16. Соціальні ідеї епохи становлення христ. Цивілізації

Вибір між язичницькими віруваннями та християнством також відбувався на користь останнього, оскільки християнство поставило проблему релігійної свободи — свободи вибору віри, пов'язавши її з актуальною для рабовласницької системи відносин проблемою соціальної свободи в її широкому значенні як проблему рівності всіх людей перед Богом і між собою, як створених за образом Божим.

Все це породило на етапі старої і нової ери нову соціальну парадигму, що включала в себе кілька нових принципів:

1. У світоглядному плані космологічний фаталізм змінюється християнським провіденціалізмом.

2. У соціально-історичному та політичному аспектах відбувається переорієнтація світогляду з демосу, поліса як суб'єкта на особистість як творчу силу в системі політичних відносин.

3. Поєднання християнського провіденціалізму із земним суб'єктивізмом уособилося в новому вченні про свободу індивідуального вибору і особистої відповідальності за нього перед найвищим неземним суддею.

Сукупність цих нових уявлень про світ істотно вплинула на процес переростання рабовласницьких відносин у феодальні, бо в своїй основі він визначався не стільки економічними, скільки ідеологічними чинниками — християнством, яке з 325 р. стало державною релігією ще рабовласницької Римської імперії.

Августин Блаженний – один з отців церкви раннього середньовіччя ,мудрий і глибокий мислитель ,автор численних праць на богословські теми. одна з найвідоміших — «Про град божий».В основу вчення Августина про розвиток історії людства покладено релігійне розуміння історії ,так званий провіденціалізм .Провіденціалізм розглядає історію як прояв волі божої ,згідно з якою здійснюється заздалегідь передбачена божественна програма спасіння людини і світу .

17. Августин Блаженний: християнська картина

Августин Блаженний – один з отців церкви раннього середньовіччя ,мудрий і глибокий мислитель ,автор численних праць на богословські теми. одна з найвідоміших — «Про град божий».В основу вчення Августина про розвиток історії людства покладено релігійне розуміння історії ,так званий провіденціалізм .Провіденціалізм розглядає історію як прояв волі божої ,згідно з якою здійснюється заздалегідь передбачена божественна програма спасіння людини і світу .Августин першим у середньовіччі зробив спробу описати всесвітню історію як єдиний ,закономірний поступальний процес ,у певній мірі навіть об’єктивний ,він розглядає історію людства як єдину і цілісну.Моделлю всесвітньої історії Августина була Біблія ,а концепція всесвітнього історичного розвитку людства розкрита в його фундаментальній праці «Про град Божий».Головні етапи розвитку суспільства Августин уподібнює віковим періодам людського життя .Таких періодів є шість (малечість,дитинячість-від Адама і Єви до потопу ,дитинство –від потопу до Авраама,отроцтво- від авраама до Давида,юність – від Давида до Вавилонського полону ,зрілість- від вавилонського полону до різдва Ісуса,старість –від пришестя Ісуса і до Страшного суду.В історії людства діють два начала : суспільство земне та суспільство небесне.Одні люди живуть за людськими стандартами ,інші – у відповідності з божественними.Августин називає ці два типи людей двома державами,одній якій передбачено цірувати у вічності з Богом ,іншій піддаватись карі з дияволом.

19. Гуманізм –система поглядів в історії людства ,яка визначає цінність людини як особистості ,її права на свободу ,розвиток ,щастя ,на прояв своїх здібностей .Гуманізм епохи відродження має яскраво виражену соціальну орієнтацію на людину з її земними інтересами,потребами,цінностями.Представники гуманізму епохи відродження займались пошуками гармонії між природою та людиною ,висунули ідею всебічного гармонійного розвитку людини як єдиної тілесно-духовної субстанції,проповідували культ знання ,освіти,духовності й праці,величезною заслугою гуманістів була орієнтація на античну культуру та її відродження й використання для розвитку філософії ,філології,мистецтва .Гуманісти поступово піднімаються від локального ,обмеженого бачення людини до розуміння загального характеру людської історії.Зароджується критично-раціональний підхід до вивчення суспільних явищ ,який витісняє містику.Серед найвідоміших представників гуманізму епохи відродження імена Данте,Петрарки,Бруно,Валли,Альберті та інші.В оцінці творчості гуманістів Ренесансу слід дотримуватись поміркованості.Їхня діяльність локалізувалась у кількох великих містах Італії й охоплювала незначну частину суспільства.Не випадково навіть у творчості гуманістів,того ж Петрарки ,можна знайти не дуже втішні характеристики маси – темної,забобоної,неосвіченої,жадібної та жорстокої .Суспільна свідомість Європи ще дрімала під покровами середньовіччя ,але вже спалахували іскорки людського розумму.Проблеми особистості відтісняються ,їхнє місце займають більш загальні проблеми суспільства ,походження держави,механізми взаємодії між особистістю та суспільством,тощо.