26. Вербальний етикет.

Культура говоріння тісно пов'язана з мовленнєвім етикет, тоб з прави ¬ лами вітання, Знакомства, прощання, вдячності, вибачення, запитана, схвалення ТОЩО. Люди, Як правило, негативно реагують на Порушення вироблений суспільством формул етикет. Для того щоб Ділове Спілкування Було ефективності, важливості, щоб йо учасники обов'язково звертали один до одного на «Ви» (ЯК до співробітніків, так и до клієнтів). Таке звертання - необхідній інструмент Підтримання нормальних СЛУЖБОВИХ відносін и Трудової дісціпліні в колектіві та встановлення Партнерська стосунків з клієнтамі. В обов'язковому порядку слід звертати до іншого на йо Ім'я та по батькові. Вчасно вісловлене слово «дякую» Може стати не менше ефективності, аніж грошова премія. Про Службовий етикет Вже йшлось. Додамо Лише, Що годиною Ефективність спілкуван ¬ ня залежатіме й від того, Яким голосом (низько чи високим) роз ¬ мовляє людина, Яку має дікцію, акцепт и т. ін. Хвороба нашого часу є багатослів'я. Майже Кожній людіні Здається, Що вон Знає Більше та вміє Щось Зробити кращє, аніж Інший, тому їй хочеться Говорити самій. Лише віхована людина відчу ¬ ває, коли треба Говорити, а коли слухаті інших, навіть тих, хто її критикує. Отже, мовленнєвий етикет - ції складна система мовних знаків, Що спірається на моральні правила й вимоги и вказує на дання Як до інших людей, так и до себе. Культура Спілкування - не просто »культура вибір ефективних стратегій и тактик, в Основі якіх лежати гуманістічні комунікатівні установки, знання та вміння. Це кож результат застосування правил конструювання повідомлень, говоріння та слухання, ціну активно Використання правил и норм гуманістічної етики, Постійне дотримання вимоги службового етикет.

27. Етичні правила мовця.

1. За характером комунікантів у просторі та часі розрізняють спілкування контактне - дистантне.

Поняття контактного спілкування зрозуміле: співрозмовники поряд. При контактному спілкуванні важливими компонентами є ситуація, жести, міміка та інтонація.

До видів дистантного спілкування належать такі, де комуніканти розділені простором і часом. Це може бути розмова по телефону, спілкування у листах тощо.

3. За формою існування мови розрізняють спілкування усне - письмове.

Письмовий текст вимагає обдумування. Такий текст є зафіксованим. Усний текст разом з ситуацією, жестами, мімікою, інтонацією дозволяє щось не сказати, не припускає переробки тексту, крім уточнень ("Слово - не горобець: вилетить - не спіймаєш").

4. З погляду змінної - постійної позиції "я - мовця" і "ти - слухача" розрізняють спілкування

діалогічне - монологічне.

Діалог утворюється зміною ролей "я" і "ти", що організовує текст як суму реплік. Існує своєрідний зв'язок "я" (адресанта) і "ти" (адресата).

5. За кількістю учасників розрізняють спілкування

міжособистісне (особисте) - масове.

7. З погляду ситуації спілкування і взаємостосунків тих, хто спілкується, розрізняють спілкування

приватне - офіційне.

Основні правила ведення мовлення. Для різних видів мовленнєвої діяльності суспільство формує певні правила їх здійснення. Правила ведення мовлення, чи етикет мовлення, поділяються на правила для мовця і слухача.

Виділимо насамперед правила для мовця:

1. Доброзичливе ставлення до співрозмовника, повага до адресата.

2. Необхідно виявляти доречну у певній ситуації ввічливість (враховувати стать, вік, службовий чи суспільний статус тощо). Треба знімати надмірну категоричність.

3. Мовцеві не рекомендується ставити в центр уваги своє "я", нав'язувати свої думки й оцінку подій.

4. Необхідним для мовця є відокремлення власного "я" слухача у центр уваги.

5. Мовцеві треба вміти вибирати тему для розмови, доречну в кожній ситуації, яка є цікавою, зрозумілою партнерові.

6. Мовець повинен стежити за логікою розгортання тексту, за тим, щоб висновки не протирічили задуму бесіди.

7. Мовець повинен пам'ятати, що межа смислового сприйняття і концентрації уваги у слухача - обмежені.

8. Мовцеві необхідно постійно відбирати мовні засоби відповідно до вибраної тональності тексту, орієнтуючись не тільки на адресата, але й на ситуацію спілкування загалом, на офіційність або неофіційність ситуації.

9. Мовець повинен пам'ятати, що в усному контактному безпосередньому спілкуванні слухач не тільки чує, але й бачить його, отже, сприймає жести, міміку, пози, загальну манеру триматися при розмові й культуру поведінки.