16. Д. Дефо. Особливості просвітницької проблематики й поетики роману.

Д. Дефо народився в Лондоні. Його батько був торгівцем, пуританином, якого звали Джеймс Фо

( письменник додав до свого прізвища частку «де»). Дефо навчався у Духовній Академії, де отримав практичні знання з історії, математики, географії, вивчав мови. Не бажаючи бути проповідником, почав займатися підприємницькою діяльністю та комерцією (робота у панчішних майстернях, також був дистриб’ютором іспанських вин, зброї тощо. Д. Дефо мав активну та вольову натуру, а тому, у 22 роки, він брав участь у заколоті. Багато писав про різні політичні події та про різних політичних постатей( памфлети «Чистокровний англієць», «нещирі плакальники», а також такі твори як: «Гімн ганебному стовпу», «Що робити, якщо на Англію нападуть шведи?», «Що робити, якщо помре королева?» Тим не менш, серед приблизно 300-сот творів, написаних Д. Дефо, одне є вважається дійсно геніальним. Це роман «Робінзон Крузо». Книга з’явилася 1719 року. Передісторією роману:

- розвиток англійського торгового капіталізму;

- колонізація;

- «подорож навколо світу з 1708 до 1711 капітана Вудса Роджерса.

Роман відноситься дл документальних. Документальність виражається у тому, що прообразом Робінзона була реальна людина, моряк Селькірк, шотландець, який пробув на безлюдному острові 4 роки. Натомість, Робінзон Крузо жив на острові протягом 28 років. Оскільки, (як свідчить назва твору) автор був моряком, а не літератором, всілякі поетичні тонкощі були зайвими. Це мало підкреслити правдивість історії. Щодо головного героя, Робінзона, Крузо, то він також не був ліричним. Його не цікавить краса природи, тільки чисто утилітарна цікавість нею. Він - людина діла, а не почуттів. Робінзон на своєму острові начебто повторює основні стадії культурного розвитку людства, виступаючи в ролі мисливця, скот овода, землероба, але він – не людина первісних людських колективів, а цивілізована «природна людина», справжній англієць 18 ст., якого Дефо озброює знаряддями сучасної йому техніки і світоглядом англійської буржуазії. Форма роману – роман-щоденник. Записи короткі, лаконічні, подібні приміткам у корабельній книзі, що також сприяє правдоподібності. Описів майже немає. Є перелік подій, конкретних фактів, речей Робінзона. Про почуття Робінзон розповісти не може, а надає можливість самому читачу відтворити картину почуттів. Варто також зазначити, що Д. Дефо вважав головним ідею вольової активності особистості. Він наголошував на важливості для людини усього досягати самостійно, перемагати, долати перешкоди, як у світі природи, так і у світі людей. Тобто, Д. Дефо написав історію про самоствердження людини у природі та у суспільстві.

17. Самобутність природного стилю англійської романістики.

Основоположником європейського реалістичного роману нового часу вважається Даніель Дефо. Творчість Депо являє собою цілу епоху в розвитку англійської прози, вона підготувала і соціальний реалістичний роман ХІХ століття.

Дефо є зачинателем таких різновидів жанру романа, як роман пригодницький, біографічний, роман-виховання, психологічний, історичний, роман-подорож. Його найпопулярнішим романом є «Робінзон Крузо». На думку зобразити життя людини, що потрапила на безлюдний острів, письменника наштовхнув реальний випадок. В жовтні 1704 року шотландець Александр Селкірк, штурман одного з британських кораблів, був за непокору капітанові висаджений на безлюдний острів архіпелагу Хуан – Фернандес за 350 миль від чілійського порту Вальпарайсо. Через чотири роки й чотири місяці підібрало його інше англійське судно з напівпіратської флотилії капітана Вудза Роджерса. Сам Роджерс видав 1712 року книжку дорожніх нотаток, в якій присвятив кілька сторінок Селкірку. Нема підстав твердити, що Олександр Селкірк став прототипом Робінзона Крузо: надто вже велика дистанція між реальним моряком і вигаданим характером; але це історія, яка стала відома Дефо, безперечно, дала поштовх до створення славетного роману.

Взагалі в тогочасній Англії був великий інтерес до книжок, де розповідалось про різноманітні морські мандри та пригоди. Читачів, певна річ, приваблювали описи невідомих земель, екзотичних народів та звичаїв, але не менш цікавим був для них авантюрний аспект таких розповідей. Дефо врахував популярність подібної літератури і зовсім не випадково надав життєпису Робінзона Крузо де в чому пригодницький характер.

Розповідь у книзі ведеться від першої особи і спершу нагадує спогади. Далі починається “Щоденник” Робінзона Крузо, який він веде, живучи на острові, а потім знову йдуть спогади.

Вибір такої розповідної манери – мемуарної й щоденникової був зумовлений не тільки особистим досвідом та літературно-стильовими уподобаннями белетриста. Це манера якнайшвидше відповідала “новій історично –культурній добі з власним для неї приматом раціоналістичного начала в мистецтві”

Робінзон на своєму острові начебто повторює основні стадії культурного розвитку людства, виступаючи в ролі мисливця, скот овода, землероба, але він – не людина первісних людських колективів, що пройшли крізь ці стадії, а справжній англієць XVIIIст., якого Дефо озброює знаряддями сучасної йому техніки і світоглядом англійської буржуазії епохи її переходу на стадію своєї дозрілості. “Робінзон дуже цивілізована “природна людина” з годинником і гросбухом, дуже далека від пізнішої романтичної поетизації первісної людини.

Робінзонові іноді здається, що він знайшов на острові справжню душевну гармонію, але певне критичне ставлення до суспільства, від якого він випадково відірвався, не заважає йому сумувати за ним. У Робінзона досить розвинуте почуття власника, і навіть екзотична, прекрасна природа острова притягує його насамперед тому, що він відчуває себе її володарем. Розповідаючи про двадцять вісім років, які провів Робінзон на острові, Дефо вперше в літературі розгорнув тему праці. Саме праця допомогла Робінзонові залишитися людиною. Залишившись на одинці з природою герой Дефо завзято працює над виготовленням предметі домашнього вжитку. Тут розповідається як він будував свою першу будівлю, обставляв своє житло, приручав диких кіз, обробляв поле, ліпив горшки, пік хліб, будував лодки і багато ще дечого, що потрібне було для життя на безлюдному острові. Привертаючи увагу читача до внутрішнього світу свого героя, Дефо наділяє його й прикметами ранньопросвітницької свідомості. Справді, живучи на острові, Робінзон мобілізує все своє знання про природу, вивчає не лише ремесла, а й закономірності кліматичних змін, перебіг пір року тощо. Чи не понад усе цінує він результати діяльності людського розуму. Робінзон втілює просвітницькі уявлення про “природню людину” у його взаємодіях з природою. Характер Робінзона розкривається в його спілкуванні з П’ятницею. В молодому дикуні, якого він спас від смерті, Робінзон перш за все хоче бачити в ньому раба. Не випадково перше слово, якого він його вчить, - це “господар”. Робінзону потрібен слухняний і смиренний слуга і його радує покірність і услужливість П’ятниці. Робінзон зрозумів, що П’ятниця має кмітливий розум і добре серце. Як справжній пуританець Крузо намагається привернути П’ятницю до релігії. Однак казусні питання, який задає слуга, частот приводять Робінзона в Тупий кут. У кінці приховане живе й алегоричне начало. Історія Робінзоно Крузо з усіма її перипетіями може бути сприйнята як розгорнута, обросла багатьма подробицями притча про Людину, про її зіткнення з природою, про її боротьбу за життя, про фізичну, інтелектуальну й моральну стійкість. Значну роль в поетиці роману та в його естетичному впливі на читача відіграє гіперболізація. Хіба не гіперболічний строк перебування героя на острові? Тай сам перебіг часу на острові, кількість тижнів, місяців і навіть років, потрібних Робінзонові, що виконати ті чи інші роботи, - все це приголомшує своєю незвичайною масштабністю. Але письменник нібито й не намагається вразити нашу уяву. Навпаки все в романі розповідається спокійно й неквапно. Найнеможливіші події обставляються безліччю вірогідних подробиць. Життя, вигадане й неймовірне, зображується у формах самої реальності.