі-продажу. Аналізуючи ці правила, можна дійти висновку, що покупцеві належить право вибору будь-якої з наведених вимог на свій розсуд і незалежно від вини продавця у виникненні недоліків.

ЗУ від 15.07.94 р. «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України» ЦКУ доповнено ст. 234' такого змісту: «Покупець протя­гом 14 днів, не рахуючи дня купівлі, має право обміняти не­продовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця, у якого він придбаний, якщо товар не підійшов за формою, га­баритами, фасоном, кольором, розміром або якщо з інших при­чин він не може бути використаний за призначенням».

Порядок здійснення такого обміну визначається ЗУ «Про захист прав споживачів».

Певні правові наслідки можуть також наставати у разі неналеж­ного виконання (невиконання) умов договору покупцем. Так, якщо покупець відмовиться прийняти куплену річ або заплатити за неї встановлену ціну, продавець вправі вимагати прийняття речі по­купцем і оплати ціни, а також відшкодування збитків, завданих затримкою виконання, або, з свого боку, відмовитися від догово­ру і вимагати відшкодування збитків (ст. 232 ЦКУ).