Екзаменаційний білет № 27

1. Товар та його властивості. Споживча і мінова вартість товару.

Товар — це продукт праці або певне благо, що здатні задо­вольняти певні потреби людини і призначені для обміну (купівлі та продажу).

З визначення товару можна зробити висновок, що він має дві властивості:

1) здатність задовольняти певну потребу людини;

2) придатність для обміну на інші товари.

Корисність речі надає їй споживної вартості. Товари як споживні вартості відрізняються за призначенням у задоволенні потреб людини одні з них задовольняють потреби у їжі , другі — в одязі , треті — у засобах пересу­вання .

Особливе значення в економічному житті мають споживчі вар­тості у вигляді верстатів, інструментів, предметів праці, тобто засо­би виробництва. Однак певні з них, наприклад борошно, цукор, кар­топля, вугілля, можуть належати і до засобів виробництва, і до пред­метів споживання. Критерієм є не речовий зміст споживної вар­тості, а її функціональне призначення.

Споживча вартість властива не лише товарам, які набувають ре­чової форми — хустка, чоботи, сало тощо, а й послугам — вчителя, лікаря, перукаря, актора. Особливого значення набуває така споживча вартість, як інформація.

Як споживні вартості товари надто різноманітні й мають задо­вольняти різні потреби: хліб — продукт харчування, велосипед — засіб пересування. Однак при всій відмінності цих товарів вони, як і всі інші товари, можуть і обмінюються один на одного. Ця властивість товару дістала назву “мінова вартість”.

Якщо різні товари обмінюються у певних пропорціях, це озна­чає, що між ними є щось спільне, яке робить їх співмірними, а саме: вони є продуктами праці. Саме та обставина, що різні споживні вар­тості є результатом праці взагалі, незалежно від її конкретної форми, тобто витрат енергії розуму, нервів тощо формує вартість товару. Остання виявляється при обміні.

З цього можна зробити висновок, що в умовах суспільного поділу праці люди, займаючись певним видом діяльності (землероб, лікар, будівник, слюсар), для того щоб задовольнити свої різнобічні потреби, мають прирівнювати між собою різні види праці та обміню­ватися товарами. Суспільна праця, яка втілена в товарах і виявляє себе через обмін їх, є вартістю товару. Вартість — внутрішня влас­тивість товару. Мінова вартість є зовнішнім виявом вартості, який здійснюється через обмін одного товару на інший.

Теорія граничної корисності: основою цінності товару теорія граничної корисності вважає ступінь корисного ефекту, який він приносить споживачу. Головна ідея підходу полягає у тому, що зведення вар­тості до витрат (самої праці чи праці, землі, капіталу) є неприйнят­ним, тому що не дає змоги врахувати корисність товару. Якщо благо є в достатній кількості, то якою б не була його сукупна корисність (наприклад, води), корисність останньої одиниці дорівнюватиме нулю. Оскільки ж немає значення, яку саме одиницю вважати останньою, то нулю дорівнюватиме будь-яка одиниця цього блага. І навпаки, якщо су­купна корисність усіх наявних благ (наприклад, діамантів) не дуже велика, то їхня обмежена кількість робить цінність граничного (ос­таннього) екземпляра дуже високою. Звідси висновок: останній ек­земпляр певного блага, що задовольняє “граничну потребу”, має і граничну корисність, яка визначає ринкову цінність.

Закон вартості: Закон, що регулює еквівалентний обмін товарів відповідно до кількості втіленого в них суспільна необхідного робочого часу, називають законом вартості.

Закон вартості в умовах розвиненого товарного виробницт­ва діє як закон цін. Зумовлено це тим, що вести прямий облік кожно­го товару в робочих годинах неможливо. Таким може бути лише опо­середкований вимірювач, яким є загальний еквівалент у вигляді гро­шей. Кожний знає, скільки суспільно необхідної праці втілено в зо­лоті, яке виконує цю роль.