26. Соціологічні ідеї консерватизму.

Концепції, які у тій чи іншій формі висловлюють несприйняття нових по­рядків і прагнуть критикувати їх з позицій минулого. Най­частіше при цьому йдеться про позитивні сторони зруйнова­ного революцією «старого режиму», ідеалізацію феодаль­но-дворянської старовини та досить гостре викриття негативних аспектів буржуазного суспільства. Цей напрям суспільно-політичної думки називають консерватизмом. Формально представників консервативної ідеології об'єд­нує негативне ставлення до революції як насильницького, брутального розриву з традиційними засадами народного життя. Найвпливовіші з ідеологів консерватизму (Е. Берк (1729—1787), Л. Бональд (1754—1840), Ж. де Местр (1753—1821) та ін.) —це, як правило, вихідці із знатних аристократичних родин, що зазнали утисків і переслідувань у результаті якобінського терору. У своїй творчості вони обстоюють типові для представників «вищих станів» цін­ності — принципи монархії, станової ієрархії, католицької віри. Твори консерваторів пройняті прямою чи прихованою полемікою проти ідеології просвітництва як духовного фун­даменту революції. Консерватори критикують абстрактно-раціоналістичні засади соціальної філософії Просвітництва, вказують на наявність і значущість ірраціональних аспектів людського життя, пов'язаних з почуттям, вірою і т. п. Уяв­ленням про суспільство та людину «взагалі» вони проти­ставляють уявлення про конкретні, історично зумовлені фор­ми життя народу. «Я не знаю, що таке людина взагалі,— пише Л. Бональд,— натомість я знаю-французів, італійців, росіян». Суспільне життя розвивається згідно з органічни­ми законами, у відповідності до «духу народу», тому для нього небезпечні всілякі раціонально заплановані експери­менти.Консерватори, зокрема, гостро критикували наслідки революційної законотворчості, як вони були втілені у «Де­кларації прав людини і громадянина» і наступних кодексах. Новому буржуазному праву, що грунтувалося на індивіду­алістичних засадах, вони протиставляють традицію, котра грунтується, на їх погляд, На почутті колективності і врахо­вує конкретику міжособистісних стосунків. Новітні філософ­ські школи, зазначає Бональд, створили філософію індиві­дуальної людини, філософію «я». Натомість потрібно ство­рити філософію людини соціальної, філософію «ми».Таким чином, нормальний суспільний стан уявлявся кон­серваторам у вигляді певної ієрархізованої системи груп, всередині яких індивідам належать певні чітко фіксовані позиції.

28. Соціальне питання й утопічний соціалізм.

Ідеї соціалізму й комунізму мають давню історію, однак лише в XIX ст. вони виходять на передній план політичного життя і стають предметом гострих політичних дискусій. їх актуалізація викликана рядом обставин, серед яких слід шукати насамперед суперечності того процесу модернізації суспільного життя західних країн, початок якому поклали промисловий переворот і англійська й французька буржуаз­ні революції. Починаючи з перших десятиліть минулого сторіччя впливовим фактором європейського політичного життя стає робітничий рух, ідеологи якого піддають гострій критиці існуючу економічну систему і весь буржуазний лад. Ефективного вирішення соціального питання, як переко­нані прихильники соціалізму й комунізму, можна досягти не шляхом розвитку індивідуальної ініціативи, конкуренції та політичного плюралізму, а через посилення суспільного контролю над виробництвом і розподілом матеріальних благ та відповідного перевиховання людей на колективістських засадах. Оцінюючи соціальні наслідки Французької революції 1889—1894 рр., ідеологи соціалізму, як правило, вказують на суперечність між їх лозунгами та реальними наслідками. Гасла свободи, рівності й братерства, проголошені револю­цією, не були реалізовані на практиці, і новий суспільний лад не тільки не ліквідував нерівності й експлуатації, а й посилив їх. Тому він сам заслуговує знищення, і на його уламках мусить бути вибудуване справедливе суспільство. Починаючи з праці Ф. Енгельса «Розвиток соціалізму від утопії до науки» в літературі набуває поширення поділ со­ціалізму на утопічний і науковий. Для такого поділу існу­ють певні підстави, однак його не слід абсолютизувати. Се­ред соціалістів-утопістів були теоретики рангу Сен-Сімона, які стояли на рівні науки свого часу і внесли вагомий доро­бок у суспільствознавство. Більшість представників утопічного соціалізму прагнуть поставити соціальне знання на службу практичної реорга­нізації суспільства на справедливих засадах. Вони усвідом­люють, що реформування суспільного устрою тим чи іншим чином пов'язане з перебудовою відносин у матеріально-ви­робничій сфері.