6.Відносини, які регулюються цивільним правом.

Норми цивільного права регулюють дві групи відносини:

- майнові відносини;

- особисті немайнові відносини.

За змістом майнові відносини поділяються також на дві групи: відносини власності та відносини у галузі товарообігу.

Відносини власності – це майнові відносини, які відбивають існуючий розподіл матеріальних благ між певними особами (громадянами, юридичними особами, державою, адміністративно-територіальними утвореннями та іншими соціальними утвореннями).

Власність – це відношення особи до належної їй речі як до своєї, яке виражається у володінні, користуванні і розпорядженні нею.

Отже, власність – це суспільні відносини між людьми з приводу привласнення (присвоєння) матеріальних благ.

Майнові відносини у галузі товарообігу – це відносини, зв’язані з переходом матеріальних благ від одних суб’єктів (виробників матеріальних благ) до інших (споживачів матеріальних благ), наприклад, майнові відносини, що виникають з договору купівлі-продажу, поставки. Майнові відносини в галузі товарообігу інакше називають товарно-грошовими, оскільки вони виникають на базі товарного виробництва і відображають рух товарів від виробника чи посередника до споживача.

Особисті немайнові відносини виникають у зв’язку із здійсненням особистих прав. В одному випадку маються на увазі особисті немайнові права на блага, невіддільні від особи: життя, честь, гідність, ім’я, авторство.

Особисті права поділяються на групи:

- особисті права, зв’язані з майновими, наприклад особисті права авторів творів у галузі науки, літератури і мистецтва, винаходів, раціоналізаторських пропозицій;

- особисті права, які виникають та існують незалежно від майнових, тобто не зв’язані з ними, наприклад право на ім’я, честь, гідність, на листи, щоденники, записки тощо.

7.Внутрішні та зовнішні функції держави.

Зовнішні функції Української держави такі:

• організація співробітництва з іншими державами, міжнародними організаціями і світовим суспільством у цілому;

• оборона від нападу ззовні, охорона державних кордонів;

• підтримка миру і мирного співіснування держав, запобігання війнам, ліквідація зброї масового знищення;

• екологічна;

• участь у вирішенні інших світових глобальних проблем сучасності.

Внутрішніми функціями Української держави є такі:

• економічна (планування і прогнозування економічного розвитку, формування бюджету, встановлення системи податків);

• культурно-виховна;

• соціального обслуговування (фінансування охорони здоров'я, пенсійне забезпечення, допомога безробітним та ін.);

• охорони та захисту всіх форм власності;

• охорони правопорядку, прав і свобод людини і громадянина;

• екологічна (охорона, відновлення і поліпшення природного середовища);

8.Головні напрямки формування правової держави в Україні.

Окрім вирішення економічних і соціальних проблем основними напрямами формування правової держави в Україні мають бути такі:

1) зміцнення законності. Прогресивний розвиток суспільства значною мірою залежить від того, як в

ньому дотримуються законів. Слідування вимогам чинного законодавства (законів та інших

нормативно-правових актів) визначається поняттям законності.

2)забезпечення застосування законів та інших нормативних актів на всій території їх дії, а також досягнення фактичного виконання правових приписів у всіх видах державної, господарської та іншої діяльності;

3)удосконалення нормативної бази законності, тобто сутності та змісту законів, які приймаються. Приведення системи законодавства у відповідність до потреб даного етапу розвитку держави і суспільства;

4) зміцнення правопорядку. Норми права і законності є основою правопорядку.

41.

Зако́нода́вство — Сукупність усіх законів, що діють в державі.

У широкому значенні під терміном "законодавство" розуміють систему законів та інших нормативних актів, що приймаються Верховною Радою України та вищими органами виконавчої влади, – постанови Верховної Ради, укази Президента України, постанови і декрети Кабінету Міністрів України. Ці акти розвивають, конкретизують відповідні закони і не мають їм суперечити. Юридична сила таких нормативних актів визначається компетенцією державного органу, який приймає відповідні акти.

Під системою законодавства умовно, маємо на увазі усю систему чинних, взаємодіючих нормативно-правових актів. У більш повному обсязі це поняття може бути визначене як форма існування права, спосіб надання юридичного значення нормам права, засіб їх організації та поєднання в конкретні статті, нормативні приписи, нормативно-правові акти, інститути та галузі законодавства.

Системі законодавства притаманні такі ознаки:

1) вона є елементом правової системи, більш широкої за обсягом;

2) має вертикальну (ієрархічну) будову. Така будова означає розташування в ній нормативно-правових актів залежно від їх юридичної сили. Остання в свою чергу визначається місцем відповідного уповноваженого нормотворчого органу в механізмі держави;

3) горизонтальну структуру системи законодавства утворюють його галузі відповідно до предмета правового регулювання;

4) вона характеризується цілісністю, системністю, єдиною спрямованістю. Кожний нормативно-правовий акт діє хоча і самостійно, але в єдиній системі відповідно до тих завдань і цілей, які закріплені в конституції, законах, інших вищих за юридичною силою актах. Крім того, кожний нормативно-правовий акт перебуває в ієрархічних, субпідрядних зв' язках з іншими нормативними актами;

5) система законодавства має інтегративний характер. Ця її властивість виражається в тому, що вона водночас є і юридичним джерелом права, і формою його існування. Від того, наскільки оптимально система законодавства інтегрує в собі нормативно-правовий матеріал, залежить ефективність правового регулювання.

42. Час відпочинку – це встановлений законодавством час, протягом якого працівники звільняються від виконання своїх трудових обов’язків і який вони можуть використовувати за своїм розсудом.

Згідно із законодавством основними видами часу відпочинку є:

– перерви протягом робочого дня;

– щоденний відпочинок;

– щотижневі дні відпочинку;

– святкові та неробочі дні;

– відпустки.

43. Юридична відповідальність — це міра покарання правопорушника шляхом позбавлення його певних соціальних благ чи цінностей (матеріальних, духовних чи особистих), які йому належали до факту правопорушення, від імені держави (суспільства), на підставі закону або іншого нормативного акта з метою попередження правопорушень в перспективі і відновлення (чи відшкодування) втрачених суб'єктивних прав на Матеріальні і духовні цінності.

Види юридичної відповідальності:

• кримінальна відповідальність — полягає в застосуванні виду й міри кримінального покарання до винної у вчиненні злочину фізичної особи;

• адміністративна відповідальність — полягає в накладенні на винних фізичних осіб (в окремих випадках — юридичних осіб), які порушили правила поведінки, що діють у сфері державного управління та інших урегульованих адміністративним законодавством сферах, адміністративних стягнень (штраф, втрати спеціальних прав, попередження та ін);

• цивільно-правова відповідальність — полягає в накладенні цивільно-правових стягнень (неустойки, штрафу, пені, відшкодування збитків) на фізичну чи юридичну особу за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, або за заподіяння позадоговірної майнової шкоди, а також за порушення деяких особистих немайнових прав (честь, гідність, ділова репутація);

• дисциплінарна відповідальність — здійснюється у формі накладення адміністрацією підприємств, установ, організацій дисциплінарних стягнень внаслідок порушення дисципліни. Розрізняють види дисциплінарної відповідальності: трудову, військову, службову, навчальну та ін.;

• матеріальна відповідальність — різновид юридичної відповідальності працівника за майнову (матеріальну) шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на нього трудових обов'язків;

• конституційна відповідальність — особливий вид юридичної відповідальності, що має складний політико-правовий характер, настає за вчинення конституційного правопорушення та знаходить свій вияв у передбачених конституційно-правовими нормами особливих несприятливих наслідках для суб'єкта конституційного делікту.

44.Держава — це суверенна, політикотериторіальна організація публічної влади певних соціальних груп населення в соціально неоднорідному суспільстві, яка має спеціальний апарат управління і примусу, здатна за допомогою права робити свої веління загальнообов'язковими для населення всієї країни, а також здійснювати керівництво суспільством.

Загальні ознаки держави:

Держава — єдина політична організація, яка:

1) охоплює усе населення країни в просторових межах. Територія — матеріальна основа існування держави. Сама територія не породжує держави. Вона лише створює простір, у межах якого держава простирає свою владу на населення, що мешкає тут. Територіальна ознака породжує громадянство — юридичний зв'язок особи з даною державою, який виражається у взаємних правах і обов'язках. Громадянин держави набуває: а) обов'язок підкорятися державно-владним велінням; б) право на заступництво і захист держави;

2) має спеціальний апарат управління — систему державних органів, що складаються з особливого розряду осіб, професіоналів з управління;

3) має у своєму розпорядженні апарат легального примусу: збройні сили, установи і заклади примусового характеру (армія, поліція, тюремні і виправно-трудові установи);

4) в особі компетентних органів видає загальнообов'язкові юридичні норми, забезпечує їх реалізацію, тобто держава організує громадське життя на правових засадах, виступаючи, таким чином, як арбітр, що узгоджує індивідуальні, групові і суспільні інтереси. Вона забезпечує і захищає права своїх громадян, а також інших людей, що перебувають на її території. Без права, законодавства держава не в змозі ефективно керувати суспільством, забезпечувати здійснення прийнятих нею рішень;

5) має єдину грошову систему;

6) має офіційну систему оподаткування і фінансового контролю;

7) має суверенітет;

8) має формальні реквізити — офіційні символи: прапор, герб, гімн.