1.3 Соціальне самопочуття дітей з сімей, що опинились

в складних життєвих обставинах

Перші соціологічні дослідження категорії «суб’єктивне благополуччя», які можна вважати і початком досліджень соціального самопочуття, були проведені у США і здійснювалися в межах концепції «якості життя». Їх виникнення в американській соціології можна віднести до початку 60-их років, коли зросла зацікавленість в ефективності федеральних соціальних програм. Однією з перших була серія загальнонаціональних опитувань, проведених у 70-их роках під керівництвом Ф.Ендрюса і А.Кемпбела [76].

Проте, як зазначає німецький дослідник якості життя Х. Г. Нолль, ці дослідження мали багато спільного з вже існуючими традиціями фіксування соціальних показників. Йдеться про роботи Уїльяма Огборна, присвячені емпіричному спостереженню соціальних змін і виявленню трендів суспільного розвитку, та Яна Древновскі, проведені в рамках проектів ООН, що ставили за мету вимірювання суспільного благополуччя [43, c.59].

Вивченням феномену соціального самопочуття вітчизняні соціологи почали займатися приблизно з 80-х рр. ХІХ ст., але ще й досі немає однозначного академічного визначення даної дефініції. У вітчизняній соціології відрізняють декілька підходів до визначення соціального самопочуття:

1) самопочуття визначається через поняття задоволеності людиною різними сторонами життя. Можна навіть відмітити певну тенденцію до ототожнення понять «соціального самопочуття» і «інтегрованої задоволеності життям» [36, c.106-113]. Прибічники даного підходу розглядають соціальне самопочуття власне як відображення якості життя. І для повноти його виміру намагаються врахувати різні сфери життєдіяльності;

2) другий підхід ближчий до розгляду соціального самопочуття як інтегрованої характеристики реалізації життєвої стратегії особистості, ставлення до оточуючої дійсності, суб′єктивної її сторони [44, с.230];

3) у третьому підході соціальне самопочуття визначається як «синдром свідомості», що відображає ставлення до взаємозв′язку між рівнем запитів і ступенем задоволення життєвоважливих потреб [66, c.467-472].

Соціальне самопочуття - це комплексна характеристика стану свідомості людей, що викривається у різних соціальних ситуаціях, відображає ступінь їхньої соціальної свободи, можливості всебічного розвитку, реалізації здібностей і життєвих планів, які обумовлюються сукупністю наявних у суспільстві матеріальних, політичних, соціокультурних і духовних можливостей задоволення людських потреб і реалізації їхніх інтересів. [36, c.106-113.]

Таким чином, соціальне самопочуття виступає як результат рефлексії людиною міри власного благополуччя чи неблагополуччя, пов′язаного з можливостями реалізації найбільш значущих і актуальних потреб, прагнень, сподівань тощо.

У контексті досліджень самопочуття, вивчаються такі його складові, як щастя, задоволеність життям і моральний дух. Категорії «самопочуття» і «щастя» перекликаються. Вони описують все те, що є добре для конкретної людини в її житті, і що позитивно чи негативно впливає на неї. Проте категорія «щастя», на відміну від самопочуття, переважно стосується буденних, щоденних радостей і турбот особистості. Хоча американські психологи прагнуть розширити рамки даного поняття, наприклад, за допомогою дослідження біологічних і соціальних факторів, які здійснюють вплив на щастя людини. Так, на думку Еда Дайнера і Роберта Бісваса-Дайнера, «щастя є більш ніж емоційним задоволенням: воно є певною психологічною підтримкою, яка просуває хороше самопочуття людини у різні сфери її буття». [74].

Широка розуміння поняття соціальне самопочуття синтезує безліч якісних і кількісних показників, які у сукупності характеризують рівень індивідуально-суспільної рівноваги. Як узагальнена результативна характеристика адаптації людей до умов сучасного життя соціальне самопочуття складається з 3-х складових:

• внутрішнього стану людини (здоров′я, настрій, відчуття щастя, оптимізму);

• оцінки зовнішніх умов (сприйняття власного стану);

• положення за нових умов.

Індикаторами соціального самопочуття виступають: стан задоволеності рівнем та якістю життя, своїм соціальним статусом, рівень соціальної адаптованості до нових умов, стан здоров′я, характер чинників, що викликають турботу громадян. Як інтегральний показник соціальне самопочуття відображає рівень задоволеності матеріальним становищем в цілому і окремими елементами робочої ситуації та побуту, що детермінує соціальну зрілість та соціальну активність як окремих соціальних груп, індивідів, так і суспільства в цілому [57].

Соціологічний підхід до розробки організаційного, соціально-економічного та мотиваційного забезпечення реалізації соціальних програм передбачає вивчення суб′єктивного стану людей, що виступають об′єктами соціального захисту. Останній є емоційно-інтелектуальним віддзеркаленням об′єктивної ситуації, що формується під впливом певного комплексу суспільних чинників, що власне визначаються як соціальне самопочуття. Соціальне самопочуття тісно пов′язане з рівнем ресурсних можливостей людини, які забезпечують реалізацію значущих її потреб, відображає те, наскільки за оцінкою людей (груп населення) суспільство створює передумови для їхньої реалізації, визначає задоволеність соціально-захисними заходами.

Існує багато методик оцінки впливу економічних перетворень на соціальне самопочуття, особливо в країнах з нестабільною економікою або в періоди кризових явищ. Усе більшої популярності на набуваю міжнаціональні порівняльні соціологічні дослідження, які обов’язково включають у свою структуру питання соціального самопочуття, задоволеності життям, щастя [77, c.653- 663.]

Знання про самопочуття людей в економіці збагачується теоріями ідеалів, достатку, базових потреб та утилітарними теоріями. Ідеалом може бути, наприклад, самореалізація особистості в дусі А. Маслоу. Але досягти вищого рівня в піраміді можна тільки після задоволення потреб нижчого порядку. Нереалізовані потреби при цьому стають для людини дуже важливими чинниками її самопочуття. На таку залежність вказували, зокрема, Дайнер, Оіші, Лукас, Сью [78].

Отже, поняття «соціальне самопочуття» має бути покладене в основу моделі системи соціального захисту населення та визначенні форм і методів її реалізації. Вивчення проблем суспільства через сприйняття та розуміння їх самими людьми, дозволить поступово перетворити об′єкт соціального захисту, тобто дітей, на активного суб′єкта соціально-захисних дій.

Таким чином, можна розглядати соціальне самопочуття як комплексний, інтегрований показник, що відбиває об′єктивний стан людини скрізь призму можливостей задоволення суттєвих потреб (групи, прошарку тощо), оцінку рівня добробуту її соціальної захищеності. Це - узагальнений показник рівня соціальної адаптованості спільнот до мінливого соціального простору, який позначається на соціально-психологічному стані, що формується під впливом певного комплексу соціальних чинників.

Соціальне самопочуття дітей та молоді є одним з головних показників розвитку суспільства, а проблема формування її свідомості — однією з провідних у соціології. Для того, щоб формування молоді відбувалося адекватно суспільним процесам, необхідно визначити її роль і місце в суспільстві, з'ясувати її труднощі та проблеми. Серед них є традиційні — кохання, дружба, пошуки сенсу життя, створення сім'ї тощо. Вирішення багатьох проблем залежить від факторів соціального життя. Йдеться про вибір професії, життєвого шляху, самовизначення, професійну мобільність тощо. Не менш актуальними є здоров'я, освіта молоді, спілкування її з дорослими й однолітками, благополуччя чи неблагополуччя в сім’ї [48, c.385].

Соціальне самопочуття дитини визначається мірою задоволення її потреб, які, своєю чергою, є похідними від наявності в сім’ї соціальних благ, що залежить від благополуччя та неблагополуччя сім’ї. Чим сильніше дитина відчуває брак певних соціальних благ, тим гіршим є її соціальне самопочуття.

На думку А. Маслоу, визначальне значення упродовж усього життя людини має комплексне, системне, цілісне задоволення потреб. У першу чергу мають задовольнятися потреби, необхідні для виживання та нормального функціонування організму (в їжі, воді, житлі, відпочинку тощо). Потім – потреби у безпеці та захисті (безпечне середовище існування), потреби у відсутності фізичних та психічних загроз з боку навколишнього світу й упевненості в тому, що фізіологічні потреби будуть задоволені у майбутньому. Соціальні потреби – потреби у причетності й любові – відображають відчуття причетності до чогось, почуття, що тебе приймають інші, почуття соціальної взаємодії, прихильності, підтримки. Якщо попередні потреби задоволені, виникає необхідність у потребах більш високого рангу – в повазі, визнанні, у потребах, які забезпечують самоповагу й повагу з боку інших (потреби в усвідомленні своєї значимості та цінності для інших, позитивній самооцінці). Потреби самовираження – потреби в самореалізації своїх потенційних можливостей – самореалізації [18, с.9].

Зміни, що вже тривалий час відбуваються в політичній, соціальній та економічній сферах українського суспільства, здійснюють глибокий вплив на життя і становище усіх груп і прошарків населення. Становище багатьох українських сімей характеризується загальним зниженням рівня життя, незадоволенням потреб сім’ї, викликає появу неблагополучних сімей, що в свою чергу негативно впливає на самопочуття дітей і незадоволення їхніх базових потреб.

Психологічний та моральний клімат в сім’ї є також важливим індикатором самопочуття дітей. Одними з найбільш потужних несприятливих факторів, які руйнують сім'ю і душевну рівновагу дитини є алкогольна та наркотична залежність батьків. Не знаючи, як справитися з реальністю, дитина може шукати різні способи відходу від суворої дійсності. Вибір у таких дітей невеликий: алкоголь, наркотики, проституція і т.д. Нерідко «одурманення» стає єдиним способом позбавлення від щоденних скандалів, образ і принижень. «На практиці» спостерігаючи наркогенні традиції, підліток знайомиться з технологією одурманення. Діти наркозалежних батьків не тільки дуже рано долучаються до одурманення, а й починають свою «наркотичну кар’єру» з однією з найжорстокіших форм наркотизації – побутової хімії. Дослідники вважають, що сьогодні кожному другому школяреві у віці від 13 до 15 років хоча б раз пропонували одурманюючий препарат. Приблизно третина з них скористалася такою пропозицією. Значна частина підлітків-наркоманів живуть у повній сім’ї (з обома батьками). Головне тут – не склад сім’ї, а атмосфера, що створюється в ній, емоційна близькість і довіра домочадців один до одного [53].

Достатньо поширенішим у нашому суспільстві є алкоголізм. Наслідки цього явища можуть також мати негативний вплив на розвиток дитини. Такі діти стараються нікому не говорити про проблему в сім'ї, навіть самим собі. Тато дуже зайнятий вином. Мама засмучена і зайнята татом. Зазвичай алкоголік – більш улюблена її дитина. Ролі, які можуть брати на себе діти в таких сім’ях: бунтар, відповідальна дитина, втрачена дитина. Бунтар виконує в сім’ї роль «козла відпущення», тим самим, відволікаючи увагу від питущого алкоголіка. Його «бунт» дає причину батькові напитися. Такі діти постійно порушують правила поведінки, часто кидають школу, рано одружуються. Відповідальний – це звичайно старший з дітей, який перебирає на себе багато обов’язків по дому. Його роль – запобігати конфліктам. Назва цієї гри – «мир за всяку ціну». Втрачена дитина навчилася тікати від реальних подій у світ фантазій і стаючи дорослою, вона рідко знає про спрямованість і мету в житті, продовжує відчувати себе людиною безсилою, що не має вибору [32].

Алкоголізм - причина багатьох неврозів і порушень поведінки у членів сімей алкоголіків. У переважній більшості випадків різні психічні розлади у дітей викликаються алкоголізмом батьків, їх соціальною деградацією, хуліганством, поганим самоконтролем [46, с.89].

Відсутність турботи і уваги до дитини також може бути стилем виховання в родині, де є алкогольна залежність. Таке ставлення до дитини лише частина основних правил у родині. [51, с.39].

Діти, що позбавлені батьківської уваги, намагаються її привернути будь яким способом, що дуже часто призводить до виявлення девіантної поведінки. Позбавлені батьківської уваги та емоційного тепла, неповнолітні діти намагаються його знайти на вулиці, у колі однолітків. Там вони шукають соціальної підтримки, яку не знаходять удома, шукають пригод, нових вражень або оточення, де сподіваються самоствердитись як особистість. Причиною втечі з дому нерідко є конфлікт, пов’язаний з приходом в родину мачухи (вітчима) або з неприйняттям опікунів. Перебуваючи на вулиці, діти часто голодують та в пошуках їжі створюють протиправні дії. Матеріальне неблагополуччя сім’ї часто штовхає батьків до пошуків додаткового заробітку. Витрати часу на покращання матеріального стану сім’ї призводять до скорочення часу на спілкування з власними дітьми [68].

Емоційним потребам дітей в алкогольних родинах теж не приділяється належної уваги. Тому діти не вміють співпереживати іншим. Вони не засвоюють і елементарних обов'язків батьків, що ускладнює їх адаптацію в майбутній своїй власній сім'ї. Якщо в сім’ї залежна від алкоголю мати, то дівчинка змушена все частіше замінювати її при виконанні господарських справ, в турботі про молодших дітей. В деяких випадках може так статися, що вона замінить матір своєму батькові в його сексуальних домаганнях. Навіть при відсутності фізичного контакту дії дорослого, які порушують розвиток сексуальності дитини, заважають придбання власного досвіду в цьому напрямку, тому це може розцінюватися як тонка, прихована сексуальна агресія. Вважається, що наслідки як прихованої так і явною сексуальної агресії завжди важкі і довготривалі [45, с.124].

Наслідком алкогольної та наркотичної залежності в батьків, може бути насильство над дітьми, що також є негативним індикатором самопочуття дитини. Діти, які зазнають жорстокого поводження, переживають психічну травму, внаслідок якої вони розвиваються з певними особистісними, емоційними та поведінковими особливостями, що може бути в майбутньому пов’язане з формуванням певних особистісних розладів. Діти, що зазнали будь-якого виду жорстокого поводження, мають більше емоційних та поведінкових проблем, труднощів з навчанням, порівняно з дітьми із сімей, де насильство відсутнє, жорстоке поводження перешкоджає здоровій соціалізації дитини. Негативні наслідки жорстокого поводження – прагнення ізолюватись від суспільства, проблеми з навчанням, нездатність контролювати свою поведінку, невпевненість, почуття тривоги, гніву, стійкі дитячі страхи, порушення контактів з дорослими, розвиток депресії та почуття неповноцінності [9].

Серед вагомих причин соціального самопочуття дітей з сімей, що опинились в складних життєвих обставинах є низький рівень педагогічної культури батьків, їхня педагогічна непідготовленість, відсутність відповідних здібностей, елементів педагогічної майстерності та інтересу до цього виду діяльності [53].

Отже, сім’я є першоосновою суспільства, де найвищою мірою виявляються та формуються індивідуальні особливості кожного з дітей та інших членів родини, реалізуються природні потреби, формуються цінності, мотиви поведінки як критерії розвитку особистості, відбувається становлення соціальної компетенції та соціалізації її членів. Відповідно сім’я займає найважливіше місце серед причин поведінки, які відхиляються від норми. На соціальне самопочуття дітей в сім’ях, що опинились в складних життєвих обставинах впливає поведінка та стиль виховання дітей батьками, алкогольна та наркотична залежність батьків та інших членів сім’ї, психологічний та моральний клімат, вагомий вплив також має те, скільки часу батьки приділяють своїм дітям.

Висновки до розділу I

Сім’я є тим первинним суспільним осередком, який має особливе значення в житті кожної людини, забезпечує її захист і соціалізацію, формує моральні основи, емоційний світ дитини, громадянську свідомість та самосвідомість. Цілий ряд досліджень вказує на те, що сім’я, як соціальний інститут, сьогодні перебуває у стані гострої кризи.

Сім’я виконує наступні функції: репродуктивна, виховна, господарсько-економічна, відновлююча, регулятивна функція, соціалізація особи, комунікативна, дозвільна, соціально-статусна, емоційна, функція духовного спілкування, сексуальна функція.

Якщо сім’я, не виконує деякі вище перелічені функції, то вона може перейти до неблагополучної сім’ї, або сім’ї, що опинилась в складних життєвих обставинах. У науковій літературі розглядається вивчення сімейного благополуччя, неблагополуччя та складних життєвих обставин, в яких може опинитись сім’я.

При розгляді порушень життєдіяльності сім'ї враховується насамперед те, як вони діють на її членів. Як правило, ті або інші потреби членів сім'ї виявляються незадоволеними, що гальмує розвиток особистості, зумовлює виникнення нервово-психічної напруги, тривоги. Як правило, найбільше потерпає найслабший член сім'ї - дитина, в якої формуються певні симптоми - поведінкові, психологічні, психосоматичні розлади.

Головними каналами, по яких здійснюється вплив на дитину в сім’ї, виступають батьківська любов, батьківський авторитет, моральні орієнтації батьків, психологічний клімат у родині. Якщо ж сім’я є неблагополучною, то виховне ігнорування дитини породжує процеси фізичного, психічного і навіть сексуального насильства, що вважається невід’ємною проблемою дітей у таких сім’ях. Також негативний вплив на дитину в сім’ї, що опинилась в складних життєвих обставинах є також алкогольна та наркотична залежність батьків, зневажливе ставлення батьків до дитини, фізичне, сексуальне, психологічне та економічне насильство над дітьми.

Індикаторами соціального самопочуття людини є: стан задоволеності рівнем та якістю життя, своїм соціальним статусом, рівень соціальної адаптованості до нових умов, стан здоров′я тощо. На соціальне самопочуття дітей в сім’ях, що опинились в складних життєвих обставинах впливає поведінка та стиль виховання дітей батьками, алкогольна та наркотична залежність батьків та інших членів сім’ї, психологічний та моральний клімат, вагомий вплив також має те, скільки часу батьки приділяють своїм дітям.

РОЗДІЛ ІІ

МЕТОДИ РОБОТИ З ДІТЬМИ З СІМЕЙ, ЩО ОПИНИЛИСЬ В СКЛАДНИХ ЖИТТЄВИХ ОБСТАВИНАХ