1. Теорія «факторів виробництва».

Виробництво – це дія людини на речовини природи з метою надання їм властивостей та форм, що придатні для задоволення потреб. Воно представляє собою суспільний процес, оскільки люди вступають при цьому в спільну економічну діяльність. Процес виробництва можна розглядати як споживання, але споживання особливе, під час якого виробляються нові блага. Процес виробництва також можна визначить як процес поєднання факторів виробництва.

У виробництві застосовують економічні ресурси, що складаються з елементів природи, таких як земля, ліси і корисні копалини; людських ресурсів – як розумових, так і фізичних; засобів виробництва (вироблених допоміжних засобів для виробництва), таких як знаряддя праці, машини, будівлі, складські приміщення, засоби транспорту і зв’язку. Усі можливі ресурси часто об’єднують у дві великі групи: матеріальні ресурси – земля і капітал та людські ресурси – праця і підприємницькі здібності. Економічні ресурси називають ще факторами виробництва, оскільки їх використовують для виробництва товарів і послуг. У наведених вище двох групах економічних ресурсів виділено чотири види факторів виробництва. Четвертий фактор виробництва – підприємницькі здібності. Можна дати такі короткі визначення для перших трьох видів факторів виробництва: земля – це всі елементи природи, такі як, орні землі, ліси, корисні копалини, водні ресурси, повітря; праця – це фізичні та розумові здібності людей, які застосовуються у виробництві благ (за винятком підприємницьких здібностей, коли вони відносяться до четвертого виду ресурсу); капітал – це товари тривалого використання (капітальні блага), створені для виробництва інших благ. Останній вид ресурсу ще називають інвестиційним ресурсом, а процес виробництва і збільшення його запасу називають інвестуванням. Розповсюджена думка про інвестування, як про покупку матеріальних благ, але для економістів такі операції є лише фінансовими або змінами в портфелях власників. Інвестиції є лише тоді, коли створюється реальний капітал. Отже, треба розмежовувати поняття “реальний капітал” і “фінансовий капітал”. Перший вид капіталу – це економічний ресурс, а другий вид (грошовий капітал) не є таким ресурсом. На практиці між капіталом та землею не завжди легко провести чітку межу. Сьогодні у більшості країн якась частина земельних угідь стала продуктивною лише завдяки раніше зробленим інвестиціям в осушення і зрошення земель, вируб лісів. Тому певна частина того, що ми називаємо землею – це результат минулих інвестицій і є швидше за все реальним капіталом, а не фактором виробництва, даним природою.

Розкриваючи зміст четвертого фактора виробництва – підприємницьких здібностей, економісти наголошують на кількох важливих функціях, властивих підприємцю, тобто людині, яка є носієм підприємницьких здібностей. По-перше, підприємець забезпечує з’єднання у єдиному виробничому процесі інших трьох видів факторів виробництва. Отже, в цьому розумінні він є рушійною силою сучасного виробництва. По-друге, підприємець визначає напрям діяльності фірми. В цьому плані підприємцями виступають не лише власники фірм, а й висококваліфіковані менеджери, які за платню працюють на фірмі. По-третє, підприємець – це новатор, тобто він генерує нові ідеї, розробляє нові технології, нові продукти, нові форми організації бізнесу. В цьому розумінні підприємець вважається не лише бізнесмен, а й винахідник, висококваліфікований спеціаліст у галузі наукової організації праці. По-четверте, підприємець – це людина, здатна ризикувати з метою отримання високих прибутків, а отже, не боїться стати банкрутом за несприятливих обставин.