§ 2. Регулювання відносин подружжя в міжнародному приватному праві

Відповідно до внутрішнього права різних країн, регла­ментація відносин подружжя відрізняється своєю різнома­нітністю. Загальновизнано, що шлюб породжує шлюбні права і обов'язки в особистій і майновій сферах. Найчастіше до особистої сфери належать право на материнство і батьків­ство, право на повагу до своєї індивідуальності, право на фізичний і духовний розвиток, обов'язок вести спільне по­дружнє життя, право одного з подружжя на прийняття рішень, вибір прізвища кожним із подружжя, взаємне вирі­шення питань сімейного життя, повага до особистого жит­тя чоловіка (дружини), право на взаємну підтримку, повно­важення одного з подружжя представляти іншого тощо.

До недавнього часу сімейне право багатьох країн вихо­дило з принципу верховенства чоловіка у сім'ї, що вплива­ло на обов'язки жінки слідувати за чоловіком, займатися професійною діяльністю за згодою чоловіка, підкорятися рішенням чоловіка у питаннях сімейного життя і т. ін. Але проведені у ХХ ст. реформи сімейного права в європейсь­ких країнах затвердили позицію рівності чоловіка й жінки, що вплинуло на можливість сумісного керівництва сімей­ним життям, визначення місця проживання подружжя за погодженням обох сторін, вільного вибору прізвища кож­ного з подружжя за їх власним розсудом, вільного вибору професії і професійної діяльності жінки тощо. Навіть у тра­диційно-релігійних системах індуського права статус жінки у шлюбних відносинах значно покращився. Так, жінка отримала право власності на рухоме й нерухоме майно, пра­во вимагати кошти на утримання. Хоча деякі архаїчні нор­ми щодо превалювання статусу чоловіка в сімейних відно­синах тут все ще зберігаються. Наприклад, чоловік має більші повноваження у сім'ї, вагомішу батьківську владу; він може вимагати від жінки слідувати за ним і проживати у його домі навіть проти її волі.

Відповідно до норм мусульманського права, жінка повин­на підкорятись чоловіку в питаннях розпорядку в сім'ї, ви­ховання дітей, проживання разом з чоловіком, працевлаш­тування тощо. Аналогічну позицію займають і деякі краї­ни Африки, Латинської Америки. Так, у Бразилії основним принципом сімейного права є верховенство чоловіка. До його компетенції входять представництво сім'ї, керівниц­тво нею, визначення місця проживання¹.

Неоднозначно вирішуються майнові питання шлюбу за законодавствами різних держав. Частіше за все вони регу­люються у відповідності з певним режимом подружнього майна. Останнє означає порядок регулювання майнових відносин подружжя між собою, а також із третіми особами, встановлений за законом чи договором^[1]. У літературі з пра­вознавства розрізняють договірний режим подружжя, що виникає за умови укладання шлюбного договору, і легаль­ний режим, тобто встановлений за законом. Останній може бути трьох видів^[2]: 1) режим спільного майна (характерний для Франції, Швейцарії, деяких штатів США), коли по­дружжя має спільне право власності на майно, що було на­жито в період шлюбу, зберігаючи у своїй власності дошлюб­не майно, а також майно, яке було подароване чи успадко­ване; 2) режим роздільності, коли майно належить кожному з подружжя окремо (Англія, США); 3) режим відкладеної спільності, коли подружжя розпоряджається майном, як за режиму роздільності, а при розлученні — майно розподі­ляється між ними порівну^[3].

При встановленні окремих колізійних норм для врегу­лювання правових наслідків шлюбу в аспекті відносин по­дружжя інші країни також виходять з наведеної градації особистих і майнових прав подружжя.

Застосування однієї колізійної прив'язки — місця про­живання, причому як для особистих, так і для майнових відносин подружжя, — характерно лише для Венесуели, Перу, Уругваю; іех £огі — для В'єтнаму, Ємену, Куби і Латвії; громадянства чоловіка — для Єгипту, Ірану, ОАЕ, Південної Кореї.

Абсолютна більшість законодавств припускає для регу­лювання вказаних питань кумуляцію колізійних прив'язок, що не збігаються для регулювання особистих і майнових відносин подружжя. Колізійними прив'язками у даному разі є поєднання законів місця проживання (останнього місця проживання), доміциля, місцеперебування, особистого зако­ну подружжя, загального закону подружжя, автономії волі, громадянства, закону суду, закону тісного зв'язку, місця реє­страції шлюбу, національного закону, місцезнаходження майна відносно нерухомості, закону чоловіка у різних комбі­націях залежно від приписів внутрішнього національного права (законодавства Грузії, Буркіна-Фасо, Угорщини, Німеччини, Греції, Іспанії, Італії, Швейцарії, Естонії, Кана­ди, Ліхтенштейну, Польщі, Португалії, Румунії, штату Луї­зіана (США), Таїланду, Тунісу, Туреччини, Чехії, Японії, кодексу Бустаманте). Наприклад, відповідно до ст. 45 Зако­ну Грузії про міжнародне приватне право 1998 р.«1. Загальні наслідки вступу до шлюбу підкоряються праву країни:

а)  до якої кожний із подружжя належить чи належав в останній момент вступу до шлюбу;

б)  де кожен із подружжя мав чи в останній момент вступу до шлюбу мав звичайне місцезнаходження;

в)  з якою подружжя спільно пов'язане найбільш тісним чином.

2.   Пункт перший даної статті застосовується також до майнових відносин подружжя, якщо вони не обрали право іншої країни. Вибір права можливий, якщо він вказує на право країни:

а)до якої належить один із подружжя;

б)де один із подружжя має звичайне місцезнаходження;

в)де знаходиться нерухоме майно.

3.   Для регулювання майнових відносин подружжябіженці можуть обрати також право країни, де вони мають нове спільне місцезнаходження».

Відповідно до Сімейного кодексу України, особисті та майнові відносини подружжя як наслідок шлюбу окремою колізійною нормою не врегульовані. Напевно, згідно із за­гальною концепцією Сімейного кодексу України і пріори­тетом в ньому прив'язки до іех £огі, для правозастосування в даному аспекті слід використовувати право України.

Іноді відносини подружжя регулюються у двосторонніх договорах про правову допомогу. Так, двосторонні догово­ри про правову допомогу між Україною і Грузією, В'єтна­мом, Литвою закріплюють норми, згідно з якими особисті й майнові відносини подружжя визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мають спільне місце проживання. У разі їх роздільного проживання на територіях двох Договірних Сторін при наявності спільно­го громадянства однієї з указаних держав застосовується її законодавство. У разі роздільного проживання і різного гро­мадянства Договірних Сторін застосовується прив'язка до останнього місця проживання. Якщо особи не мали і його, застосовується прив'язка до їех іогі. Аналогічні норми, але з додатковим регулюванням нерухомості — за прив'язкою до їех геі зі^ае, зафіксовані у двосторонніх договорах між Україною і Кубою, Латвією, Узбекистаном, а також у Кон­венції СНД про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 р.

Для регулювання власності подружжя була прийнята 14 березня 1978 р. Гаазька конвенція про право, застосову­ване до режимів власності подружжя. Статті 3 і 6 цієї Кон­венції дозволяють подружжю здійснити вибір з-поміж пра­ва одного з подружжя, звичайного місця проживання, місця проживання після шлюбу, для нерухомості — право її місцезнаходження. Якщо подружжя не здійснило автоно­мію волі з цього питання — застосовуватиметься право їх місця проживання (ст. 7).

^[1]Орлова Н. В. Зазнач. праця — С. 40.

^[2]Або більше. Див.: Вольф М. Международное частное право. — М.: Гос. изд-во ин. лит., 1948. — С. 385—387.

^[3]Гражданское и тоговое право капиталистических государств: Учеб-ник / Под ред. проф. Р.Л. Наришкиной. — М.: Междунар. отношения, 1984. — Ч. ІІ. — С. 264—266.