7.Сутність корисності. Сукупна та гранична корисність.

Корисність — це здатність речі чи послуги задовольняти будь-яку потребу людини. корисність благ виражають в умовних одиницях корисності, при цьому вважається, що кожне благо можна поділити на окремі порції. Дійсно, більшість наших потреб може задовольнятися частинами. Коли людина голодна, то не вибирає одне з двох: або наїстися, або ж залишатися голодним — ні, людина може лише послабити голод, прийнявши певну кількість їжі.

Функція корисності може бути представлена як:

U=f(x,y, ... ш), (2.1)

де U — корисність;

х, у,... п — кількість відповідних товарів, що споживаються за певний період.

Гранична корисність МU (Маrginal Utility)-це приріст корисності заумов споживання додаткової одиниці товару чи послуги Згідно з законом спадної граничної корисності величина граничної корисності має тенденцію зменшуватися по мірі збільшення кількості товару, що споживається.

Сукупна корисність ТU (Тоtаl utility) зростає в процесі споживання, але вона зростає все меншою і меншою мірою. Цеозначає, що гранична корисність (МU) — додаткова корисність від споживання кожної додаткової одиниці товару — знижується.

Згідно із законом спадної граничної корисності (закон Гос-сена) величина граничної корисності має тенденцію зменшуватися із збільшенням кількості товару, що споживається.

Із розглянутого вище закону спадної граничної корисності є деякі винятки1. Для антиблаг максимальна корисність спостерігається за їх відсутності, а функція корисності є монотонно спадною (рис. 2.4).

8.Кількісний підхід до корисності

Представниками кард. конц. кор-ті є Джевонс, Менгер, Вальрас.

Корисність – здатність блага задовольняти одну або декілька потреб індивіда.

Гіпотези кардиналістьської концепції:

1) Споживач так витрачає свій бюджет, щоб отримати максимальне задоволення (максимум корисності) від сукупності отриманих благ.

2) Кожен споживач може виразити своє бажання придбати деяке благо за доп. кількісної оцінки кор-ті цього блага. Одиниці, що слугують для виміру корисності мають назву “ютіли”.

Кожний вид блага для споживача має загальну та граничну кор-ть.

Загальна корисність – це корисність від спож-ня всіх одиниць блага.

Гранична корисність – кор-ть, яку приносить кожна наступна одиниця блага (на скільк зміниться заг. кор-ть при збільшенні споживання блага на одну одиницю).

- загальна корисність;

- гранична кор-ть;

3) Перший закон Госсена: гранична корисність блага спадає.

Згідно з кард. концепцією оптимальний план споживання визначається на основі другого закону Госсена (умова рівноваги або оптимуму споживача):

Раціональний споживач в умовах обмеженості бюджету так обирає кількість благ для споживання, щоб кожний товар, який він придбає приніс йому однакову граничну корисність пропорційно ціні цього товару. де - гранична корисність грошей.

9.Порядковий підхід до корисності

Згідно з теор. достатньо лише, щоб споживач мав можливість упорядкувати всі можливі товарні набори за їх перевагами.

Гіпотези:

1. Гіпотеза повної упорядкованості.

При наявності 2-х різних наборів благ споживач завжди надає перевагу одного з них або визначає їх рівноцінними, тобто однаково корисними. A>B; AпропорційноВ; A>B

2. Гіпотеза ненасиченності.

При рівних інших умовах споживач надає перевагу при більшості кіл-сті блага від меншій його кількості він віддає перевагу більшій кількості . (2;3) B>A; A(3;3)

3. Гіпотеза транзитивності.

Якщо споживач надає перевагу набору A, а не В, та B>A, В є переважніший за набір С, то А є переважніший за набір С. A>B

4. Гіпотеза рефлексивності.

При наявності 2-х однакових наборів благ споживач визначає, що не гірше іншого.

5. Гіпотеза незалежного споживача.

Задоволення споживача залежить лише від кількості благ, яких він споживає, та не залежить від кількості, які споживають інші.

(Відсутність заздрощів, моди).

Якщо, товарні набори неможливо упорядкувати за гіпотезами, то використовують специфічний інструмент аналізу-крива байдужості.