61)Способи творення та можливості використання професіоналызмів

Професіоналізми – слова й мовленнєві звороти, характерні для мови людей

певних професій. Оскільки професіоналізми вживають на позначення певних

понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не

завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають

як неофіційні синоніми до термінів. З-поміж професіоналізмів можна

вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі.

Професіоналізми – конкретні, тому що

детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо

пов’язані зі сферою діяльності відповідної професії, наприклад:

Слова та словосполучення, притаманні мові моряків: кок-кухар;

кубрик-кімната відпочинку екіпажу; ходити в море-плавати, тощо.

Професіоналізми працівників банківсько-фінансової, торговельної та

подібних сфер: зняті каси, підбити, прикинути баланс.

Професіоналізм музикантів: фанера-фонограма; розкрутити –

розрекламувати.

Здебільшого професіоналізми застосовуються :

усному неофіційному мовленні людей певного фаху. Виконуючи важливу номінативно-комунікативну функцію, вони точно називають деталь виробу, ланку технологічного процесу чи певне поняття й у такий спосіб сприяють кращому взаєморозумінню. У писемній мові професіоналізм вживають у виданнях,призначених для фахівців (буклетах, інструкціях, порадах).

Професіоналізми використовують також в літературі з метою створення професійного колориту, відтворення життєдіяльності певного професійного середовища у своїх творах.

Отже, професіоналізми — слова, що їх уживають люди,об'єднані певною

виробничою діяльністю, тобто слова, притаманні мовленню представників

певної професії: забій, врубмашина, на-гора (шахтарі); сталеплавильна

груша, мартен, плавка, проба, болванка, вагранка, затискач (сталевари);

оранка, косовиця, скирдування, силосування (сільські трудівники);

курсив, петит, набір, гранки (працівники поліграфії), перкусія,

пальпація, ремісія, кома (медики).

62) Характеристика наукового стилю та його різновидів

Науковий стиль.

Сфера використання – наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта.

Основне призначення – викладення наслідків дослідження про людину, суспільство, явище природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизації знань, роз’яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення.

Основні ознаки:

ясність (понятійність) і предметність тлумачень;

логічна послідовність і доказовість викладу;

узагальненість понять і явищ;

об’єктивний аналіз;

точність і лаконічність висловлювань;

аргументація та переконливість тверджень;

однозначне пояснення причино-наслідкових відношень;

докладні висновки.

Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив і характеризуються:

великою кількістю наукової термінології (транскрипція, турбуленція, дистиляція, реорганізація, атомна маса й т. ін.);

наявність схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем математичних, фізичних, хімічних та ін. знаків і значків;

оперування абстрактними, переважно іншомовними словами (теорема, вакуум, синус, параграф, ценз, шлак та ін.);

використовуванням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполучень;

залучення цитат і посилань на першоджерела;

як правило, відсутністю авторської індивідуальної манери та емоційно-експресивної лексики;

наявністю чіткої композиційної структури тексту (послідовний поділ н розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосування цифрової або літерної нумерації);

окрім переважного вживання іменників т відносних прикметників наявні дієслівні форми, частіше безособові, узагальнені чи неозначені, як правило, теперішнього часу;

монологічним характером текстів;

переважанням різнотипних складних речень стандартних виразів (кліше).

Науковий стиль унаслідок різнорідності галузей науки та освіти складається з таких підстилів:

а) власне науковий )із жанрами текстів: монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь повідомлення, курсова й дипломна роботи, реферат, тези) який, у свою чергу, поділяється на науково-технічні та науково-гуманітарні тексти;

б) науково-популярний – застосовується для дохідливого, доступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців, із використанням у неспеціальних часописах і книгах навіть засобів художнього та публіцистичного стилів;

в) науково-навчальний – наявний у підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу й н включає використання елементів емоційності.