60. Метод "маски"

Існують суперечливі методи для збору інформації. Наприклад, «методом маски» користуються майже всі досвідчені репортери, в їх арсеналі не менше десятка таких масок - від «уважного слухача» до «суворого ревізора». Однак є ще і «метод зміни професії». Цей метод використовують зазвичай для того, щоб краще зрозуміти специфіку того чи іншого заняття, а так само для того, щоб отримати від оточуючих відомості не в ролі представника преси, а в більш нейтральній якості. Тут труднощі пов'язані з тим, що працю, якою збирається зайнятися репортер, він зазвичай знає недостатньо глибоко і тому ризикує завдати шкоди справі і людям, з якими працює.

Закон обмежує сферу застосування «методу зміни професії». Журналіст не може виконувати обов'язки юриста, міліціонера, осіб, які займають виборні посади й наділених владними повноваженнями, використовувати як прикриття при зборі відомостей професію лікаря.

Умовчання про свою роботу, кому це допомагає отримати необхідні відомості, не тільки припустиме, але і цілком виправдане. Репортер може йти всюди як простий громадянин, не демонструючи редакційного посвідчення і тому відчувати все те, що випадає на долю звичайної людини. Узагалі ж, замовчувати про свою професійну приналежність журналіст маг право лише до тих пір, поки його про це не запитали. Але на першу ж вимогу він зобов'язаний пред'явити редакційне посвідчення чи інший документ, що засвідчує його особу і повноваження (Закон «Про ЗМІ», ст.49 п. 9).

“Метод маски” – улюблений метод журналістів- інвестигейторів. Так, німецький журналіст Герхард Кроммредер проводив свої розслідування, перевтілюючись у неонациста, магазинного злодія,

турецького біженця. Тоні Аверган, американський журналіст, разом із дружиною, під чужим прізвищем, з фальшивими документами, переїхав в Нікарагуа, де більше двох років проводив газетне розслідування наркомафії. Він опитав більше 200 чоловік, склав список із 29 імен ватажків, американських чиновників корупціонерів, які допомагали злочинцям.

Найвидатніший майстер “методу маски” – німецький журналіст Гюнтер Вальраф. Перевтілюючись у представників різних прошарків суспільства, він не лише досконало змінював свою поведінку, але й у 1974 році вперше застосував метод буквальної зміни зовнішності. Експеримент вдався і з його допомогою журналіст оприлюднив факти корупції в страховому концерні, який

належав генеральному консулу Швеції в ФРН Герлінгу (матеріали розслідування Г.Вальраф опублікував у своїй книзі “Ви там – нагорі, ми тут – унизу”).

Колеги журналісти називають метод буквальної зміни зовнішності “вальрафен” (тобто як у Вальрафа), а сам метод стає все популярнішим.

Різновид “методу маски”, коли журналіст фізично змінює свою зовнішність шляхом пластичних операцій, накладанням перук тощо, є дуже ефективним, оскільки дає можливість зібрати інформацію

зсередини, уникнути перекручень. Але, наскільки нам відомо, в Україні цей метод не застосовується,оскільки для його ефективного використання, крім значних фінансових затрат, необхідні певні акторські здібності.

Натомість часто використовується українськими журналістами розслідувачами другий варіант “методу маски”, який є не менш ефективним, – коли журналіст збирає інформацію, удаючи із себе

представника будь якої професії чи соціальної групи: державного службовця, священнослужителя, вчителя, працівника правоохоронних органів т.д.

Таким чином, “метод маски” дозволяє створювати ефект присутності (читач ніби на власні очі бачить те, що відбувається, ніби насправді чує голоси головних героїв) і посилює образно емоційний вплив на читача, а факти, отримані в результаті такого збору інформації, відрізняються детальністю, правдивістю, яскравістю. За допомогою “методу маски” журналіст дізнається ту інформацію, яка найчастіше приховується від широкого загалу.

Український теоретик журналістики М.Василенко зазначає, що “характерною рисою “методу маски” є залучення до стилістичного арсеналу журналістських творів яскравої метафоричності, великої кількості діалогів, карколомного сюжету – всього того, що раніше було пріоритетом пригодницької літератури”