6. Фінансова діяльність небанківських фінансових установ.

Особливості фінансової діяльності небанківських фінансових установ.

Фактично – це заклади, що не є банками, але здійснюють певні фінансові операції. Вони діють на основі відповідних нормативно-правових актів, але без ліцензії, що дає право на діяльність, притаманну лише банківським установам. Тобто небанківські установи в Україні не мають права приймати депозитні вклади та вести поточні рахунки клієнтів згідно із законом “Про банки і банківську діяльність”, ст. 47. Однак, разом з тим, такі установи мають дещо спільне з банками:

• функціонують у тому самому секторі грошового ринку, що й банки, у секторі опосередкованого фінансування;

• формуючи свої ресурси (пасиви), вони випускають, подібно до банків, боргові зобов’язання, які менш ліквідні, ніж зобов’язання банків, проте теж можуть реалізовуватися на ринку як додатковий фінансовий інструмент;

• розміщуючи свої ресурси в дохідні активи, вони купують боргові зобов’язання, створюючи, подібно до банків, власні вимоги до інших економічних суб’єктів, хоч ці вимоги менш ліквідні і більш ризиковані, ніж активи банків.

Оскільки, згідно із законодавством, діяльність небанківських фінансових устканов не зачіпає процесу створення депозитів, залучення коштів здійснюється двома способами: на договірних засадах та шляхом продажу посередником своїх цінних паперів (акцій, облігацій). Звідси всі ці посередники поділяються: на договірних фінансових посередників, які залучають кошти на підставі договору з кредитором (інвестором), та на інвестиційних фінансових посередників, які залучають кошти через продаж кредиторам (інвесторам) своїх акцій, облігацій, паїв тощо. Серед договірних фінансових посередників за видами послуг, які вони надають своїм кредиторам можна виокремити:

• страхові компанії;

• пенсійні фонди;

• ломбарди;

• лізингові компанії;

• факторингові компанії.

У свою чергу інвестиційні фінансові посередники поділяються на:

• інвестиційні фонди;

• фінансові компанії;

• кредитні товариства, спілки то що.

7 = 8. Доходи, витрати страхової компанії. Структура страхового тарифу та собівартість страхової послуги.

Доходи, витрати, фінансові результати страхової компанії

Страхова організація може мати доходи:

від страхової діяльності;

від інвестиційної діяльності та розміщення тимчасово вільних коштів;

від інших операцій.

Доходи від страхової діяльності включають:

зароблені страхові платежі за договорами страхування та перестрахування;

комісійні винагороди за перестрахування;

частки від страхових сум та страхових відшкодувань, сплачені перестраховиками;

повернуті суми із централізованих страхових резервів;

повернуті суми технічних резервів, відмінних від резерву незароблених премій, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством.

Крім того, страхова компанія може мати дохід від надання послуг, пов'язаних з ризик-менеджмен-том, консультаціями, підготовкою кадрів і т. ін. (доходи від інших операцій).

Собівартість у страховій справі — явище особливе. Страховик, беручи на себе страхову відповідальність за певним видом договору, тільки приблизно знає, у яку суму йому обійдеться надання тієї чи іншої страхової послуги. Вона може коштувати страховику тільки суми витрат на ведення справи за цим договором, а може, окрім того, включати виплату річного відшкодування. Саме тому в страховій практиці явище собівартості розглядають у вузькому та широкому її розумінні. Головна стаття витрат страховика — виплата страхових сум і страхового відшкодування.

Структура страхового тарифа

Страховой тариф (% от стоимости имущества, которое вы хотите застраховать) состоит из двух частей – нетто ставки и надбавки. Ещё одно название тарифа – брутто-ставка, это название придумано специально, чтобы подчеркнуть, что тариф складывается из 2-х частей.

Нетто-ставка – это чистая рисковая премия за договор страхования. Она вычисляется с помощью накопленной многолетней статистики страховых компаний как математическое ожидание убытка. То есть нетто-ставка – это та часть из денег клиента, которая пойдёт на выплаты по страховым случаям. В разных видах она колеблется в районе 70% от всей стоимости полиса.

Так что как и в любом бизнесе приходится делать накрутку на нетто-ставку - так называемую страховую надбавку. Но в страховании нельзя так просто взять и сказать – мы заставляем клиентов переплачивать 50% для того, чтобы мы не разорились – нужны рисковые обоснования. С обязательными видами страхования полегче – какие тарифы правительство утвердило – такие и будут.

У широкому розумінні собівартість — сукупність усіх витрат страховика з надання послуг, як безпосередніх, спрямованих на здійснення виплат з відшкодування збитків або страхових сум та на ведення страхової справи, так і опосередкованих, тобто витрат, пов'язаних із забезпеченням фінансової стійкості страхової компанії (формування запасних та резервних фондів).

У вузькому розумінні собівартість — це витрати страховика на ведення страхової справи.

Особливості страхових компаній як суб’єкту господарювання. Особливості форм власності та ресурси страхових компаній.

Страхування являє собою відособлену ланку фінансової системи, не належить до конкретної сфери і займає проміжне місце між мікро- і макрорівнями, відображає відносини з приводу формування і використання колективних страхових фондів. З одного боку, страхування забезпечується через страхові компанії (суб`єкти підприємництва), діяльність належить до рівня мікроекономіки. суб'єктами страхування Колективні страхові фонди створені державними страховими компаніями належать до системи державних фінансів.

Третім видом суб’єктів господарювання є фінансові та посередницькі установи — банки, інвестиційні фонди і компанії, кредитні спілки, страхові компанії, ломбарди, лізингові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, довірчі товариства, біржі тощо. Їх відмінною рисою є належність до інфраструктури ринку, тобто сфери обслуговування діяльності виробничих підприємств.

За формою власності страховики можуть бути державними і приватними.

За характером роботи страховики поділяються на три групи: 1) такі, що страхують життя; 2) здійснюють інші види страхування; 3) надають виключно перестрахувальні послуги.

Державні (публічні) страховики створюються, як правило, від імені Уряду, який ними й керує.

Серед приватних страховиків у світовій практиці є індивідуальні особи, акціонерні та інші страхові товариства. Співвідношення між державними і приватними формами страховиків залежить від суспільного устрою країни та економічної політики держави.

Комерційна діяльність не може здійснюватися без наявності необхідних факторів, а саме: основних і оборотних засобів, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів. Їх сукупність і раціональна структура визначають потенціал фірми.

У діяльності страхових компаній вирішальними є розміри грошових фондів і наявність кваліфікованого персоналу. Слід, проте, пам'ятати, що успіх роботи часто залежить від "найвужчого" складника потенціалу. Крім того, нерідко стає можливим і доцільним підсилити один фактор за рахунок послаблення іншого. Отже, створюючи чи розвиваючи страховий бізнес, потрібно звертати увагу на раціональне формування кожного компонента потенціалу компанії.

Формування ресурсів грунтується на порівнянні витрат на їх придбання (залучення) і можливої віддачі від їх використання. Компанія має визначити кількісні та якісні параметри необхідних ресурсів, спосіб, тривалість і місце їх взаємодії. Іншими словами, ідеться про необхідність постійного управління ресурсами.

Велике значення має вдалий добір приміщень для офісу компанії. Цей захід починають з визначення потреби в приміщеннях для нормального розташування там усіх структурних підрозділів.

Основу успіху страхової компанії становлять трудові ресурси. Від інтелектуального та професійного рівня її персоналу залежить досягнення нею стратегічної мети. Працівники не сприймають механічного, неусвідомленого управління. Той чи інший індивід приходить в організацію з певною метою і погребує відповідного сприяння в її досягненні. Тому керівництво компанії має постійно докладати всіх зусиль для якомога раціональнішого добору своїх працівників і максимального розкриття їхніх професійних здібностей.