2. Праця: продуктивність та інтенсивність праці.

Як правило, всі, хто працює, зацікавлені у зростанні заробітної плати. Матеріальною основою цього процесу є зростання продуктивності праці на людино-годину.

Продуктивність праці це кількість продукції, яка виробляється за одиницю робочого часу.

Із зростанням продуктивності праці у кожній одиниці продукції втілюється менша кількість праці. Внаслідок цього вартість одиниці продукції зменшується, а вартість всієї виробленої маси залишається незмінною. Якщо продуктивність праці зросла вдвічі (наприклад внаслідок впровадження нової технологічної лінії), то за 8 годин стали виготовлятися 2 тис. пар взуття. Суспільно необхідний робочий час на виготовлення однієї пари скоротився вдвічі – раніше він становив 8:1000=0,008; тепер 8:2000= 0,004, але час на вироблення всієї маси продукції залишився незмінним.

У всіх країнах з розвинутою ринковою економікою спостерігається унікальний зв’язок між динамікою продуктивності праці й оплати праці. В ринкові економіці попит на працю залежить від продуктивності. Чим вища продуктивність праці ,тим більший попит на неї. Висока чи низька продуктивність праці залежить від якості затраченої праці, кількості та якості факторів виробництва, що взаємодіють та рівня використання технічних знань. Якість праці залежить від грамотності, освіченості, навченості та кваліфікованості робітників. Країна з малоосвіченими робітниками не спроможна освоїти сучасні технології, складну техніку.

На продуктивність праці впливають також кількість і якість факторів виробництва, що взаємодіють. Велике значення для рівня і динаміки продуктивності праці мають прогресивні технології, форми власності та методи управління. Слабкий менеджмент, низька виконавча та технологічна дисципліна знижують рівень продуктивності праці.

Отже, поєднання вищої якості робочої сили і праці, нагромадження капіталу і науково-технічного прогресу веде до значного підвищення продуктивності праці й попиту на працю. На цьому матеріальному підґрунті зростає й заробітна плата.

Інтенсивність праці це затрати праці за одиницю часу.

Зростання інтенсивності праці рівноцінне подовженню робочого дня. Це зумовлено тим, що при зростанні інтенсивності праці вдвічі робітник за хвилину повинен робити вдвічі більше рухів (нахилятися, щоб перенести вантаж, вдвічі більше повертатися, щоб забрати деталь в іншого робітника тощо) , а отже, у стільки разів більше витрачати фізичної нервової енергії. Тому інтенсивніша праця створюється за одиницю часу більшу вартості, ніж менш інтенсивна. Отже, вартість товару буває в обернено прямо пропорційній – від інтенсивності праці.

3. Кейнсіанство, неокейнсіанство, посткейнсіанство.

Кейнсіанство – одна з провідних течій економічної думки сучасності, яка отримала свою назву від автора її основних концепцій Кейнса. Вплив кейнсіанства на сучасну економічну думку є настільки великим, що це вчення розглядають як кейнсіанську революцію в економіці.

Кейнсіанство стало реакцією на неокласичну школу і маржиналізм, які панували в економічній науці до часів великої кризи і до яких належав Кейнс, як учень Маршалла і Кембріджської школи.

Кейнсіанство – метод стабілізації економіки за допомогою посилення державного фінансово-кредитного регулювання, в т.ч. фіскальної політики.

На перше місце Кейнс висунув проблему ефективного попиту. Виникнення криз та безробіття він пояснював недостатнім сукупним попитом. Згідно його теорії: кількість вироблених товарів та послуг і рівень зайнятості знаходяться прямо в залежності від рівня загальних або сукупних витрат.

Розв’язання проблеми ефективності попиту бачилося в активному регулюванні державного економічного життя, і зокрема, процесу капіталовкладень. Головним об’єктом державного стимулювання попиту мають бути інвестиції. Кейнс пропонує впливати на попит за допомогою кредитно-грошової системи і бюджетної політики. Кредитно-грошова політика спрямована на зниження відсоткової ставки і протидією перевазі ліквідності. Центральні банки, маніпулюючи дисконтною ставкою і скуповуючи цінні папери на відкритому ринку, збільшують грошову пропозицію, тобто проводять політику дешевих грошей, що повинно було стимулювати зростання інвестиційних витрат і збільшення національного доходу. Але цього виявилось занадто і тому вирішальне значення Кейнс надає бюджетній політиці.

Державі рекомендувалось здійснювати пряме бюджетне фінансування інвестиційних проектів з метою стимулювання сукупного попиту. Крім того змінюючи податкові пільги держава може впливати на розмір і попит капіталовкладень, на рівень цін. Також серед рекомендацій з керування попитом було відновлення від безумовного додержання принципу свободи торгівлі в зовнішньоекономічній діяльності, так як заходи держави створюють умови для розширення вітчизняного виробництва, а отже, для збільшення зайнятості і росту національного доходу.

Неокейнсіанство – вчення економістів, які значною мірою доповнили та інтерп­ретували ідеї Кейнса, лишаючись в руслі його основоположної док­трини. Він виник як наслідок трактування теорії Кейнса його послідовниками – відомими економістами Дж. Хіксом, А. Хансеном, Л. Клейном, П. Самуельсоном.

Посткейнсіанство – вчення економістів, що продовжува­ли “кейнсіанську традицію”, але багато в чому заперечували його основоположні принципи. До посткейнсіаців належать Р. Клауер, А. Лейонхувуд, Р. Берроу, Дж. Робінсон, Г. Шен та інші.

Розвиток ідей Кейнса у вигляді “кейнсіанства”, “неокейнсіанства” та “посткейнсіанства” був пов’язаний цілком і повністю з кар­динальними змінами, які відбувалися в світі напередодні і після другої світової війни: зміна політичної карти світу, протистояння двох принципово різних соціально-економічних систем, війни, ре­волюції та колоніальні перевороти, світові, регіональні, національні та галузеві кризи, страйки і заколоти та безліч інших подій. Кейнс як справжній вчений, прискіпливий і допитливий, надзвичайно су­воро ставився до своєї власної творчості.