48. Теорія драматургії і театральна естетика

Д, Дідро.

Одним з мистецтв, яким Д. Дідро цікавився найбільше був театр. Його праця «Парадокс про актора» являється однією з найвизначніших. Тут об’єднуються та показуються всі питання драматургії та практики театрального мистецтва. Наприклад, подається та пояснюється метод акторської гри. Крім того, описується теорія «переживання» , теорія гри «нутром», тобто емоціональними даними актора, теорія гри «технікою» тощо. У «Парадоксі про актора», Дідро визнає Розум «універсальним почуттям», і, таким чином, Розум є провідним фактором у створенні сценічного образу. Варто також зазначити, що роботи Дідро були використані Станіславським у його «Роботі актора над собою».

49. Творчість Бомарше як вершина французької просвітницької драми.

Художня творчість Бомарше багатоманітна і значна. Надихаючись народними фарсом, він пише так звані веселі «паради», в яких головні персонажі - простолюдини («Жан-дурень на ярмарку», «Колен і Колетт», «семимильних чоботи» та ін.) У цих творах Бомарше критикує вади, властиві абсолютній монархії. Драматургічну діяльність Бомарше починає з написання міщанських драм. Першою з них - «Євгенії» (1767), в якій розповідається про те, як розпусний аристократ спокусив безневинну дівчину, - Бомарше передує теоретичний маніфест «Досвід про серйозне в драматичному жанрі». Він відкидає трагедію, заявляючи, що сучасному глядачеві не можуть бути цікаві події, які відбувалися в Афінах або Стародавньому Римі, бо вони не вчать правилам моралі, які були б пріложіми до звичайного життя. Вистава має викликати у глядачів почуття жалю, це ставило б глядачів на місце героїв і тим самим застерігало б їх від вчинення помилок. Слідуючи своїм принципам, Бомарше пише ще одну міщанську драму «Двоє друзів, або Ліонський купець» (1770). Драматичні події, які випали на долю добропорядних банкірів, покликані підкреслити благородство, чутливість, самовідданість героїв, рухомих або почуттям дружби, або любов'ю і готових принести себе в жертву заради блага ближнього. Але, незважаючи на композиційну досконалість п'єси, герої її мало нагадували реальні людські характери. Бомарше і сам зрозумів, що серйозний жанр не його компетенція. Він звертається до комедії. «Севільський цирульник» (1775) спочатку мав форму «параду», потім - опери, і лише потім комедія знайшла форму, в якій стала відомою багатьом поколінням глядачів. Головним для Бомарше було висловити свою прихильність інтересам третього стану Недарма граф Альмавіва не без допомоги свого слуги Фігаро одружується на дівчині з буржуазної сім'ї Розін, яка, люблячи його, не бажає стати його утриманка. Глядача вражають динамічність дії, блискуча словесна гра, бездоганний механізм інтриги. «Божевільний день, або одруження Фігаро» (1784), яку сміливо можна вважати шедевром сценічного мистецтва і громадським, політичним актом, була справжньою сповіддю Бомарше. Бомарше чудово розумів, що причини заборони його п'єси були чисто політичними. Оскільки його головним наміром було боротися з вадами системи в цілому, він не став нічого скорочувати і нічого пом'якшувати в первинному тексті комедії і не пішов ні на які поступки, що стосуються основного змісту п'єси. У «Весіллі Фігаро» герой стає довіреною особою графа Альмавіви. Він збирається одружитися на покоївки графині Розіни - Сюзанні. Але граф, захопившись Сюзанною, хоче зробити її своєю коханою, скориставшись старовинним феодальним правом першої ночі. По ходу п'єси Фігаро веде з графом вперту боротьбу за своє право закоханого і людську гідність. У конфлікті «господар - слуга» програє граф. Розум, хитрість, мужність простолюдина Фігаро виявляються сильніше станових привілеїв графа. Комедія Бомарше стала свідомим політичним актом: у ній заперечувалися свавілля, закони, прийняті в несправедливо організованому суспільстві. Завдяки великому політичному досвіду, Бомарше зумів правильно оцінити силу, але головне - слабкість абсолютної монархії. Фігаро служив графу, коли вважав, що його справа справедливо (допомагаючи шлюбу з Розіною), але він активно і наполегливо бореться з ним, коли той проявляє жорстокість. Фігаро з тих, хто руйнує встановлений, але нерозумний порядок, змінює усталені несправедливі відносини. «Одруження Фігаро» - блискуча комедія інтриги; це музична п'єса, в ній відтворено точна і детальна картина вдач Франції; історія кохання, зображена у п'єсі, майже трагічна; соціальна сатира не знає собі рівних на французькій сцені. Але головним у п'єсі залишається характер Фігаро, який наділений багатьма автобіографічними рисами. Це виявляється в репліках Фігаро, взятих поза контекстом п'єси. Так хто ж такий Фігаро? Він - молода людина, що жадає задоволень, заради шматка хліба не погребують ніяким ремеслом, сьогодні - пан, завтра - слуга, залежно від примхи долі, оратор в хвилину небезпеки, поет у хвилину відпочинку, при нагоді - музикант, інколи - шалено закоханий; він все бачив, всім займався, все випробував. Таким був і сам Бомарше.