Префіксальний спосіб творення прикметників

Виділяються два типи префіксів, за допомогою яких тво­ряться прикметники. Це префікси- модифікатори, тоб­то формотворчі (пре-, архі-, ультра-, екстра-, над-, все-, за- то­що), за допомогою яких творяться перш за все ступені якості прикметників (архіважливий, ультрамодний, надзвичайний) та префікс най-, що використовується для утворення найвищого ступеня порівняння прикметників (найвищий, найактивніший). Префікси-кваліфікатори, тобто словотворчі, використовуються при творенні прикметників з новим лексичним значенням. Це префікси без-, не- (на позначення відсутності ознаки, що вира­жається прикметником: безвусий, безболісний, безголосий, беззу­бий; нерозумний, нездоровий, недовгий), префікси іншомовного походження: а-, анти- (аритмічний, антинародний).

ПРЕФІКСАЛЬНО-СУФІКСАЛЬНИЙ СПОСІБ ТВОРЕННЯ ПРИКМЕТНИКІВ

Тут ідеться лише про ті прикметники, які утворилися за допо­могою суфікса і префікса. Такий прикметник не існує в мові само­стійно без однієї з названих морфем. Пор.: присадибний і післягро­зовий. Перший з них утворений за допомогою префікса і суфікса (бо немає слова садибний), від основи іменника садиба, другий — за допомогою префікса від прикметника грозовий. Те ж — бездо­ганний і безконфліктний, безтурботний і безкласовий тощо. Слід звернути увагу на те, що прикметники можуть утворюватися з од­ним префіксом і різними суфіксами і навпаки — з одним суфіксом і різними префіксами. Напр.: придворний, приземкуватий, придніп­рянський; підступний, протиправний, безпідставний, надмірний. При цьому способі творення використовується значна кількість пре­фіксів (при-, між-, під-, над-, проти-, за-, по-, до-, на- та багато інших) і суфіксів (-н-, -ськ-, -ов-, -ев-, -ичн-, -ічн-, -ан-, -ян- тощо).

ОСНОВОСКЛАДАННЯЯК СПОСІБ ТВОРЕННЯ ПРИКМЕТНИКІВ

Одним із продуктивних способів творення прикметників »є поєднання кількох слів чи їхніх частин в одне ціле. Це відбуваєть­ся різними шляхами: за допомогою сполучних голосних о, е(є) чи без них. Розрізняються два генетичні класи прикметників, що виникли шляхом основоскладання. Перший із них утворюється із сурядних сполучень слів (фізико-математичний, трамвайно-тролейбусний, червоно-синій), другий — із підрядних словоспо­лучень (працездатний, синьоокий, білосніжний, першокласний, са­моробний). Такі прикметники досить різноманітні своєю мор­фологічною будовою як за кількістю основ, з яких утворився прикметник, так і стосовно частин мови, які для цього викорис­товуються. Структурно виділяються прикметники двокомпо­нентні (найчастіше) і трикомпонентні чи більше (рідко): двопо­верховий, суднобудівний, староцерковнослов'янський, стошіст-десятисемирічний. За морфологічною характеристикою розріз­няються прикметники, які утворилися поєднанням основ: імен­ника і прикметника чи дієприкметника: життєрадісний, мо­розостійкий, зернодробильний; прикметника та іменника: сіль­ськогосподарський, чорнобривий, широкоформатний, праце­здатний; іменника і дієслова: хліборобський, водонапірний, земле­рийний; займенника та іменника, прикметника чи дієслова: все­світній, всеукраїнський, самозакоханий, своєчасний, всеосяжний, самовідданий; прислівника і дієприкметника чи прикметника: малорослий, висококваліфікований, вищезазначений, довготрива­лий, рідковживаний, швидкоростучий, нижчепідписаний, вічнозе­лений; числівника та іменника: п'ятикутний, шестигранний, восьмирічний, семизначний; сполучення прийменника, займен­ника та іменника: потойбічний, повсякчасний. Таким же спосо­бом утворюються прикметники зі словотворчою частиною пів-(напів-), що стоїть на початку слова, та -подібний, якою слово закінчується: напівсонний, півлегальний, веретеноподібний.

ПЕРЕХІД ПРИКМЕТНИКІВ У ІМЕННИКИ (СУБСТАНТИВАЦІЯ)

Деякі прикметники, втрачаючи значення ознаки і набуваю­чи значення предметності, переходять у розряд іменників, збері­гаючи формальні (граматичні) ознаки прикметників, які ста­ють у прикметника самостійними, незалежними від іменника. Пор.: майбутнє рішення — наше майбутнє, знайома жінка — на-ша знайома, учительська робота — зайшли в учительську. Збері­гаючи словозміну прикметника, такі слова відповідають на пи­тання іменника й виконують у реченні його синтаксичну функ­цію, наприклад: Виступав мій давній знайомий (хто?), Я зустрів-ся з давнім знайомим (з ким?).

Існують різні ступені субстантивації прикметників: повна (лексична) і н е п о в н а (синтаксична). До першої групи нале­жать прикметники, які зовсім утратили прикметникове значен­ня і виконують граматичну функцію іменників, зберігши лише мовну оболонку прикметника, наприклад: операційна, набереж­на. Сюди ж відносять географічні назви, що походять з прик­метників: Срібне, Ніжин, Пирятин, Рівне, Зарічанське тощо знач­ну кількість прізвищ: Задніпровський, Петрів, Колодний, Яво-рівський.

До другої групи належать прикметники, які можуть переда­вати значення або прикметника, або іменника, що визначаєть­ся контекстом і їхньою граматичною роллю в реченні, на­приклад: моє минуле і минуле літо, черговий по гуртожитку і черговий студент. Це: назви деяких предметів, приміщень, страв (пальне, чайна, шампанське, учительська, диспетчерська), окремі абстрактні поняття (далеке, знайоме, сьогочасне, давнє, чуже), назви осіб за професією, соціальною належністю, зов­нішньою чи внутрішньою ознакою (їздовий, ротний, убогий, німий, військовий, цибатий), назви тварин (вороний, зозулястий, круторогі), частина слів військової лексики (типу передова), тер­мінологічні назви (фрикативний (звук), дотична (лінія), бурова (установка) та ін.).

СЛОВОЗМІНА ПРИКМЕТНИКІВ

За характером морфемного складу в сучасній українській мо­ві виділяються прикметники повні (членні) і к о р о т к і (не-членні) в залежності від типу закінчень. Пор.: повен човен і пов­ний човен, зелен сад і зелений сад. Суттєві ознаки коротких прик­метників: вони вживаються лише у формі однини чоловічого роду називного чи знахідного відмінків, мають чисту основу (нульове закінчення) і не змінюються за родами, числами та від­мінками.

Для повних прикметників характерні два різновиди форм — стягнені й нестягнені. Нестягнені прикметники вжи­ваються лише в називному та знахідному відмінках однини жі­ночого та середнього роду, а також у множині називного і зна­хідного відмінків, наприклад: темная нічка, чорнії брови, зеїеная ліщинонька. Ці прикметники використовуються більше як сти­лістичний варіант в усній народній творчості, зрідка в поезії тощо.

Широковживаними (з усіма практично граматичними ха­рактеристиками), найбільш поширеними в сучасній українській мові, є повні прикметники стягненої структури. Саме зони складають систему граматичних форм, визначають основні мовні властивості прикметників. Історично повні прикметники виникли шляхом поєднання неповних прикметників (які зміню­валися як іменники: старь — стара — стару) та староруських займенників и (він), я (вона), є (воно) (старь + и — старій — ста­рий — старий; стара + я — стара}а — стараа — стара).

Повні стягнені прикметники за характером кінцевого при­голосного основи поділяються на прикметники твердої та м'я­кої груп, які розрізняються між собою особливостями відмінко­вих закінчень. Основа прикметників твердої групи закінчуєть­ся на твердий приголосний, який зберігається у всіх відмінкових формах і визначає тип закінчення (-ий, -а, -е): білий, білого, біло­му; сестрин, сестриного, сестриному;річний,річного,річними; Ан­дріїв, Апдрісва, Андріеве. До твердої групи належать: прикмет­ники з основою на твердий приголосний, перед яким стоїть го­лосний чи приголосний (білий, довгий, безперечний), присвійні прикметники з суфіксами -ин (-/«), -ів (-їв): материн, Маріїн, Петрів, Олексіїв.

Основа прикметників м'якої групи закінчується на м'який приголосний, який зберігається у всіх відмінкових формах і ви­значає тип закінчення (-ій, -я, -є): синій, синього, сипім; кутній, кутнього, кутньому; вчорашній, вчорашнього, вчорашніми; по­рожній, порожнє, порожніх. До м'якої групи належать прик­метники з основою на м'який приголосний, перед яким стоїть голосний чи приголосний (синій, братній), з основою на (-шн) ій, (-жн) ій (сьогоднішній, справжній), з основою на у (безкраїй).

ВІДМІНКОВІ ЗАКІНЧЕННЯ ПРИКМЕТНИКІВ

У суфіксі присвійного прикметника -ів (-їв) при словозміні відбувається чергування. Якщо прикметник утворений від імен­ника твердої групи, суфіксальний звук / (закритого складу) чер­гується з о (у відкритому складі) (Іванко — Іванків — Іванково-го, батько — батьків — батькового); якщо ж прикметник утво­рений від іменника м'якої чи мішаної групи, і чергується з е, ї— з є (Василь — Василів — Василева, скрипаль — скрипалів — скршииева, Андрій — Андріїв — Андрієва).

У мові існує ряд прізвищ і географічних назв, що звучать і пишуться однаково: Ростов — місто Ростов, Мічурін — місто

Мічурін. У них різні закінчення в орудному відмінку: -им — у. словах-прізвищах, -ом — у географічних назвах. Тому був знайо­мий з Мічуріиим, але: містом Мічуріном. Закінчення -ом збері­гається у прізвищах неслов'янського походження: Чапліном, Дарвіном.

Своєрідна система відмінювання складних прикметників на -лиций, де зустрічаються закінчення твердої і м'якої груп. Пор.:

Н . Р.

Д. 3. О.

м.

Н.

Р.

д.

3.

о. м.

круглолиций

круглолицього

круглолиця

круглолицьої

круглолицій

круглолицю

круглолицьою

(на) круглолицій круглолицього круглолицьому

круглолицим

(на) круглолицьому

круглолицім

круглолиці

круглолицих

круглолицим

круглолицих

круглолицими

(на) круглолицих

ПРАВОПИС ПРИКМЕТНИКІВ

У суфіксах прикметників -єни-, -анн-, за допомогою яких ви­ражається ступінь якості, завжди пишеться нн (нескореннш, не­скінченний, невблаганний, нездоланний), їх не слід плутати з суфіксами дієприкметників -єн-, -ан-, які в українській мові (на відміну від російської) завжди пишуться з одним н (нескорений, незддланий). Ці суфікси легко розрізняються за наголосом, а сло­ва за значенням, пор.: нескоренні народи — ці народи не скорені ніким, нездоланні перешкоди — незддлані перешкоди.

Вимагають граматичної орієнтації в написанні суфікси -ичн-, -ічн-, -їчн-, а саме: після кінцевого кореневого приголосного д, т, з, с, ц, ж, ч, ш,р пишеться суфікс -ичн-, після інших при- голосних ічн-, після голосних їчн- (геометричний, класич- ний, демократичний, трагічний, географічний, атеїстичний, архаїчний). У прикметниках від слів українського походження з суфіксом -иц (я) завжди вживається суфікс -ичн- (криниця — кри- ничний, су нищ — суничний, вулиця — вуличний).

Треба розрізняти написання в українській мові суфіксів -ов (ий), -ев (ий), -єв (ий). На відміну від російської мови суфікс -ов (ий) пишеться: якщо перед ним стоять шиплячі приголосні (ж, ч, ш, щ) та й, а наголос при цьому падає на закінчення (січо­вий, дощовий, гайовий), і незалежно від наголосу, якщо перед суфіксом стоїть твердий приголосний (крім шиплячого): добо-вий, зоровий, казковий, вітровий, кастовий.

ЧИСЛІВНИК

Числівник — це повнозначна змінна частина мови, що позначає абстрактне число, кількість однорідних предметів, кількість частин від цілого або місце предмета в ряду однорід­них при лічбі. Числівники відповідають на питання скільки? котрий? котра? котре? Напр.: нуль, кілька, дві сьомих, четверо, тисяча шістсот п'ятдесят четвертий, дванадцята, двадцять восьме.

В основі числення в українській мові лежить десяткова си­стема. Лічба ведеться розрядами, кожний вищий розряд вклю­чає в себе десять одиниць нижчого розряду. Вся складна систе­ма числівників базується на невеликій кількості непохідних чис­лових назв, до яких належать назви чисел першого десятка — один, два, три, чотири, п'ять, шість, сім, вісім, дев'ять, десять та ще шість числових назв — нуль, сорок, сто, тисяча, мільйон, мільярд. Назви більйон, трильйон, квадрильйон, квінтильйон і т. д. є вже фактично науковими термінами. Усі інші числів­ники утворені за допомогою цих шістнадцяти слів. Лише не­велика група неозначено-кількісних числівників має інші корені. Числівники належать до основного словникового фонду мови.

Систему числівників українська мова в основному успадку­вала від давньоруської, однак для одиниць вищого розряду дав­ньоруська мова мала свої назви: 10 000 — тьма, 100 000 —легіон, 1 000 000 — леддр, 10 000 000 — ворон, 100 000 000 — колода.

Слова, що позначають числа, збиралися поступово з різних частин мови. Так, числівники один, два, три, чотири — за по­ходженням — прикметники. Усі вони узгоджувалися за родом, числом і відмінком з іменниками, при яких стояли. Інші числів­ники — іменникового походження.

Однак на сьогодні числівники в основному втратили старі зв'язки з граматичними класами і властиве колись їм значення предметності. В результаті вони виділилися в окрему граматич­ну категорію, що характеризується абстрактним лексичним значенням.

За значенням і граматичними ознаками числівники поділя­ються на кількісні і порядкові.

Кількісні числівники означають назви абстрактних чи­сел чи кількість предметів. Числівники, що означають кількість предметів, уживаються при іменниках. Коли числівник виражає

абстрактно-математичну кількість, він уживається без означу, ваного слова.

Кількісні числівники поділяються на власне кількіс­ні, збірні, дробові та неозначено-кількісні.

Порядкові числівники означають порядок предметів при лічбі або місце предмета в ряду однорідних.

КІЛЬКІСНІ ЧИСЛІВНИКИ. ВЛАСНЕ КІЛЬКІСНІ ЧИСЛІВНИКИ

До власне кількісних числівників належить насамперед 40 числових назв, оформлених як окремі слова. Це назви чисел від одного до десяти, назви чисел, кратних десяти, до ста, назви чи­сел, кратних ста, — до тисячі, мільйон, мільярд — і нуль. Комбі­нуючи ці сорок слів, можна назвати всі інші кількісні поняття.

Числівник один. Числівник один успадкований україн­ською мовою із давньоруської. Форми цього числівника в дав­ньоруській мові становили закономірний розвиток спільносло­в'янських форм іединь,]едина,]едино.

Паралельно з літературною формою один в українській мові існують і діалектні форми един, еден; їдин, їден.

Числівник один, одна, одне, одно подібно до прикметників узгоджується з означуваним іменником у роді й відмінку. У множині цей числівник уживається з іменниками, що мають ли­ше форму множини. При відмінюванні наголос у числівнику один переходить на флексію.

У стійких словосполученнях, де числівник один виступає в ролі займенникового прикметника, наголос у непрямих відмін­ках переходить на перший склад: всі до одного, один одному, один за одним, один по одному, одна одній, одні одним тощо.

Форма жіночого роду числівника одна відмінюється за зраз­ком займенника та і при відмінюванні має наголос такий же, як і займенник та. У середньому роді паралельно вживаються дві форми: одно — старіша і одне — новіша, тепер частіше вжива­на.форма, що виникла під впливом прикметників:

Однина

Чоловічий рід Жіночий

іній рід Множина

Жіночий рід Середній рід

одне (одно ) одні

Н. один одна

Р. одного одної

Д. одному одній

3. як Н. або Р. одну

одного 'одних

одному одним

одна одне (одно )

одної (однієї) одного

одне як Н. або Р.

одній одному

одним одними

одну одне

одною (однією) одним

(на) одному (-ім) (на) одних

О. одним одною (од

М. (на) одному (-ім) (на) одній

Числівник два. Сучасні українські форми два, дві утвори­лися із давньоруських дьва, дьвії. У давньоруській мові числів­ник дьва, дьв'к відмінювався в двоїні. Сучасна відміна числів­ників два, дві послужила зразком для уніфікації форми відміню­вання інших числівників. Категорія числа числівникам два, дві не властива.

дві

Н. Р

Д. 3.

о. м.

два

двох двом

як Н.'або Р.

двома (на) двох

Числівники три, ч о т и р и. Ці числівники в давньоруській мові в називному відмінку мали різні форми для чоловічого та для жіночого й середнього родів: три/є, четьіре — чоловічий, три, четьіри — жіночий і середній. Однак із часом у літератур­ній мові для чоловічого роду закріпилася форма жіночого й се­реднього, хоча стара форма чоловічого роду ще зустрічається в діалектах української мови. У сучасній українській мові числів­ники три, чотири не мають категорії роду і числа. Відмінюють­ся вони так:

ч

Н. три

Р. трьох

Д. трьом

3. як Н. або Р.

О. трьома

М. (на) трьох

Числівники п'ять, с я т ь. За походженням

отири

чотирьох

чотирьом

чотирма (на) чотирьох

шість, сім, вісім, дев ять, д е -це іменники з числовим значенням. Числівник десять, який лежить в основі десяткової системи чис­лення, має спільний корінь в усіх індоєвропейських мовах. У давньоруській мові за допомогою числівника десять здійснюва­лася лічба від одинадцяти до ста. В сучасній українській мові числівники п'ять, шість, сім, вісім, дев'ять, десять відмінюють­ся так:

Н. Р.

Д. 3.

о. м.

пять п 'ятй (п 'ятьдх) п 'ятй (п 'ятьдм) як Н. або Р. п 'ятьма (п ятьома) (на) п'яти (п 'ятьдх)

шість

шести

(шістьох)

шести

(шістьом)

шістьма (шістьома) (на) шести (шістьох)

сім

семи

(сімох)

семи

(сімом)

сьома (сімома) (на) семи (сімох)

десять

десяти

(десятьох)

десяти

(десятьом)

н. р.

Д.

з. о.

вісім восьми (вісьмох) восьми (вісьмом) як Н. або Р. вісьма (вісьмома) (на) восьми (вісьмох)

дев'ять дев'яти (дев'ятьох) дев 'ятй (дев 'ятьом)

дев 'ятьма десятьма

(дев 'ятьома) (десятьома)

М. (на) восьми (на) дев'яти (на) десяти

(дев 'ятьдх) (десятьох)

Числівники одинадцять — дев'ятнадцять. Чис­лівники від одинадцяти до дев'ятнадцяти, так само як і назви десятків (від двадцяти до дев'яноста) та сотень (від двохсот до дев'ятисот), у сучасній українській мові є складними. У давньо­руській мові усі вони були складеними і являли собою сполучен­ня числових назв на означення одиниць у називному відмінку з прийменником на та місцевим однини іменника десять (три на десять, тобто три зверх десятка). Згодом ці форми числівників зазнали стягнення.

Усі числівники від одинадцяти до дев'ятнадцяти мають на­голос на колишньому прийменникові на. При відмінюванні на­голос може переміщатися на закінчення. Усі числівники від оди-надщти до дев'ятнадцяти відмінюються за єдиним зразком:

Н. Р.

Д.

3.

о. м.

одинадцять

одинадцяти

(одинадцятьох)

одинадцяти

(одинадцятьом)

як Н. або Р.

одинадцятьма

(одинадцятьома)

(на) одинадцяти

(одинадцятьох)

Числівники двадцять

чотирнадцять чотирнадцяти (чотирнадцятьох) чотирнадцяти (чотирнадцятьом)

чотирнадцятьма (чотирнадцятьома) (на) чотирнадцяти (чотирнадцятьох) сто. Назви десятків і сотень у давньоруській мові утворилися способом множення. До складу цих словосполучень входять назви одиниць, що показують кіль­кість десятків і сотень (три десяте, пять десять). Числівники сорок і дев'яносто, на відміну від інших десятків, не мають від­повідників у західно- та південнослов'янських мовах. Сорокь — у давньоруській мові мало значення «сорочка, мішок». У сорокь уміщалися чотири десятки соболиних або кунячих шкурок — повний комплект для пошиття шуби. Згодом іменник сорок на­був абстрактного значення числа.

У давньоруській мові замість числівника дев'яносто вико­ристовувався числівник дев'ятдесят, який зберігся в діалектах української мови, має відповідники в інших слов'янських мовах, тому є всі підстави повернути його до активного вжитку.

При відмінюванні кількісних числівників двадцять, трид­цять наголос переходить на флексію.

Н. двадцять тридцять

р. двадцяти (двадцятьох) тридцяти (тридцятьох)

Д. двадцяти (двадцятьом) тридцяти (тридцятьом)

3. як Н. або Р.

О. двадцятьма (двадцятьома) тридцятьма (тридцятьома ) М. (на) двадцяти (двадцятьох) (на) тридцяти (тридцятьох) У числівників п'ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят, дев'ятдесят відмінюється тільки друга частина. М'який знак усередині цих числівників не пишеться. При відмінюванні наго­лос переходить на флексію.

Н. п'ятдесят сімдесят

Р. п'ятдесяти сімдесяти

(п 'ятдесятьдх) (сімдесятьох)

Д. п 'ятдесятй сімдесяти

(п 'ятдесятьдм) (сімдесятьом) 3. як Н. або Р.

О. п 'ятдесятьма сімдесятьма

(п 'ятдесятьома ) (сімдесятьома )

М. (на) п'ятдесяти (на) сімдесяти

(п 'ятдесятьдх) (сімдесятьох)

Числівники сорок, дев'яносто, сто при відмінюванні мають однакові форми для всіх непрямих відмінків (сорока, дев'яноста, ста), крім знахідного, який збігається з називним.

Числівники двісті, триста, чотириста. Сучасна форма двісті утворилася зі старої форми двісті, тобто дві сотні (у називному двоїни).

Форми триста, чотириста — внаслідок сполучення назив­ного відмінка жіночого та середнього роду числівників три, чо­тири з називним відмінком множини іменника середнього роду сьто: трисьта, четирисьта.

Числівники від п'ятисот до дев'ятисоту староук­раїнській мові були складеними. Вони становили сполучення назв одиниць п'ять — дев'ять з формою родового множини іменника сьто.

Складні числівники, другою частиною яких є сто, відміню­ються в обох частинах. При відмінюванні наголос переходить на флексію:

Н. двісті триста чотириста

двохсот трьохсот чотирьохсот

Д- двомстам трьомстам чотирьомстам

3. як Н.

О. двомастами М. (на) двохстах

Н. п'ятсот Р. п 'ятисот Д. п'ятистам 3. як Н.

трьомастами (на) трьохстах

шістсот

шестисот

шестистам

чотирмастами (на) чотирьохстах

сімсот

семисот

семистам

О. п 'ятьмастами шістьмастами сьомастами

(пятьомастами) (шістьомастами) (сімомастами) М. (на) п'ятистах (на) шестистах (на) семистах

У кінці першого компонента числівників п'ятсот — дев'ят­сот м'який знак не ставиться.

Відповідники числівникові тисяча є в західнослов'янських та частині південнослов'янських мов. Щодо його походження немає одностайної думки.

Числівник мільйон утворено від кореня латинського слова тШе — тисяча. Уперше це слово з'явилося в XIV ст., в українсь­ку мову увійшло в XVIII ст.

Числівник мільярд уживається з XIX ст. Деякий час для по­значення цієї ж кількості вживався й інший числівник більйон, який зараз майже зовсім вийшов з ужитку.

Числівники тисяча, мільйон, мільярд, як і числівники вищих розрядів, зберігають категорії роду і числа.

Числівник тисяча відмінюється як іменник першої відміни мішаної групи, а числівники мільйон, мільярд — як іменники другої відміни твердої групи.

Числівник нуль увійшов в європейські мови з середньовічної латини, де пиііт питегш означало ніяке число.