1.2. Соціально-психологічні аспекти функціонування сімей, що опинились в складних життєвих обставинах

Сучасна сім’я переживає серйозні труднощі, що значною мірою зумовлені кризовими явищами, притаманними як українському суспільству в цілому, так і окремим його сферам зокрема. Ці труднощі негативно позначаються на внутрішньо сімейній атмосфері, спричинюють стійкі сімейні проблеми. Виконання чи, навпаки, невиконання функцій сім’єю має величезне значення для її життєдіяльності, розвитку та соціалізації всіх її членів. Навіть недовиконання однієї чи кількох функцій може призвести до розладу у відносинах між членами сім’ї чи її розпаду в цілому [67].

Сьогодні у суспільстві поширюється феномен неблагополучної сім’ї, тобто сім’ї, що опинилась в складних життєвих обставинах. Оскільки сім’ю визнано у міжнародному співтоваристві найкращою умовою для виживання, захисту і розвитку дітей, основним осередком суспільства, природним середовищем для людини, то саме від неї залежить, яким буде наше майбутнє [62, с.3].

Л. Мацуляк виділяє такі типи неблагополучних сімей: педагогічно некомпетентна, конфліктна, аморальна, асоціальна і характеризує соціально-психологічне функціонування сім’ї наступним чином.

1. Педагогічно некомпетентна сім’я. У такій сім’ї спостерігається брак педагогічних знань і навичок у батьків, що виявляється в неконструктивному стилі виховання (або надмірно авторитарному, або потуранні, або непередбачуваному – «сім п’ятниць на тижні»). Батьки користуються практично тими самими неефективними методами виховання своїх дітей, якими користувалися їх батьки. Використовувати інші методи виховання батьки або не вміють, або не хочуть. У результаті страждають обидві сторони. Авторитарний стиль виховання, спроби замінити переконання наказом, неповага до особистості дитини, а тим більше рукоприкладство ведуть до конфліктів між батьками і їх дорослими дітьми. Очевидно, що стиль виховання, заснований на погрозах і покараннях, навряд чи сприятиме розвитку здорової і гармонійної особистості. Стиль потурання – це взагалі відсутність інтересу до життя дитини, виховання за принципом «куди крива виведе». Адже виводить часто відомо куди. Гіперопіка також не сприяє розвитку здорової особистості. Прояв надмірного жалю до дитини, бажання все зробити за неї, захистити від труднощів призводить до появи у дитини егоїзму, неадекватної завищеної самооцінки і рівня вимог. Але найгірший непередбачуваний стиль (не знаєш, чого чекати: «чи то батога, чи то пряника»). У такій сім’ї також часто відсутня єдність вимог батька і матері.

2. Конфліктна сім’я. У даній сім’ї, як правило, панує атмосфера грубості і несправедливості, а іноді і атмосфера жорстокості і насильства. Діти живуть в оточенні, де прихований страх, напруженість і тривога присутні завжди, але відсутня стабільна безпека. Повернутися додому зі школи – вже стресова ситуація, оскільки діти ніколи не знають, чого чекати далі. Грубість, крики, сварки, нерідко бійки, а іноді злочинні дії в запалі емоцій, це те, з чим доводиться стикатися дитині. Часто в такій сім’ї дитина слугує засобом вирішення подружніх конфліктів.

3. Аморальна сім’я. Це сім’я з хворою етичною атмосферою. Там дитині прищеплюються соціально небажані потреби й інтереси, він долучається до аморального способу життя. Ради задоволень, задоволення власних егоїстичних інтересів тут зневажаються моральні норми, загальнолюдські цінності. Дитина перестає розуміти, «що таке добре і що таке погано», вона створює свою мораль, в основі якої лежить задоволення і матеріальна вигода. Тут же вона навчається й способам отримання задоволення: алкоголь, розпусні дії, проституція, дармоїдство – все це стає нормою. У таких дітей абсолютно відсутнє почуття сорому, адже для досягнення своїх цілей – всі засоби добрі, тобто діє принцип «мету виправдовують засоби».

4. Асоціальна сім’я. Це сім’я, де у батьків є злочинні схильності. Тому рано чи пізно дитина виявляється втягнутою в систему злочинних маніпуляцій з їхнього боку (оскільки копіює їх стереотипи поведінки, а в деяких випадках і мислення). Спочатку дитина вчитися надавати дрібні послуги (наприклад, проникнути в кватирку квартири, а потім відчинити двері дорослим злодіям, постояти збоку, спостерігаючи за поведінкою оточуючих, подати сигнал у разі небезпеки і т.д.). Потім дитині пропонується самій порушити закон під наглядом батьків. У разі непокори її чекають образи і погрози вигнати з дому. Долучаючи дітей до здійснення злочинів, батьки обмежують їх можливості в отриманні нормальної освіти, стають каталізаторами порушень стосунків дитини з однолітками, внаслідок чого дитина опиняється у групі із злочинною спрямованістю. Майбутнє такої дитини наперед запрограмоване: нічого доброго в цьому житті її не чекає [40].

Аналізуючи сім'ю як систему відносин, В. Дружинін виокремлює три системо-утворюючі аспекти: відношення «домінування – підкорення», відповідальність та психологічну близькість. Як правило, зазначає вчений, психологічна близькість негативно корелює з відношенням «домінування – підкорення», оскільки чим більшою є влада однієї людини над іншою, тим меншою є психологічна близькість між ними. На його думку, максимально стабільною є сім'я, у якій суб'єкт відповідальності і влади є однією і тією самою особою, а члени сім'ї психологічно ближче до нього, ніж один до одного [20, с.41].

Т. Яблонська зазначає, що сім'я, яка зустрілася з труднощами, певною мірою намагається протистояти їй, попередити негативні наслідки. Дослідження свідчать, що існують досить чіткі відмінності у тому, як різні сім'ї реагують на труднощі. В одних випадках труднощі здійснюють мобілізуючий, інтегруючий вплив; в інших - навпаки, послаблюють сім'ю, призводять до зростання суперечностей. Причому, друге найбільш є характерним саме для молодих сімей. Ця особливість неоднакової реакції особливо чітко простежується у випадку «нормативного стресу», тобто зіткнення сім'ї зі звичними для певного етапу труднощами [73].

Інтегральним показником функціональності сім'ї вважаються процес розв'язання сімейних проблем, подолання складних, стресових ситуацій. Основою оцінки функціонування сім'ї виявляється не загальна або індивідуальна задоволеність, не відсутність конфліктів, не наявність труднощів у її функціонуванні, а ефективність сімейних механізмів інтеграції сім'ї та особистості, тобто реакція сім'ї на труднощі, необхідність перебудувати своє життя і стосунки [65].

Рівень функціонування сім'ї можливо визначати шляхом аналізу реалізації нею своїх основних функцій - комунікативної, господарсько-побутової, виховної та інших. Отже, збої у сімейному функціонуванні можуть об'єктивно визначатися через якість виконання сім'єю її історично зумовлених соціальних функцій. На шляху вивчення оптимального сімейного функціонування і сімейних взаємин основними труднощами, на думку О. Сермягіної, є недостатня розробленість системи категорій для означення порушень сімейних взаємин і недостатність емпіричних критеріїв їх виявлення [53].

Ознаки сім'ї, що втратила свої функціональні можливості за Бредшов наступні: закритість сім'ї, непроникність або розмитість меж індивідів, «заморожені» правила і ролі, вакуум інтимності, секрет сім'ї, що підтримується всіма її членами, конфліктні взаємини, абсолютизація влади, контролю, схильність до полярності почуттів і суджень, відкидання проблем і підтримування ілюзій [75].

Загалом порушення життєдіяльності сім'ї Е. Ейдеміллер, В. Юстицькіс розглядають як складне утворення, що включає фактори, які його зумовлюють (складність, з якою зіштовхнулася сім'я), несприятливі наслідки для сім'ї та її реакцію (зокрема, усвідомлення порушення членами сім'ї). Розглядаючи фактори, що зумовлюють сімейні деформації, автори говорять про досить широкий спектр обставин: особливості соціального середовища, умови життєдіяльності сім'ї, особистісні зміни одного з подружжя, які можуть ускладнити функціонування сім'ї [65, с.29].

Як зазначає Т. Гущіна, дисфункційна сім'я схильна використовувати швидше механізми психологічного захисту, ніж стратегії свідомого подолання в складних життєвих обставинах. Частіше вона не здатна долати життєві труднощі, має дисфункційні стабілізатори рівноваги сімейної системи, якими можуть виступати зокрема діти, хвороби, порушення поведінки [17]. Автор дослідила та узагальнила особливості долаючої (рос. «совладающего») поведінки у сім'ях з нормальним і порушеним функціонуванням (див. табл. 1.2).

Таблиця 1.2